Оцеола, вождь семінолів - Майн Рід

й холодно, наче вважала, що я неслухняний і нешанобливий син. Дядько, її брат, в усьому брав із неї приклад, і навіть улюблена сестра часом здавалася мені чужою. Я почувався ніяково у власній родині і намагався якомога менше бувати вдома. Більшу частину дня я проводив із Галахером, який гостював у мене, поки ми перебували у Свон. У нас не бракувало справ, пов’язаних із відрядженням, а у вільний час ми розважалися полюванням на оленів і лисиць. Правда, полювання тепер мене так не тішило, як колись, та й Галахер уже, мабуть, не так захоплювався ним. Зазвичай ми закінчували службу до полудня. Нам було доручено не так набрати добровольців, як провести заняття з ними і «підготувати їх до служби». Загін уже було сформовано. Вони вибрали собі офіцерів із колишніх армійських службовців.

У наші обов’язки входило навчання і підтримання порядку в загоні. Маленьку церкву в центрі селища перетворили на штаб. Там і відбувалося навчання. Більшість добровольців належали до найбіднішої верстви населення – дрібних плантаторів і скватерів, які жили на околицях боліт і ледве зводили кінці з кінцями, животіючи на скромний заробіток, який вони мали завдяки сокирам і рушницям. Серед них був і старий Гікмен. Я здивувався, коли довідався, що в загін записалися такі «гідні особистості», як Спенс і Вільямс. Останніх двох я вирішив пильнувати, але триматися від них подалі. Багато добровольців належали до аристократичних кіл. Загроза війни нависла над усіма і всіх об’єднала. Офіцерами були і багатії, і впливові плантатори. Втім, у результаті таких демократичних виборів серед офіцерів виявилися й такі, які були не готові носити еполети. Дехто з цих джентльменів мав вищий чин, ніж у мене і Галахера. Полковників і майорів виявилося майже стільки ж, скільки простих солдатів. Але всі вони були зобов’язані підкорятися нам. У воєнний час часто трапляється, що лейтенант регулярної армії або навіть молодший офіцер стає начальником полковника народного ополчення. Серед них траплялися досить своєрідні люди, які раніше «тягнули лямку» в Вест-Пойнті або мали за плечима місяці військової служби під начальством «старого Гікорі». Вони вважали себе фахівцями у військовому мистецтві. І з ними було не так-то легко. Часом Галахеру доводилося збирати всю свою волю в кулак, аби довести, що у Свон командує саме він. Репутація мого друга – відчайдушного рубаки і дуелянта – так само підтверджувала його авторитет, як і доручення, яке він привіз із собою з головного штабу.

А загалом із нашими добровольцями ми жили мирно. Більшість із них прагнули вивчити військову справу і охоче підпорядковувалися нашим указівкам. Шампансько го, віскі та сигар не бракувало, багато місцевих плантаторів виявилися дуже гостинними господарями. І якби ми з Галахером полюбляли розваги і випивку, то, мабуть, кращих умов годі було шукати. Але ми схильні були не піддаватися таким спокусам і завдяки цьому здобули повагу, що значно полегшувало нам виконання обов’язків. Загалом наше нове життя не можна було назвати неприємним, якби не мої домашні негаразди. Моя рідна домівка, на превеликий жаль, більше не була для мене рідною.

Розділ LVI
Таємничі зміни

Минуло кілька днів, і я помітив раптову зміну в поведінці Галахера. Це стосувалося не мене і матері, а Вірджинії. Я вперше звернув на це увагу через день після відвертої розмови з нею; її ставлення до нього теж змінилося. Крижана ввічливість між ними немов розтанула, відродивши колишню дружбу. Вони знову разом розважалися, співали, сміялися, читали книжки і базікали про дрібниці, як і раніше. «Йому легко стерти це з пам’яті, – думав я, – звісно, він не може відчувати те саме, що і я, бо я брат. Яке йому діло до того, з ким вона таємно зустрічається? Яке йому діло до того, що Вірджинія нехтує нормами загальноприйнятої поведінки? Йому приємно бути в її товаристві. Варто було Вірджинії лишень ласкаво звернутися до нього, як він миттю відкинув підозри, а тому забув, пробачив або знайшов якесь пояснення її поведінці».

Мені навіть здавалося, що він став прохолодніше до мене ставитися, тоді як із нею повністю поновив дружбу. Спершу мене здивувала ця нова фаза відносин у нашому сімейному колі, а згодом я почувався геть збитим із пантелику. Надто вже я був гордий і ображений, аби вимагати у Галахера пояснень, а сам він не вважав за потрібне поспілкуватися зі мною. Я мусив мовчки спостерігати за всім, що відбувалося. Помітив, що матір також здивувала ця зміна. Я її розумів. Вона боялася, аби вояк, який не мав нічого, крім своєї офіцерської платні, не полонив серце Вірджинії. А раптом вона захоче вийти за нього заміж?! Звісно, мати мріяла про іншого чоловіка для неї. Вона не могла спокійно змиритися з тим, що її дочка обра ла собі таку долю, і ревнивим оком позирала на стосунки молодих людей. Я би щиро зрадів, якби її підозри виявилися небезпідставними, і почувався б щасливим, якби сестра обрала мого друга. Я був би радий, якби мій друг назвав мене братом, і не заперечував би проти їхнього шлюбу, хоча Галахер і бідний, як церковна миша. Та мені навіть на думку не спадало, що між ними могло бути щось більше за стару дружбу. Кохання проявляється геть інакше. Якщо йдеться про капітана Галахера, то я міг запевнити матір, що їй нема чого непокоїтися. Однак інші могли б подумати, що вони і справді закохані. Галахер майже не розлучався з сестрою: вони разом проводили по півдня і засиджувалися до пізньої ночі, разом їздили в ліс і надовго кудись зникали з дому. Я помітив, що товариша дедалі більше напружувало моє товариство. Найдивніше, що його вже навіть не цікавило полювання. Він став нехтувати службою, і якби «лейтенант» не докладав титанічних зусиль, то навряд чи наш загін чогось навчився.

Час спливав, і я завважив, що Галахер спохмурнів. Коли сестри не було, він ставав задумливим. Усе тепер було не так. Він справді скидався на закоханого. Він здригався, коли чув її голос. Він жадібно ловив кожне її слово, і його очі блищали захопленням, коли вона входила в кімнату. Раз чи два я помітив, що він дивився на неї таким поглядом, у якому світилася не лише дружба. Звісно, врода Вірджинії справді могла розтопити крижане серце солдата. Та Галахер не був донжуаном. Про його перемоги над жінками не ходили байки; навпаки, в їх товаристві він почувався ніяково. Сестра була єдиною жінкою, з якою він спокійно і невимушено поводився. Зрештою, він міг закохатися