Кід Родело - Луїс Ламур

— Тут і подивитись нема на що, хіба що ви золото шукаєте, — сказав Сем.

— А чи щось не так, як треба?

— То ваші справи — ви й знаєте.

— То ж то й воно, містере старожиле, — Джейк відсунув свою склянку. — Ходімо, Клінте.

— Ви ще не напились кави.

— То для Нори — Нори Пакстон. Як вона хоче кави, нехай п'є. А я хочу знайти місце, де провести ніч.

— Я краще подивлюсь, чи не потребує леді допомоги, — Сем повернувся до дверей за баром, але Джейк заступив йому шлях.

— Я зроблю це, містере.

Ден Родело сидів дуже спокійно. Він знайшов кухонного стільця біля іншого кінця стойки і сидів там сам-один, тримаючись обік розмови, але утримуючи всіх у полі зору. Він чув голоси з кухні, хоч не розбирав слів.

Нора стояла біля плитки, коли увійшов Джейк Ендрюс.

— Ми хочемо походити навкруги, роздивитися, пошукати оту адобу, — сказав він. — Ми не хочемо зустріти ще когось на цьому шляху, чуєш?

— Зроблю, що вийде.

— До диявола! Можеш бути певна, що вийде в тебе не дуже багато. Я не знаю, що то за чоловік, але він мені не подобається. Він же свіженький — тільки-но з Юми.

Нора Пакстон різко глянула на нього.

— Там сидить Джо Харбін?

— Маєш рацію. Звідки ми знаємо, що отой добродій не є приятелем Джо? Будь обережна.

Коли Джейк вийшов, вона розлила каву по чашках і понесла чашки й кавник до сусідньої кімнати.

Ден Родело стояв. Вона вперше подивилась на нього при світлі; вона не наважувалася придивлятися, поки Джейк Ендрюс та Клінт Уїлсон були поруч.

Це був високий, широкоплечий молодик із рухливими очима, темним худорлявим обличчям і високими вилицями. Добре одягнений, як для людини щойно з в'язниці; мабуть, це той одяг, що був на ньому під час арешту.

— Я краще піду пошукаю, де поспати, — промовив Родело.

— Отак скоро? Прийом тільки починається, — сказала Нора.

— Який прийом?

— Отой, що ми збиралися влаштувати, — вона підсунула чашку до нього, поставила кавник на стіл. — Я приготувала забагато чашок…

Обернувшись, вона побачила на полиці гітару.

— Ви граєте, Семе?

— Трохи… коли нікого нема. Але тут є Ден, він грає чудово. Як щодо того, Дене?

— Не зараз, — відповів Родело.

Тим часом Клінт підійшов до фургона, витяг ліхтар, підійняв скло і підніс сірника до гноту. Перший сірник згас, але другий запалив вогонь, і він опустив скло на місце.

Підійшов Джейк.

— От сюди, я вважаю, — сказав він.

Вони пішли поруч, часом підносячи ліхтаря, щоб придивитися до будинків на другому боці вулиці. Кінець кінцем побачили адобу, якої шукали; двері її були прочинені на кілька дюймів, над дверима висіла підкова; колись вона була прибита як слід, але горішні цвяхи повивалювалися, тож вона перекинулася відкритою частиною до землі.

Джейк завагався — йому це не сподобалося.

— Клінте, подивись-но. Щастя уже вибігло геть. Коли підкова висить отак, щастя завжди вибігає зсередини.

— А чого це має нас хвилювати? Не наша домівка, не наше й щастя. А тобі не все одно, що сталося з тим, хто прибивав цю підкову?

— Може, то знак. Може, то наше щастя пішло геть.

— Не будь отаким клятим дурнем.

Клінт пропхнувся повз нього і увійшов досередини. Це була проста, вибілена кімната з вогнищем; нечисленні меблі складалися з грубого столу, двох стільців та двох ліжок біля дальньої стіни. Клінт знайшов ланцюг із гачком, звисаючий з середньої балки стелі, і почепив на нього ліхтар.

— Тепер ми на самоті з п'ятдесятьма тисячами доларів.

— Але де ж вони?

— Десь поруч. З людей не видушиш більше, ніж вони знають… адоба на оцій вулиці, з кінською підковою над дверима.

— Жінки! Спочатку була Харбінова дівчина, а тепер оця Пакстон… Це ж ти наполягав, щоб її привезти сюди.

— Не вплутуй сюди Нору. Вона порядна дівчина.

— Добре, вона тут ні до чого. Але все ж таки, де оте золото?

Джейк Ендрюс огледів кімнату та підлогу. Він знав, що скарби, як правило, убувають закопані. Вивчив підлогу більш ретельно. Вона була збита з випадкових дощок, обрізків планок, тільки деякі з котрих тяглися через усю підлогу, і жодна з них не виглядала якоюсь особливою. З усього судячи, підлога була настелена вже після того, як збудовано хатину, і шматки її було стягнено з інших будинків.

— Він мусив залишити якусь позначку, — сказав Джейк. — Але що ж то могло бути?

— Ти забуваєш, друже. Він знав, де він його закопав.

— Проте він не міг ризикувати. Він знав, що час, пилюка, вік змінюють вигляд речей; Він не розраховував лишити тут золото надовго, але знав, що не зможе забрати його наступного дня. Можна закладатися, що він залишив якусь позначку.

Побілка на стінах була дуже стара, але виглядала непошкодженою. Навряд чи що-небудь було сховано тут без жодних вказівок. Вогнище теж було незаймане — принаймні, на вигляд. Джейк продовжував вивчати підлогу.

Присівши навпочіпки, розглядав дошку за дошкою.

— Клінте! — вигукнув він раптом. — Дивись!

Він вказував на одну з дощок підлоги, але Клінт не одразу роздививсь, що він має на увазі. Потім побачив — стріла, складена іржавими головками цвяхів.

Цвяхів було ужито, щоб держати дошку на місці, але один рядок їх був зайвим, а ще два зайві цвяхи утворювали грубу стрілку. Чи було це випадково?

Або ж це був ключ, якого вони шукали?

— Давай віддеремо дошку, — Джейк озирнувся, потім підійшов до дверей із ліхтарем. — Здається мені, що отут за дверима я бачив кайло.

Клінт чекав, розглядаючи планку. Це було тут, ясна річ. П'ятдесят тисяч доларів золотом… Людина може зробити бозна-що із такою сумою.

Джейк. повернувся і поставив ліхтар на підлогу.

— Сама валізка, без держака, — промовив він.

Заклав плаского кінця у щілину між дошками і почав підважувати. Іржаві цвяхи легко продирали трухляву дошку. Він ще раз натиснув на кирку, і дошка відійшла, розколовшись по цвяхах.

Клінт нетерпляче ухопивсь за дошку й оддер її. Під нею виявилася дерев'яна скринька, окута металевими штабками.

— Ось воно! — сказав Джейк. — П'ятдесят тисяч доларів.

— Авжеж, — відповів Клінт рівно. — Отепер вони мої.

Джейк підвів угору запитливий погляд. Вираз його обличчя повільно змінився. В руці у Клінта був револьвер.

— Клінте! Ти…

Дуло револьвера різонуло полум'ям, постріл прогримів у пустій старій хатині, потім пролунав ще один. Джейк Ендрюс поточився уперед, вуста йому прочинилися, немов він хотів щось сказати.

Клінт сховав у кобуру револьвер і, ставши на коліна, витяг скриньку крізь отвір у підлозі. Тією ж киркою віддер кришку скриньки, розтрощивши ще