Співробітник ЧК - Олександр Олександрович Лукін
— І все? — спитав Олексій.
— Поки все.
— А Володя? Його теж на квартиру? Він же допомагати мені повинен.
— Для Храмзова тимчасово знайдеться інше діло. Надалі, коли тобі вдасться щось виявити у Дугіна, діятимете разом.
— Тобі Величко говорив, що у нас не такий план? — . з неприхованим роздратуванням спитав Олексій.
— Це з приводу якоїсь баби, коханки того сигнальника? Говорив! — Іларіонов зітхнув, показуючи цим, що йому нудно пояснювати відомі речі. — Михальов, не будь дитиною! Відучись по-учнівському додержуватися того, що тобі звеліли старші. Величко вказав на одну з багатьох можливостей оперативного підходу до завдання, приблизну, якщо так можна висловитись, оп-ти-мальну, гм… можливість. Але він не знав місцевої ситуації. А я знаю. І я кажу: розшуки тієї дівиці заберуть дорогоцінний час, а користі не принесуть. Доведеться тобі працювати в одному напрямку з нами.
— Доведеться… — Олексій, хмурячись, дістав кисет, потримав його в руках і, не закуривши, поклав знову в кишеню. — А коли я тобі скажу, що вже знайшов ту «дівицю» і що годину тому мене завербували в шпигуни?
— Тебе?
— Так, саме мене.
Маруся загриміла чавунцем, який ставила в піч, і вода, шиплячи, плеснула на вугілля. Храмзов відкрив рота. Іларіонов пильно глянув на Олексія: чи не бреше? — і, переконавшись, що не бреше, уривчасто наказав:
— Розповідай!
Олексій розповів усе, починаючи з зустрічі з Вандою та її чоловіком і кінчаючи побаченням з Діною в неї на квартирі.
Іларіонов схопився. Почав швидко ходити від стіни до стіни, волочачи за собою кучеряві хмарки диму. На щоках його заграли жовна.
— Так! — сказав він, зупиняючись посеред хати. — За Федосовою негайно встановити стеження. Перехопимо тих, хто до неї прийде. Завтра, замість тебе, я сам піду до неї з людьми. Щождо родичів сигнальника, то їх візьмемо цієї ночі!
Тепер схопився Олексій.
— Ти розумієш, що говориш? — мало не закричав він. — Угробити все хочеш? Та ні… Слухай, Іларіонов. операція тільки починається! Якщо ти мені не перешкоджатимеш, я за три-чотири дні дам тобі повний список всього підпілля!
— Чотири дні! — Іларіонов кинувся до стола. — Завтра! Вже завтра ввечері знатиму. Дівка всіх видасть!
— Не видасть! Не зразу в усякому разі!
— Видасть!
— А я кажу — ні! Поки ти будеш її допитувати, вони всі повтікають!
— Погано ти мене знаєш! — Іларіонов вихопив люльку з рота, мундштуком ткнув себе в груди. — За один вечір усіх переловлю. Жодна гадина не втече! Словом, чого розмазувати: сказано — і кінець!
Від усвідомлення зробленої помилки Олексій ладен був відкусити собі язика. І не хотів же говорити, так ні — бовкнув! Цей Іларіонов умить все погубить…
Начальник опергрупи вже надівав кавалерійського кашкета з підтягнутим назад верхом і коротким круглим козирком.
— Зажди, Іларіонов, послухай, як я хочу…
— Не треба. Все ясно!.. Збирайся, покажеш будинок них… Соловйових, чи як їх?
— Солових? А їх за що?
Про це, очевидно, Іларіонов не думав. Він промовив це так упевнено:
— Як, за що? — Але відразу ж, не даючи збити себе і пантелику, закричав: — Не розумієш? Контру на волі лишати?!
— Гаразд, начальнику, — сказав Олексій, — роби, як хочеш… Тільки я з тобою не піду, а зараз сяду і напишу рапорт Брокману, і Маруся доставить його в Херсон ще до ранку. Опишу становище і свій план, який ти навіть слухати не бажаєш, хлопці підтвердять! А там шуруй на цілковиту свою відповідальність!
Погроза залучити як суддю голову ЧК вплинула на Іларіонова. До того ж Володя, який мовчав протягом усієї розмови, миролюбно пробасив:
— Чого ти гарячкуєш! Дай людині сказати.
Іларіонов зірвав кашкета, з серцем хляпнув об стіл, сів на лаву. З хвилину дивився в куток — худий кадик стрибав у нього на шиї — потім заговорив несподівано спокійним голосом:
— Попрацюєш тут! Теж мені оперативники, по смерть з вами ходити! Послухаємо, що ти надумав!..
— Ніяких арештів і ніяких стежень поки не влаштовувати, — сказав Олексій.
Кадик на шиї стрибнув сильніше, але Іларіонов стримався.
— Я ввійду в організацію, — говорив Олексій, — заслужу довір'я. Багато часу це не займе: вони й самі, напевне, квапляться. Мене, звичайно, випробовуватимуть, як — не знаю, але тут уже разом щось придумаємо. Якщо вийде, візьмемо всю зграю разом та ще й довідаємося про їх зв'язки. Арештувати Федосову завжди встигнемо. Що б там не було, я й без допиту дізнаюсь, хто на них працює.
— Базікання, — гарячкував Іларіонов. — З такими варіантами ще тиждень прововтузимося! А коли шльопнуть тебе?
— Ти про мене турбуєшся?
— Що, коли тебе знищать до того, як ми одержимо відомості?
— Тоді роби по-своєму. А зараз треба скористатися з нагоди — іншої такої не буде. Я вважаю так: хай Храмзов стежить за мною. Не за Федосовою, а за мною, розумієш? Він зуміє непомітно.
— Для охорони, чи що? — презирливо підіймаючи брову, спитав Іларіонов.
— Щоб бути в курсі і допомогти, якщо виникне така потреба, — сказав Олексій.
Іларіонов кинув руки на коліна, хотів заперечити, але його перебив Храмзов.
— Михальов діло пропонує, — сказав він неголосно. — Краще все одно не придумаєш.
