Квентін Дорвард - Вальтер Скотт

— А я, — сказав Олів’є, — хоч і не можу похвалитися тим, що вмію володіти іншою зброєю, крім бритви, волів би краще витримати атаку батальйону швейцарських пікінерів, ніж супроводити вашу величність під час дружнього візиту до Карла Бургундського: надто багато в нього підстав вважати вас за ворога, ваша величність.

— Ти дурень, Олів’є, — сказав король, — усупереч усім твоїм претензіям на мудрість, і не розумієш, що тонка політика часто може ховатися під машкарою найщирішої простоти, так само як мужність іноді криється за скромною зовнішністю. Запевняю тебе, якби треба було, я не вагаючись зробив би те, що сказав, аби тільки святі благословили наші наміри і сполучення зірок на небі сприяло цьому.

В цих словах король Людовік XI уперше натякнув на свій незвичайний намір і згодом таки здійснив його: хотів обдурити могутнього суперника, але при цьому ледве сам не загинув.

Він відіслав свого радника і пішов до покоїв графинь де Круа. Йому недовго довелося переконувати їх, досить було одного натяку, що тут, при французькому дворі, він не зможе захистити їх від герцога Бургундського. Але не так легко було умовити їх обрати для свого притулку Льєж. Вони благали й вимагали, щоб їх відвезли до Бретані або до Кале, де під рукою герцога Бретонського або короля англійського вони могли б перебувати в безпеці до того часу, поки герцог Бургундський не перестане наполягати на своєму намірі щодо них. Але жодне з цих безпечних місць не влаштовувало Людовіка, і, нарешті, йому пощастило умовити їх обрати таке місце, яке було найзручніше для виконання його планів.

Заступництво єпіскопа Льєжського було надійне: з одного боку, його духовний сан давав змогу захищати утікачів від усіх християнських королів, з другого — світське військо єпіскопа, хоч і невелике, все ж було достатнє для того, щоб оборонити від усякого несподіваного насильства як його власну особу, так і всіх, хто був під його рукою. Важко тільки було безпечно добратися до єпіскопського двору. Але Людовік обіцяв подбати про це — розповсюдити чутки, нібито графині де Круа втекли з Тура вночі, боячись, що їх передадуть бургундському послові, і прямують тепер до Бретані. Він також обіцяв їм невелику, але надійну охорону і листи до комендантів усіх тих міст і фортець, через які вони проїжджатимуть, з наказом всіляко допомагати їм у їхній подорожі.

Графині де Круа, хоч і обурилися тим, що Людовік неблагородно і нелюб’язно позбавляв їх обіцяного притулку при своєму дворі, але не відмовлялися од поспішного від’їзду, запропонованого їм, і навіть благали, щоб їм дозволили вирушити цієї самої ночі. Пані Амеліні вже набридло самотнє життя без бенкетів і поклонників серед придворних. А графиня Ізабелла, придивившись ближче до французького короля, дійшла висновку, що, якби спокуса була трохи сильнішою, Людовік XI не тільки вислав би їх із Франції, а не вагаючись видав би розгніваному герцогові Бургундському, їхньому володареві. Нарешті і сам Людовік охоче погодився, щоб дами прискорили свій від’їзд, бо дуже хотів зберегти мир із герцогом Бургундським; до того ж він боявся, щоб присутність вродливої Ізабелли не стала на перешкоді його улюбленого плану — одружити свою дочку Жанну з герцогом Орлеанським.

Навіщо тут з царями порівняння?

Я сам мудрець! Стихіями керую:

Така принаймні чутка є про мене

І через це — моя безмежна влада.

Події та пригоди ринули на молодого шотландця, мов весняна повінь. Не встиг він прийти в казарму, як його спішно покликали до лорда Крофорда, де він, на свій подив, знову побачив короля. Вже перші слова про честь і довір’я, виявлені йому, дуже збентежили Квентіна, який подумав, ніби йому знову запропонують щось подібне до підстерігання графа де Кревкера або ще й гірше. Він не тільки заспокоївся, але й зрадів, довідавшися, що його посилають командиром невеликого — з трьох солдатів і провідника — загону, який має супроводити графинь де Круа до двору їхнього родича, єпіскопа Льєжського. Він повинен був подбати, щоб протягом усієї подорожі благородні дами перебували в цілковитій безпеці й мали всі можливі вигоди, а до того ж, щоб усе це відбулося цілком таємно. Потім йому дали писані інструкції, якими він мусив керуватися, обираючи зупинки для відпочинку переважно по глухих сільцях, відлюдних монастирях та інших місцях і вживаючи заходів обережності, особливо поблизу бургундського кордону. Добре напутили його і щодо того, як він має поводитися, що говорити й робити, щоб зійти за дворецького двох знатних англійських дам, які їздили на прощу до святого Мартіна Турського, а тепер прямують до міста Кельна, щоб поклонитися мощам мудрих царів Сходу[134], котрі прийшли до Віфлієма вшанувати народженого спасителя. Під таким приводом графині де Круа вирядилися в подорож.

Не розуміючи причини свого піднесеного настрою, Квентін відчував, як сильно забилося його серце на думку про те, що він буде так близько до красуні з маленької башти і в такому становищі, яке дає право на її довір’я, бо її безпека великою мірою залежатиме від його поводження й сміливості. Дорвард не мав ніякого сумніву, що, незважаючи на всі небезпеки подорожі, він щасливо доставить її до місця призначення. Молодість рідко замислюється над небезпеками, а Квентін, вихований у вільному дусі, безстрашний, впевнений у собі, тим більше прагнув небезпек, щоб подолати їх. Він хотів якнайшвидше позбутися обтяжливої присутності короля і лишитися одному, щоб цілком віддатися нестримній радості, виявляти яку в такому товаристві було дуже недоречно.

Але Людовік ще не закінчив справи. Цей обережний монарх хотів порадитися що з однією особою, зовсім не схожою на Олів’є Диявола, котра, як гадали, черпала знання з вищого зоряного джерела, тим часом як цирульникові Олів’є їх навіював сам диявол. Про це принаймні свідчили наслідки його порад.