Співробітник ЧК - Олександр Олександрович Лукін

Полонені витріщилися на Олексія, вирішивши, що перед ними дуже великий начальник червоного ЧК.

Не даючи здивованому таким прийомом Олексієві відповісти, Федя пояснив:

— Довелося зайняти твій кабінет. У мене в кімнаті зараз не можна, там вирішується одна дуже таємна справа… — І, повернувшись до полонених боком, моргнув Олексієві лівим оком: мовляв, мовчи.

Ніякої кімнати, навіть постійного місця у Феді не було, і він боявся, щоб Олексій нескромним зауваженням не підірвав його авторитету. Олексій це зрозумів і промовчав.

Федя, треба зауважити, високо цінив його стриманість, особливо після спіймання сигнальника: Олексій нікому не сказав, що в ту ніч Федя проґавив Крученого. А оскільки один шпигун був усе-таки спійманий, то честь цієї операції поділялася між ними нарівно.

Бачачи, що з боку Олексія його авторитету не загрожує ніяка небезпека, Федя впевнено продовжував допит:

— З яких будеш, Петро Кисельов?

— По селянству ми… — гугняво відповідав полонений.

— Ти в нас стріляв?

Полонений похнюпився.

— Говори як на сповіді! Не бійся.

— Стріляв…

— Навіщо стріляв?

— Наказали…

— Хто наказав?

— Взводний, хто…

Пронизливо дивлячись на нього, Федя підвищив голос:

— А ти знав, що стріляєш у Радянську владу, в твою ж рідну селянську владу?

— Знав…

— Так навіщо стріляв?

— Та наказували ж!

— А ти розумієш, — розтягуючи слова, спитав Федя, — що тобі за це належить?

Полонений подивився на носки черевиків, пом'явся і невпевнено промовив:

— Розстріляти мене, бо ж, правда, знав…

— А! — задоволено посміхнувся Федя. — Розумієш, що розстріляти за це мало! Ну, то йди. В інший раз розбирайся! Йди по коридору ліворуч, останні двері, до товариша Павликовича. Вій тебе направить, куди треба…

В такий же спосіб допитавши решту полонених, Федя відпустив їх і, відразу втративши солідність, кинувся до Олексія.

— Здоров, Альошко! Приїхав!.. Цілий? — говорив він, обмацуючи Олексія, наче не вірячи, що це справді він, у плоті й крові.

— Ти що тут наробив, чекіст? — спитав Олексій, показуючи на книги Воронька, з яких була знята ряднина.

— А що? Я тільки подивився.

— Почекай, приїде Воронько, він тобі покаже…

Федя зневажливо свиснув:

— Сьогодні не приїде, а завтра я — ф'ють, і шукай вітра в полі.

— Що таке?

— Їду на відповідальне завдання! — урочисто оголосив Федя.

— Куди?

— В Олешки. Цілу групу посилають і мене теж.

— Навіщо?

— В Олешках контра розходилася. Наших з-за рогу б'ють. Словом, треба все викрити. Найбойовіших хлопців підібрали. Я, між іншим, не набивався, мене Величко призначив.

— Правда?

— Що я, брехатиму?!

Олексій побіг до Величка.

— Правда, що в Олешки їде група?

— Їде.

— Відпустіть мене з ними, товаришу Величко!

— Там людей досить.

— Товаришу Величко, арештований Середенко, мірошник, показує, що Кручений зараз в Олешках. Прошу дозволити мені продовжити цю справу.

Величко зім'яв пальцями нижню губу, подумав.

— Ходімо до Брокмана, — сказав він.

Голова ЧК зустрів Олексія привітно.

— А, мандрівник! Чого прийшов?

— Просить послати його з групою Іларіонова, — сказав Величко. — Дізнався, що Кручений в Олешках.

Олексій доповів про свідчення мірошника.

— Чутки не перевірені, — сказав він, — але все-таки… Адже я один знаю його в обличчя, товаришу Брокман.

— Ти… Як ти думаєш? — спитав Брокман у Величка.

— Я так вважаю: з Іларіоновим ми його не пошлемо. Стривай, стривай, — спинив він Олексія, — поїдеш окремо. Ти в ЧК нова людина, ще не примелькався, це треба, використати. Зведемо тебе з Корольовою…

— З якою Корольовою?

— Є одна в Олешках. Жила там при білих, надійна людина. Зв'язуватиме тебе з Іларіоновим. Сам тримайся окремо: Олешки — маленьке містечко, вмить усе буде відомо, Іларіонова я попереджу. Тепер щодо обстановки. Крученого, звичайно, спіймати треба, але дивись не захоплюйся, справа не тільки в ньому. В Олешках штаб групи військ. Через місто йдуть війська. Зараз там саме місце для шпигунів. Останнім часом вони вбили трьох командирів і шість червоноармійців. Ясно, в місті зграя, а твій Кручений, якщо він в Олешках, мабуть, не остання, спиця в їхньому колесі. Думаю, ось як треба діяти…

Величко виклав свій план, Брокман цей план схвалив. © http://kompas.co.ua

— Перед від'їздом зайди, напишу записку до начальника штабу Саковніна, я його добре знаю, — сказав він. — Величко, підготуй йому документи по всій формі… — І посміхнувся: — Прізвище придумай найкрасивіше.

— Хай їде під своїм, — заперечив Величко. — Він же тутешній. Зустріне знайомого — і кінець, провал.

— Теж правильно, — погодився Брокман. — Обдумайте все як слід і не гайтеся. Завтра ж відправ його…

Група, очолювана Іларіоновим, вирушила на світанку. Олексій виїхав удень. В кишені у нього лежало призначення в армію на посаду штабного писаря і документ з херсонського госпіталю, де він нібито лікувався від поворотного тифу.

Старий, що сочився