Останній з могікан - Джеймс Фенімор Купер
Маркіз де Монкалм. був у цю пору в самому розквіті літ і, можна сказати, в зеніті слави. Однак навіть тепер він поводився, як звикле, привітно і вирізнявся не менше своєю ґречністю, як і лицарською відвагою. Данкен одвів погляд від злостивого обличчя Магуа і з приємністю подивився на усміхнене лице й витончені риси та шляхетну військову поставу генерала.
— Monsieur, — почав Монкалм, — j'ai beaucoup de plaisir а — bah! — ou est cet interprete?
— Ja crois, monsieur, qu'il ne sera pas necessaire, — скромно відповів Гейворд. — Je parle un peu Franзais.
— Ah! j'en suis bien aise, — мовив Монкалм, по-дружньому беручи Данкена під руку й проводячи його вглиб намету, подалі від сторонніх вух. — Je deteste ces fripon-lа; on ne sait jamais sur quel pied on est avec eux. Eh bien! monsieur[25], — мовив він далі, все так само французькою мовою, — хоча для мене було б великою честю прийняти вашого коменданта, тим не менш я пишаюся, що він відрядив натомість такого талановитого і, безперечно, такого люб'язного офіцера, як ви.
Данкен вклонився, приємно вражений компліментом, дарма що поклав собі не піддаватись на красні слівця, які могли б приспати його чуйність. Монкалм же, помовчавши хвильку, наче збирався з думками, почав знову:
— Ваш командир — людина хоробра, цілком здатна чинити мені належний опір. Однак, добродію, чи не пора прислухатись більше до голосу людяності, аніж до голосу мужності? Адже героя характеризує рівною мірою і те, й те.
— Ми вважаємо обидві ці риси нерозривними, — посміхнувшись, відказав Данкен. — Але якщо на відвагу вашої ексцеленції ми не раз могли виявляти свою власну відвагу, то вдатися до людяності нам не траплялося жодної нагоди.
Монкалм своєю чергою вклонився, хоч і злегка, з виглядом людини, напрактикованої в мові лестощів. Потому, розваживши трохи, він додав:
— Можливо, моя підзорна труба заводить мене в оману і ваші вали витримують удари наших гармат краще, аніж мені видається. Вам хоч відомі наші сили?
— Відомості наші не в усьому згідні, — недбало зауважив Данкен. — Проте ми щонайвище оцінюємо ваші сили в двадцять тисяч чоловік.
Француз прикусив губу й пильно глянув на співбесідника, наче хотів відчитати його думки, а тоді, не змигнувши й оком, немовби вдвічі перебільшена цифра справді відповідала дійсності, повів:
— Неприємний це комплімент нашій вояцькій пильності, що при всіх зусиллях ми неспроможні приховати чисельності своїх військ, хоча в цих лісах це б мало бути легше, ніж будь-де. Ви гадаєте, що тим часом зарано ще прислухатись голосу людяності, — додав він, хитро посміхнувшись, — а однак я не можу повірити, що в грудях такого юнака, як ви, б'ється нечуле серце. Я чув, що комендантові дочки дісталися до форту вже під час облоги.
— Це правда, добродію, проте це зовсім не послаблює нашої мужності, а хіба навпаки. Якби самої тільки твердості духу вистачило, щоб протистояти такому досвідченому воякові, як маркіз де Монкалм, то я без вагань доручив би оборону форту старшій з тих панночок.
— Шляхетні риси спадкові, і я охоче вірю вашому слову. А втім, як я вже сказав, мужність має свої межі, і не треба забувати про людяність. Сподіваюся, ви уповноважені провадити переговори про капітуляцію?
— На думку вашої ексцеленції, наша оборона аж так слабка?
— Мені б не хотілося, щоб оборона занадто затяглася і вивела з рівноваги моїх червоношкірих союзників, — вів далі Монкалм, зирнувши на гурт мовчазних і поважних виглядом індіян, а запитання Данкенове полишаючи без відповіді. — Я й тепер уже насилу їх стримую.
Гейворд мовчав, нараз пригадавши собі недавно пережиті небезпеки і тих двох беззахисних істот, що ділили з ним усі знегоди.
— Ці панове, — сказав Монкалм, поглиблюючи свій позірний наступ, — особливо небезпечні, коли їх чим роздратовано. Зайве вам і говорити, як важко стримувати їх у гніві. Так отже, добродію, обговорюватимемо умови?
— Боюся, що ваша ексцеленція недооцінює обороноздатність форту Вільям-Генрі й силу його залоги.
— Я стою не перед Квебеком, а лишень перед земляними валами, і обороняють їх дві тисячі триста хоробрих воїнів, — почулася стисла відповідь.
— Наші вали земляні, то правда, і вони не на скелі Кейп Даймонд[26]. Але ж цей самий берег виявився згубним для Діскау та його армії. До того ж значні військові сили в кількох годинах дороги від нас, і їх ми залічуємо до свого резерву.
— Яких шість-вісім тисяч чоловік, — озвався Монкалм з видимою байдужістю. — І їхній командир мудро гадає, що за валами форту безпечніше, ніж у чистому полі.
Тепер уже Гейворд прикусив губу, з прикрістю почувши, як спокійно Монкалм говорить про загін, чисельність якого він, безперечно, перебільшив. Обидва замовкли на хвилину, аж урешті Монкалм поновив розмову, і то таким тоном, наче був певен, що Гейворд прийшов саме погодити умови капітуляції. Із свого боку молодий офіцер всіляко пробував довідатись бодай щось про зміст перехопленого листа. Але ні одному, ні другому не повелося в їхніх замірах, і по тривалих безплідних переговорах Данкен розпрощався з маркізом, щиро вражений ґречністю та хистом ворожого командувача, але так само далекий від бажаної мети, як і на початку розмови. Монкалм провів Гейворда до виходу з намету і ще раз запропонував чимнайшвидше зустрітися з комендантом форту на рівнині між двома таборами.
Тут вони розійшлися. Данкен у супроводі французького офіцера повернувся до передового посту французів, а звідти одразу подався до свого командира.
РОЗДІЛ XVI
Едгар. Я прошу перед боєм прочитати цього листа.
В. Шекспір, «Король Лір»
Полковника Манро Гейворд застав у товаристві дочок. Еліс сиділа в батька на колінах, перебираючи сиве волосся йому на чолі своїми тендітними пальчиками, а коли він, бува, ніби сердився на ці пестощі, заспокоювала його вдаваний гнів, притуляючись своїми рожевими устами до зморшкуватого надбрів'я старого. Кора сиділа поруч, — спокійно всміхаючись, вона мовчки, мало не з материнською любов'ю приглядалась до рухів своєї молодшої сестри. У цій ніжній родинній сцені мовби забувалося і про недавно пережиті небезпеки, і про ті,
