Острів Скарбів - Роберт Льюїс Стівенсон

— Хто тут?

Я рвонув навтьоки, але наткнувся на когось, відсахнувся і попав просто до рук іншого. Той міцно схопив мене.

— Діку, неси-но мерщій смолоскип, — сказав Сільвер. Один із розбійників вибіг із блокгауза і повернувся з недотлілою головешкою.

Частина шоста

Капітан Сільвер

Розділ 28

У таборі ворога

Багрова головешка освітила приміщення, і мої найгірші сподівання виправдалися. Пірати захопили блокгауз і всі наші припаси. І бочечку коньяку, і свинину, та й мішки з сухарями стояли тут, як і раніше. Я не побачив жодного полоненого, мені стало моторошно від думки, що всі мої друзі загинули. Серце стиснулося від жалю. Я докоряв собі за те, що мав бути разом із ними, жити чи загинути, але разом із ними!..

Живими залишилися лише шестеро піратів, і всі вони були переді мною. П'ятеро швидко скочили на ноги. Їхні очі були запухлі й червоні від пиятики. Шостий лише піднявся на ліктях. Він був блідий, мов труп, а голова перев'язана закривавленою тканиною. Отже, він недавно поранений. Я згадав, що під час сутички ми підстрелили одного з піратів, якому вдалося втекти у ліс. Очевидно, це був він.

Папуга сидів на плечі у Довганя Джона і чистив собі пір'я дзьобом. Сільвер був також блідий і понурий. Його парадний каптан, в якому він приходив на перемовини до капітана Смоллета, був замащений глиною та порваний шипами колючого частоколу.

— Ага, — сказав він, — та це ж Джим Гокінс, побий мене грім! Ти до нас у гості, га? Заходь, заходь, це дуже люб'язно.

Він усівся на бочку із бренді й почав набивати тютюном свою люльку.

— Дай-но мені вогню, Діку, — попросив він. А запаливши, додав: — Дякую, друже. Ще встроми смолоскипа між поліна. А ви, джентльмени, можете лягти. Ви не мусите стояти перед містером Гокінсом, як перед капітаном. Хай він нас вибачить, кара небесна на мою голову! Отже, Джиме, — продовжував він, затягнувшись, — ти тут. Який приємний сюрприз для бідного старого Джона! З першого погляду ти здався мені спритним хлопцем. А тепер я можу сказати, що ти справжній герой.

Звісно, я промовчав на цей комплімент. Вони поставили мене під стінку, я стояв рівно, намагаючись якомога спокійніше дивитися на Сільвера. Але насправді я був у відчаї.

Сільвер двічі безпристрасно затягнувся і заговорив знову. — Раз ти завітав до нас у гості, — сказав він, я розповім тобі про свої плани. Ти мені завжди подобався, бо боягузом тебе не назвеш. Я хотів, щоб ти перейшов до нас, отримав свою частку скарбів і помер у розкошах, багатим джентльменом. І ось нарешті ти прийшов, синку. Капітан Смоллет — хороший моряк, я це не заперечував ніколи, але він занадто вимогливий щодо дисципліни. «Обов'язок понад усе», — каже він, і я з ним погоджуюсь. Так що його тобі треба триматися якнайдалі. Доктор теж незадоволений тобою. Він назвав тебе «невдячним негідником». Словом, до своїх тобі повертатися вже не можна. Якщо ти не хочеш організовувати третю команду, доведеться пристати до капітана Сільвера.

А що, це ще не найгірша новина: мої друзі живі. Я вірив Сільверу, що вони гніваються на мене за дезертирство, та все одно втішився.

— Зайве нагадувати, що ти повністю належиш нам, — говорив далі Сільвер, — ти ж сам це розумієш. Я поважаю розумні аргументи. Ніколи я не розумів, навіщо погрожувати. Якщо тобі подобається у нас, ставай одним із нас добровільно. Якщо не подобається, ти можеш відмовитися. Сміливо можеш відмовитися, нічого не боячись. Як бачиш, я говорю до тебе справедливо, за усіма законами честі.

— Тепер я мушу відповідати? — запитав я тремтячим голосом.

Я вбачав смертельну погрозу в його невимушеному базіканні. Щоки мої пашіли, а серце калатало, мов скажене.

— Ніхто тебе не змушує відповідати негайно, друже, — сказав Сільвер. Обдумай усе як слід. Ми нікуди не поспішаємо, та й з тобою нам не доведеться сумувати.

Я трохи осмілів і запитав — Якщо я маю право вибору, то дозвольте поцікавитися, що тут все-таки відбувається, чому тут ви, а не мої друзі, і де вони зараз?

— Що відбувається? — понуро відповів один із піратів. Я б багато дав, аби зрозуміти, що тут відбувається.

— Стули пельку, поки тобі слова не дали! — люто урвав його Сільвер і далі знову ввічливо заговорив до мене. — Учора вранці, містере Гокінсе, — сказав він, — до нас завітав доктор Лівсі з білим прапором. «Вас зрадили, капітане Сільвере, — повідомив він, — корабель поплив без вас.» П'ючи ром і горланячи пісні, ми проґавили корабель. Я цього не заперечую. Ніхто з нас не стеріг корабля. Ми вибігли на берег і, хай поб'є мене грім, наш корабель щез. Я ладен був крізь землю провалитися. «Що ж, — сказав доктор, — пропоную угоду». І ми домовились, я і він. За цією домовленістю, ми отримали, всі ваші припаси, ваше бренді, ваш блокгауз, дрова, які ви так завбачливо нарубали, усе ваше… оснащення, від салінга до кільсона. А вони пішли геть. І де вони зараз, я не знаю.

Він ще раз спокійно затягнувся.

— А щоб ти не надіявся, що і тебе включено в умови угоди, — продовжував він, — то передаю тобі останні слова доктора. «Скільки вас іде?» — запитав його я. «Четверо, — відповів він. Один з нас поранений. А де цей клятий хлопчисько, я не знаю і знати не хочу». Це його слова.

— Це все? — запитав я.

— Все, що тобі треба знати, синку, — відповів Сільвер.

— Тепер я мушу вибирати?

— Так, тепер ти мусиш вибирати, — сказав Сільвер.

— Гаразд, — сказав я. — Я не дурень і знаю, що на мене чекає. Робіть зі мною, що хочете, мені байдуже. Я звик дивитися смерті у вічі, відколи зустрівся з вами. Та перед цим я хочу вам дещо розповісти, — сказав я, відчуваючи, як наростає в мені хвилювання. Ви у скрутному становищі: корабель втратили, скарби втратили, своїх людей втратили. Ви програли. Якщо вам цікаво знати, кому за це дякувати, то я вам скажу: дякуйте мені, лише мені. Я сидів у бочці з-під яблук тієї ночі, коли ми підпливали до острова, я чув кожне ваше слово, ваше, Сільвере, і Джона, і Діка Джонсона, і Гендса, який спочиває зараз на морському дні. Усе, що я підслухав, я розповів друзям, скориставшись першою можливістю. Це я перерізав