Королівська дорога - Андре Мальро
— Ви — лікар?
Тримаючи паличками молоду квасолю, чоловік поволі обернувся. Його обличчя було майже таке ж біле, як і волосся. Якимсь вимученим й водночас покірним поглядом він глянув на Клода.
— Що сталося?
— Наша людина серйозно поранена. Рана загноїлася.
Літній чоловік нехотя знизав плечима і продовжував їсти. Через хвилину Клод відважився покласти на стіл руки. Лікар підвів на нього очі ще раз.
— Може, ви дасте мені доїсти?
Клод завагався. «Дати йому пару ляпасів?» — подумав. Але ж це був єдиний лікар-європеєць. Він сів за сусідній столик — якраз між чоловіком і дверима.
Нарешті лікар підвівся.
— Де ви його поклали? — А голос та обличчя промовляли: «Яку ви ще зробили дурницю?»
— В бунгало.
— Ходімо.
Вони йшли під нещадно спекотним сонцем, від якого ніде не сховатися…
Англієць зайшов у кімнату, сів на ліжку й розкрив свій ніж, аби розрізати холошу штанів, але нога вже так розпухла, що Перкен сам розрізав. Лікар безжально різав тканину з другого боку, проте, мацаючи, його пальці рухалися зовсім інакше — по-делікатному. Велика зморшкувата чорна рана, здавалось, не має нічого спільного зі страшенно розпухлим червоним коліном.
— Ви не можете зігнути ногу, так?
— Ні.
— Стріла з арбалета?
— Ні, я впав на бойову стрілу.
— Скільки минуло часу?
— П’ять днів.
— Кепсько…
— Стієнги ніколи не змащують вістря отрутою.
— Якби вістря мало отруту, ви померли б за годину. Але людина сама себе заражає. Для цього тубільці й придумали їх.
— Я намастив йодом… щоправда, не зразу…
— Для такої глибокої рани це все одно нічого не дало б.
Він делікатно мацав набрякле коліно.
— Затвердіння… Колінна чашечка рухається… Дайте термометр — тридцять вісім і вісім… Увечері температура, звичайно, підвищується. Ви майже нічого не їсте?
— Ні.
— Аж від стієнгів!..
Він знову знизав плечима, ніби замислився, потім, знову глянувши на Перкена, злісно запитав:
— Ви не можете триматися спокійно?
Перкен питально глянув на його бліде обличчя.
— Коли опіоман каже мені про спокій, то я завжди кажу йому прилягти. Якщо прийшла пора потягти люльку, йдіть закуріть і приходьте знову. Так буде краще.
— Я вас не питав…
— Ви чули про Перкена?
— Ну то й що?
— Це я. Так що майте це на увазі.
— Подумати, людина ще може мати спокій…
Він знову нагнувся над раною, розмірковуючи над чимось. «Дурниця, — пробурмотів він. — Дурниця…» Ледь помітна гидлива посмішка заграла на його опущених у кутках вустах. Зникнувши, посмішка з’явилася знову.
— Ви справді Перкен?
— Ні, я перський шах!
— Ви, мабуть, гадаєте, що робите в цій країні надзвичайно велику справу і замість того, щоб спокійно сидіти на одному місці, вештаєтесь, де треба й не треба.
— Чи ж я вас питаю, що мені краще робити?
Посмішка знову зникла.
— Отже, пане Перкен, слухайте уважно. У вас гнійний артрит. Не далі як за п’ятнадцять днів ви здохнете, мов худобина. І тут нічим не зарадиш. Ви розумієте? Нічим.
Першою думкою Перкена було відлупцювати його, але в голосі лікаря скорше відчувався жаль, аніж ворожість, тому він навіть не ворухнувся. Перкен, однак, відчув у ньому нехіть старого наркомана до активної діяльності…
— Треба, певно, пошукати серйознішого лікаря, — обізвався Клод.
— Ви не вірите мені?
Перкен замислився, потім проказав:
— Я ще не бачив його, а вже відчував, що буде саме так. Між смертю і мною існує давній зв’язок…
— Не розказуйте байок!
— …А собі я вірю.
— Ви маєте рацію, бо вам більш нічого не залишається. Нічого. Закуріть собі — і ви матимете спокій, і ні про що не будете думати. Опіум якраз дуже доречний… Коли біль стане особливо нестерпним, зробіть собі укол… Я вам дам шприц. Ви не наркоман?
— Ні.
— От і добре. Якщо ж вам заманеться покласти край усьому, дозу треба збільшити втроє… Я залишу шприц боєві.
— Я вже не раз був поранений бойовими стрілами…
— Але не в коліно… Мікробні токсини, які накопичуються всередині, поволі отруюють вас.
Є лише один вихід — ампутувати ногу. Проте ви не встигнете добратися до міста, де б вам це зробили. Зробіть собі укол і думайте про щось інше! От і все.
— А хірургічне втручання?
— Воно нічого не дасть, бо інфекція проникла надто глибоко — аж до кістки. Зрештою, ви ще можете розшукати таїландця, як
