На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов
Майор хотів було затримати солдата й нагадати йому про напис на табличці, але роздумав: надто багато в нього, Отто фон-Шульца, справ у цьому паскудному місті, щоб витрачати дорогоцінний час на розмови про дисципліну. Та й, кінець кінцем, що він таке зробив, цей білявий солдат? Буває й гірше… Ось, приміром, учора, вперше виїхавши до міста, він побачив двох солдатів, які розмовляли на розі вулиці з кількома мешканцями. Фон-Шульц зупинив машину: «Ви з якої частини?» — «З окремого гірсько-стрілецького батальйону. Патрулюємо». — «Про що розмовляєте?» — «Та ось — Ганс — покрівельник за професією; от і вирішив розпитати, як у них тут виготовляють кольорову черепицю». — «А ви теж покрівельник?» — «Ні, я настройщик роялів».
Довелося на добу відправити на гауптвахту і покрівельника, і настройщика, щоб знали надалі, як треба нести патрульну службу. А скільки зараз в армії таких, як вони! Але не час переучувати цей тупий набрід: ходять, стріляють, здихають — і гаразд. Фон-Шульцу треба берегти себе для більш серйозної місії.
Майор увійшов до залу з низькою стелею. Біля стойки кілька офіцерів дудлили перед обідом вермут.
Біля входу на балкон стояв старий полковник з темночервоною шиєю і неприродно випнутими грудьми. Він акуратно обрізав маленькими ножицями кінчик сигари.
Шульц вийняв запальничку й підніс до сигари вогонь.
— Дякую, — буркнув полковник.
Він цінував вияв поштивості до себе в будь-якій формі й від будь-кого. Щоправда, полковник недолюблював поліцаїв, а охоронні частини, до яких, судячи з нашивок, належав цей майор, були, на думку полковника, поліційними частинами. Та поштивість завжди приємна…
Він пильніше подивився на майора. Брови його трішечки підвелися вгору:
— Фон-Шульц?..
Шульц легенько, з гідністю, вклонився.
— Гм… — посміхнувся полковник. — Я пам'ятаю вас ще безвусим кадетом. Ми бачилися, якщо не помиляюсь, у маєтку вашого батька. Зорова пам'ять рідко коли зраджує мене.
Шульц іще раз легенько вклонився: так, усе це цілком можливо.
— Давно в Трієсті? — поцікавився полковник.
— Тільки що прибув.
— З надзвичайними повноваженнями?
— Ні, всього-на-всього спеціальним помічником начальника гестапо по знешкодженню партизанів у окрузі.
— Що ж, бажаю успіху! — полковник милостиво поплескав його по плечу й додав без всякого зв'язку: — А ваш покійний батько був прекрасний генерал, гм… прекрасний!
Полковник заклав великого пальця за борт кітеля й відійшов до стойки.
В тому, що полковник згадав про фон-Шульца-батька, якого він добре знав, нічого поганого, звичайно, не було. Проте мимохіть зроблений натяк страшенно розізлив Шульца-сина. Він зрозумів, що полковник не так хотів засвідчити повагу до небіжчика, як висловити жаль, — хай прихований, — що фон-Шульц, нащадок старовинного пруського роду, віддав перевагу поліцейській кар'єрі перед військовою…
Шульц зараз охоче б вилаявся вголос.
З тупими і чванливими вояками на зразок полковника йому доводилося стикатися досить часто. Такі вояки переконані, що вони є тією віссю, навколо якої повинен обертатися світ, і являють собою добірну касту, яка збагнула вищу премудрість: штурм, обходи, атаки, «кліщі»…
Густав фон-Шульц, його батько, у свій час був гідним представником цієї касти. Він пишався тим, що в п'ятдесят п'ять років зумів зберегти юнацьку поставу; спав у кабінеті на вузенькому похідному ліжку, взимку і влітку приймав холодний душ і не носив з собою записної книжки: кожну дрібницю пам'ятав.
У їхньому маєтку в північній Прусії на десяти тисячах акрів не було жодного необробленого сантиметра землі, а в холодних і незатишних кімнатах будинку — жодної плямочки на повоскованому паркеті.
Генерал одружився з Ельзою фон-Гаузен, яка влаштовувала його у всіх відношеннях: і знатністю, і зростом, і педантичністю. Ельза народила йому трьох дітей — сина і двох дочок — саме стільки, скільки йому й хотілося.
Він примушував і Отто приймати ранком душ, боляче бив його ребром долоні по спині, коли той зсутулювався, монотонно читав синові вголос праці Клаузевіца і намагався прищепити йому думку, що історія не знає видатніших людей, ніж Фрідріх Перший, Бісмарк, Мольтке.
— Німеччині повинна належати вся планета! — вигукував генерал скрипучим голосом з будь-якого приводу, а часто й без приводу.
Його дивізію дуже пошарпали в Польщі, під Седаном, у Росії.
Чим же він закінчив? У день відречення кайзера генерал перемінив білизну, поголився і в своєму кабінеті всадив собі кулю в скроню.
Отто був не від того, щоб послатися іноді на своє генеалогічне дерево, але тільки тоді, коли це було вигідно.
На вигодах же він розумівся значно краще за свого батечка. Він не був спесивим, не фиркав ображено, як деякі, коли до влади в Німеччині прийшов істеричний і зухвалий єфрейтор. Ображатися тут не було чого — у нього з єфрейтором була спільна мета, спільні інтереси, а на походження, кінець кінцем, плювати. Не ті часи настали: тепер понад усе поважалася сила.
Молодший фон-Шульц продав родовий маєток, а гроші вклав у круппівський концерн. — і вигідно й мороки менше.
Він вступив до націонал-соціалістичної партії, і відтоді з ним почали вітатися першими й старі військові, навіть такі, що мали набагато вищий чин, ніж у нього.
Отто пішов угору. І, до речі, він успішно дотримувався батьківських заповітів — справа тут, звичайно, не в холодному душі і не в ході…
Батечко хотів бачити сина наполегливим? То ж саме наполегливість і впертість дозволяють Отто виконувати на окупованій території найважчі завдання. Треба сподіватися, що він не осоромиться і в цьому Трієсті, навколо якого нишпорять партизани.
Батечко прагнув загартувати своє чадо? Чадо може похвалитися своїм гартом. Він особисто керував розстрілами жителів міст і сіл на Україні, примушував солдатів роздягати трупи, відрізував коси в жінок, а вранці розглядав одежу, дитячі сорочечки, туфлі, костюми, годинники, прикраси з таким виглядом, ніби він стояв перед вітриною універсального магазина.
Батечко вчив його акуратності? Будь ласка. Хіба ж не
