Робін Гуд - Джон Макспедден
На поле знову вийшов герольд. Та замість того, щоб оголосити переможців турніру, він повідомив, що відбудеться ще один, заключний і вирішальний, тур. Його величність король сказав, що два стрільці в попередньому турі поділили перше й друге місця, а три інших теж заслуговують нагороди. Тепер ця п'ятірка виступить проти п'яти лучників, яких обрала королева — сьогодні вони ще не стріляли.
Вражений такою несподіваною новиною, натовп збуджено загудів. «Кого ж обрала собі королева?» — запитували всі одне в одного. Гомін серед трибун дедалі наростав, коли раптом на кінці поля широко розчинились ворота, і перед глядачами з'явилося п'ять молодців. Попереду них верхи на коні їхала леді. Новоприбулі спокійно прямували до королівської ложі. Леді одразу пізнали всі: то була міс Маріан, фрейліна її величності королеви. Та ніхто з присутніх не знав тих, хто супроводив дівчину. Четверо з її провідників були одягнуті у все зелене, а п'ятий, мабуть ватажок, у ясно-пурпурове. На головах у всіх п'ятьох хвацько сиділи чорні капелюхи, прикрашені закрученими білими перами. Із зброї кожен мав лише дебелі тисові луки, повні сагайдаки стріл та короткі мисливські ножі.
Наблизившись до ложі, де сиділи король з королевою, невідомі лучники допомогли Маріан спішитись, а потім смиренно скинули свої головні убори.
— Ваша величносте, — мовила дівчина, звертаючись до королеви, — ось ті, за ким ви мене посилали. Вони готові змагатися під вашим прапором і здобути для вас перемогу на цьому турнірі.
Королева перехилилась через бар'єр і дала кожному зелений шарф, гаптований золотом.
— Локслі, — сказала вона своїм дзвінким голосом. — Дякую тобі й твоїм друзям за послугу. Але знай — я побилася об заклад з королем, що ви переможете п'ятьох найкращих лучників країни.
Локслі і його товариші поцілували шарфи на знак готовності прислужитись її величності королеві.
Король здивовано подивився на свою дружину.
— Хто ці люди? — запитав він.
Та тут до королівської ложі підбіг високоповажний єпіскоп Герфорда. Обличчя його то багровіло, неначе буряк, то блідло, мов крейда.
— Прошу пробачення, ваша величносте! — закричав він. — Але я мушу попередити, що це розбійники! Отой, у пурпуровому одязі, то ж сам Робін Гуд! А це Маленький Джон, Вілл Стютлі, Вілл Пурпуровий і Алан Дейль! Вони прославились своїми насильствами на всю країну!
— Мілорд єпіскоп пересвідчився в цьому особисто, — багатозначно докинула королева.
Чоло короля спохмурніло. Ім'я Робіна Гуда було йому добре відоме, як і всім присутнім на турнірі.
— Це правда? — суворо запитав він.
— Так, мілорде, — спокійно відказала королева. — Але згадайте, ви пообіцяли їм свою ласку.
— Я свого слова дотримаю, — промовив король, ледве пересилюючи гнів. — Але нехай затямлять ваші безстрашні розбійники: я дарую їм сорок днів і ночей. Коли ж цей термін скінчиться, нехай шукають собі безпечніше місце десь-інде! — потім, обернувшись до своїх лучників-переможців на сьогоднішньому турнірі, додав: — Тепер ви всі чули, що я побився об заклад з королевою, вірячи в вашу доблесть. Ось перед вами її обранці — вільні стрільці Шервуда та Бернесдейля. Слухайте мене уважно, Гільберте, Тепусе, Гоффрі, Елвіне і Кліфтоне! Якщо ви переможете цих бродяг, я з горою наповнюю ваші капелюхи сріблом, а того, хто завоює першість, висвячу в лицарі. Коли ж ви зазнаєте поразки, я віддам усі призи, заради яких ви змагались, Робіну Гудові та його дружкам. Таке моє слово!
«Робін Гуд і його знамениті розбійники!» Ця звістка промчала по натовпу, мов лісова пожежа. Тисячі ший витяглись до краю, бо кожному хотілося побачити славнозвісних лісовиків, які заради королеви не побоялись накликати на себе гнів самого короля.
Знову було встановлено цілі за двісті сорок кроків, і знову десять лучників мали пустити по три стріли кожен. Гільберт і Робін кинули жеребок. Розпочати змагання випало людям короля. Перший мав стріляти Кліфтон.
Вийшовши на старт, він твердо поставив ноги і, перед тим як розтягнути тятиву, послинив пальці, бо вирішив за всяку ціну поліпшити свій сьогоднішній рахунок. І треба сказати, що він цього домігся: перша його стріла влучила в яблучко, хоча й не в самий центр. Друга вдарила майже поруч, і тільки третя трохи відхилилася вбік, уп'явшись у друге коло. Але натовп схвально загув, бо це був найкращий результат, який сьогодні показав Кліфтон.
За Кліфтоном повинен був стріляти Вілл Пурпуровий. Вийшовши на позицію, він уважно вибрав три ідеально круглих і добре оперених стріли.
— Не хвилюйся, братику, — стиха мовив до нього Робін. — Твій попередник лишив достатньо місця в центрі мішені, щоб туди лягли всі твої стріли.
Проте слова Робіна не принесли користі. Вілл прицілювався надто довго, і це тільки пошкодило справі. Перша його стріла дуже відхилилась від цілі і влучила у друге коло — далі навіть, ніж найгірша стріла Кліфтона.
— Що ти робиш, братику! — стривожено мовив Робін. — Відкинь геть ту бісову обережність і відпускай тятиву раніше, ніж вона вріжеться в пальці!
Цією порадою Вілл скористався з успіхом, і дві його останні стріли пролетіли так само вільно, як через галяву в Шервуді. Обидві вони влучили в яблучко, причому одна навіть ближче до центра, ніж краща стріла Кліфтона. Проте за загальною кількістю очок переможцем було визнано королівського лучника.
Вілл Пурпуровий тільки мовчки зціпив зуби. Натовп кричав, вимахуючи жовтими вимпелами, щоб догодити його величності королю.
Цілі звільнили для іншої пари — Гоффрі й Алана Дейля. І одразу ж у руках численних фрейлін королеви затріпотіли вимпели Алана, а на щоках однієї з дам заграв рум'янець
