Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Галка - Павло Федорович Автомонов

Галка - Павло Федорович Автомонов

Читаємо онлайн Галка - Павло Федорович Автомонов
вам туди рекомендацію, але спершу треба заслужити довір'я…

— Які мої обов'язки? — завбачливо мовив Мамонько.

— Фюрер наказав від Нарви до Вітебська і далі по Дніпру до самого Чорного моря спорудити від більшовицької навали «Східний вал» і назвав цю запруду «порогом великої Німеччини». А ви повинні знати, як борониться поріг власного дому… У цій могутній лінії є відтин у районі Пскова, за який я відповідаю перед командуючим групою військ «Норд» фельдмаршалом Кюхлером. Відповідаю: за робочу силу, що її треба доставити з партизанських районів, з сіл і міст цього краю, за безпеку будівництва. Ваша робота — вистежувати лазутчиків штабу Ленінградського фронту, якщо вони виявлятимуть інтерес до нашої лінії, братимете участь в окремих не ризикованих каральних заходах. Працюватимете під маскою партизана. Робота надто ціниться. Вас чекають нагороди й умови, які тільки уві сні можна побачити.

Оберштурмфюрер чекав відповіді, а старший сержант Мамонько не знав, що й відповісти. Попав, як курка в «борщ! Це ж усе одно, що я пішов би разом з тими шістьма, котрих повезли підполковники. Тільки з них готуватимуть там розвідників, лазутчиків, як називає їх німець, а з мене — навпаки — «мисливця» за шпигунами. От тобі, Мамонько, і. школа пропагандистів за тридев'ять земель від фронту і від партизанів! — пожурив свою долю полонений. — Може, не варто було здаватися німцям? Може, мені на роду написано жити ще півста років, навіть п'ятдесят два, до двохтисячного, до нової ери?.. Вірив же радист, дружок Охріменка й Овчаренка, що його не вб'ють на війні, бо витримав на собі півтори тонни смертоносного металу! Може, нехай відправляє мене цей Вундерліх у табір полонених?.. Там видадуть арештантську робу з нашитими на спині латинськими літерами «SU», що означає «Совьєтуніон». Голод, холод, хвороби, непосильна рабська праця…»

— Мамонько, — сам того не помітивши, пробурчав уголос і здригнувся під пекучим поглядом обершїурмфюрера. Пригадалася рідна мати. Як вона зараз поживає? Де? У селі під німцями чи в партизанській зоні? Якщо жива, то щб сказала б, дізнавшись, що син її уже не в Червоній Армії?

— Гер… гер оберштурмфюрер! Коли ласка, дайте мені інше прізвище. Заради благополуччя моєї матері, якщо жива вона… — благально, ніби у молитві, склав руки Мамонько. — Я згоден. Буду служити у вас…

— Ви католик? — Запитав Вундерліх.

— Я православний, як і генерал Власов.

Оберштурмфюрер з іронією посміхнувся і сказав:

— У цьому є рація. Вигадуйте собі прізвище.


— Кротов! — раптом випалив Мамонько, назвавши прізвище, яке він не забуде ні вдень, ні вночі, ні зараз, ні в останню хвилину життя, якщо йому доведеться жити й до двохтисячного року.

— Кротов, — задумливо повторив Вундерліх. — Кріт риє землю. Бистрий і невидимий. Прекрасно! З таким прізвищем тільки і вистежувати сліди російських парашутних груп і партизанів. Кротов! Звучить упевнено. Кротов! — раптом перейшов на «ти» оберштурмфюрер. — Ти станеш Кротовим — грозою розвідників і диверсантів.

«От тобі, бабуню, і Юрків день…» Хіба ж Мамонько йшов сюди, щоб стати «лісовим котом» — ловцем парашутистів? Він кусав губи. Нащо ото говорити було про двох підполковників, про тих п'ять знавців німецької мови? Оці відомості й наштовхнули оберштурмфюрера Вундерліха на думку, що Мамонько може знадобиться німцям в охороні безпеки лінії оборони.

— Все! Домовилися. Завтра їдемо в Псков! — сказав Вундерліх, як давно ним уже вирішене — Там повчитеся, ознайомитеся з обстановкою, приймете присягу на вірність генералові Власову і великому фюреру Адольфу Гітлеру…


3

Три останніх місяці сорок третього і два перших тижні нового 1944 року надовго запам'ятаються старшому сержантові Мамоньку.

Немало пережито за цей час. Кротов був на курсах у Пскові, де власовців учили перевтілюватися у своїх земляків-партизанів. Здавалося, нічого складного тут нема. Бо й партизани — росіяни, українці, білоруси, сини інших народів, ї в генерала Власова теж — росіяни, українці, білоруси, та ще й легіонери, які моляться аллаху. Одежа у Кротова — партизанська, автомат радянський, з яким він і прийшов до німців під Синявином. Знали Кротов і власовці, що з ним виходили на завдання, прізвища командирів партизанських бригад і окремих загонів. І все ж боязко бути у такій розвідці. Кротову здавалося, що його видають місцевим людям і партизанам його очі й неспокійні у них вогники, породжені боязню за своє неоціненне життя. Кротов у вовчій зграї вив по-вовчому. Німці любили цього звіра і тому йменували свої командні пункти, наприклад, «лігво вовка». Останню операцію проти партизанів названо також «Полювання на вовка». Скільки було тих операцій, починаючи із сорок другого року?

В дні, коли Мамонько ставав Кротовим, командуючий Кюхлер звернувся до місцевих жителів східних областей Ленінградської області, щоб вони негайно «евакуювалися у більш безпечні зони», тому що «окупаційні власті не можуть в обстановці, що склалася, прийняти на себе охорону їхнього життя і збереження майна».

Прочитавши звернення, Кротов (в ті дні він учився на курсах) повірив у гуманізм німецького командування і був здивований, чому не хочуть евакуйовуватися в безпечну зону місцеві люди. Небажання покидати рідні місця призвело до того, що окупаційні власті оголосили кожного, кому виповнилося десять років, працездатним. А прямий начальник оберштурмфюрера Вундерліха — командуючий охоронними військами групи армій «Норд» — Бот у наказі, розісланім каральним частинам, написав: «Жоден росіянин не заслуговує довір'я».

Оце догралися! Нащо дратувати німців? А тепер — спалені хати, села, вбиті люди, серед яких і ота робоча сила, котрій минуло десять років! Самі ж винуваті!» — говорив сам до себе Кротов, а здавалося, його чують усі жителі цієї непокірної області.

Самі винуваті! Тому не випадково командуючий Кюхлер у новому наказі військам тилу сказав: «Удари й акти саботажу на залізницях, на шляхах сполучення, проти установ

Відгуки про книгу Галка - Павло Федорович Автомонов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: