Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми - Сельма Лагерлеф

— Швидше, Нільсе, а то вона зараз повернеться, — квапив його Мартін.

Але Нільса не треба було квапити. Забравшись на стіл, він вихопив із кишені ножика і, наче пилкою, взявся перепилювати вірьовки.

Ножик аж мигтів у нього в руці. Назад-вперед! Назад-впе-ред! Назад-вперед!

Ось уже крила вільні. Мартін обережно поворушив ними.

— Здається, цілі, не поламані, — сказав він.

А Нільс уже пиляв вірьовки на лапах. Вони були нові, жорсткі, а ножик геть притупився.

— Швидше, швидше, вона йде! — крикнув раптом Мартін.

— Ой, не встигну! — прошепотів Нільс.

Ножик його став гарячим, пальці затерпли і розпухли, але він усе пиляв і пиляв. Ось вірьовка вже розповзається під ножем… Ще мить — і Мартін урятований.

Але тут скрипнули двері, й до кімнати увійшла господиня з величезним оберемком хворосту.

— Натягуй вірьовку! — встиг крикнути Нільс.

Мартін щосили смикнув лапами, і вірьовка розірвалася.

— От розбишака! Як же це він ухитрився? — вигукнула господиня.

Вона пошпурила хворост на підлогу і підбігла до столу. Але Мартін вислизнув прямо у неї з рук.

І почалася гонитва.

Мартін — до дверей, а господиня його рогачем від дверей. Мартін — на шафу, а господиня його з шафи мітлою. Мартін — на мисник, а господиня його решетом накрила — лише лапи

на волі залишилися.

— Пхе, геть заганяв! — сказала господиня й обтерла рукавом піт з лоба.

Потім вона схопила Мартіна за лапи і, перекинувши вниз головою, знову потягла до столу.

Однією рукою вона міцно притисла гусака, а другою скручувала йому лапи вірьовкою.

І раптом щось гостре встромилося їй у палець. Господиня зойкнула і відсмикнула руку.

— Ой, що це? — прошепотіла вона.

З-поза великої дерев'яної сільниці на столі визирав крихітний чоловічок і погрожував їй ножиком.

— Ой, що це? — знову прошепотіла вона.

Поки господиня зойкала й ойкала, Мартін не гаяв часу. Він схопився, обтрусився й, узявши Нільса за комір, вилетів у вікно.

— Ну і діла! — обурилася господиня, коли вони зникли за верхівками дерев.

Вона важко зітхнула і заповзялася підбирати хворост, розкиданий по підлозі.

Мартін із Нільсом летіли прямо на північ, як веліла їм Акка Кебнекайсе. Хоча вони й здобули перемогу в битві з господинею, але перемога ця дісталася їм нелегко. Все-таки господиня добряче пошарпала Мартіна. Крила в нього були пом'яті, на одну лапу він шкутильгав, бік, по якому проїхалася мітла, дуже болів.

Мартін летів повільно, нерівно, як першого дня їхньої подорожі — то наче упірне, то зметнеться вгору, то завалиться на правий бік, то на лівий. Нільс ледь тримався в нього на спині. Його кидало з боку на бік, ніби вони знову потрапили в бурю.

— Чуєш, Мартіне, — сказав Нільс, — тобі слід перепочити. Спускайся вниз! Ось, до речі, й галявина хороша. Поскубеш свіжої травички, наберешся сил, а там і знову в путь.

Довго умовляти Мартіна не довелося. Йому й самому приглянулася ця галява. Та й поспішати тепер було зайве — зграю їм все одно не наздогнати, а добратися до Лапландії на годину раніше чи на годину пізніше — це вже не важливо.

І вони спустилися на галявину.

Кожен зайнявся своїм ділом: Мартін поскубував молоду травичку, а Нільс розшукував старі горіхи.

Він поволі брів по узліссю — від дерева до дерева, обнишпорив кожен клаптик землі, аж несподівано почув якийсь шерех і потріскування.

Поряд у чагарнику хтось ховався.

Нільс зупинився.

Шерех стихнув.

Нільс закляк нерухомо.

Й от нарешті один кущ заворушився. Серед гілок промайнуло біле пір'я. Хтось голосно заґелґотав.

— Мартіне! Що ти тут робиш? Чого ти сюди забрався? — здивувався Нільс.

Але у відповідь йому пролунало тільки шипіння, і з куща ледь вистромилася якась чужа гусяча голова.

— Та це ж не Мартін! — вигукнув Нільс. — Хто це може бути? Чи не та гуска, через яку могли зарізати Мартіна?

— То он воно що, вони хотіли мене зарізати?.. Добре, що я втекла, — промовив гусячий голос, і біла голова знову вистромилася з куща.

— Отже, ви Марта? — запитав Нільс. — Дуже радий познайомитися. — Нільс поклонився гусці. — Ми щойно від ваших господарів. Ледь утекли.

— А ти хто такий? — недовірливо запитала гуска. — І на людину не схожий, і на гуску не схожий. Постривай, постривай! А чи ти не той Нільс, про якого тут у лісі такі чудеса розказують!

— То й ви чули про мене? — зрадів Нільс. — Виходить, ми з вами знайомі. А Мартіна ви ще не бачили? Він тут, на галяві. Підемо до нього. Він, напевно, вам дуже зрадіє. Знаєте, він теж домашній гусак і теж утік із дому. Тільки моя мама анізащо б його не зарізала…

Мартін і справді дуже зрадів. Він навіть забув про свої рани і, побачивши гуску, відразу став чепуритися: пригладив дзьобом пір'їнки, випростав крила, випнув груди.

— Дуже, дуже радий вас бачити, — сказав Мартін, кланяючись. — Ви добре зробили, що втекли від ваших господарів. Це дуже грубі люди. Але все-таки вам, напевно, страшно жити в лісі самій? У лісі так багато ворогів, вас усяк може образити.

— Ох, я й сама не знаю, що мені робити, — бідкалася гуска. — Я не маю ні хвилини спокою. Цієї ночі куниця ледь не обірвала мені крило. Але все одно я анізащо не повернуся додому! Анізащо! Хазяйський син тільки те й робить, що дратує мене. А хазяйська дочка ніколи вчасно