"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

Шрагін люб’язно усміхнувся генералу і звернувся до Бодеккера:

— Я шукав одного інженера нашого заводу. Мені сказали, що він лишився в місті, але де живе, з’ясувати не пощастило.

— Навіщо вам займатися цим? — загримів генерал Штромм. — Хай адмірал подзвонить коменданту міста, і завтра ж вашого інженера доставлять на завод. І взагалі — до дідька справи! Цей бокал золотого, як сонце, німецького вина я хочу випити за повітря нашого міста, за повітря, яке в ці дні стало чистішим.

Генерал випив вино і, поставивши на стіл бокал, побачив, що більше ніхто з тих, що сиділи за столом, своє вино навіть не пригубили.

— Панове, в чім річ? Мій тост вам не до душі? Може, у вас серед родичів є єврейські хвости, хо-хо-хо!

Всі мовчали. І тоді Емма Густавівна, не стільки розуміючи, скільки відчуваючи виниклу за столом напруженість, на правах хазяйки вирішила виправити становище.

— Ну навіщо такі незрозумілі тости? — проспівала вона своїм воркуючим голосом. — І взагалі, навіщо за столом політика і всяке таке?..

— Незрозумілі тости? — здивувався генерал Штромм, оглядаючи всіх, хто сидів за столом.

— Я б сказав — не зовсім зрозумілі, — зауважив Бодеккер.

— І вам, адмірале? — ще дужче здивувався Штромм. — Тільки суто з ввічливості в присутності милих дам я не хотів вдаватися в подробиці, але я просто змушений це зробити. У місті проводиться ліквідація євреїв, от і все.

Очі в Емми Густавівни округлилися.

— Що значить… ліквідація?

— Гнедіге фрау, ради бога… — генерал Штромм притиснув руки до грудей. — Не вимагайте від мене дальших подробиць.

— Ви маєте на увазі їх виселення? — спитав Бодеккер.

Шрагіну здалося, що насправді адмірал чудово знав, про що говорить генерал, але провокував його сказати все до кінця.

Штромм сплеснув руками:

— О, боже, куди я потрапив! У товариство наївних сліпців! Може, ви мене розігруєте? — Він подивився на Бодеккера і, починаючи сердитись, сказав: — Так, адмірале, виселення, або, точніше, переселення до прабатьків. — Він повернувся до Емми Густавівни. — Пробачте, мадам.

За столом запанувала ще напруженіша мовчанка. Шрагіна дуже непокоїла Ліля, вона дивилася на генерала з відвертою огидою. Шрагін непомітно для інших під столом міцно стиснув руку Лілі і сказав спокійно:

— По-моєму, все настільки ясно, що можна перейти до іншої теми.

— Браво, пане І-гор! — гаркнув генерал і налив собі вина. — От чортяка мій шофер, казав же йому взяти вина більше.

— Я можу запропонувати наше, кримське, — поквапно промовила Емма Густавівна.

Шрагін відчував, як тремтіла в його руці холодна рука Лілі.

— Ви погано себе почуваєте? — тихо спитав він.

Ліля кивнула.

— Тоді навіщо ви тут сидите? Ідіть і лягайте в постіль, на вас ніхто не образиться. Правда, панове?

— Право засмутитись ми все-таки за собою залишимо, — прогудів генерал, окидаючи поглядом тонку постать Лілі.

— Справді, мене чогось морозить, — сказала вона.

Шрагін допоміг їй встати і повів у спальню. Коли вони ввійшли туди, Ліля вирвала у Шрагіна свою руку.

— Ви чули, що він сказав?

— Він говорив правду.

— Вони їх убивають?

— Так.

— І ви спокійні?

— Я змушений бути спокійним, і я дуже боявся, що у вас щось вирветься.

— Вони ж убивці! — здавленим голосом крикнула Ліля.

Шрагін схопив її за плече і, притиснувши до себе, прикрив її уста рукою.

— Ви що, хочете, щоб вони знищили всіх нас?

Шрагін підвів дівчину до ліжка і вони сіли поряд. Ліля тупо дивилася прямо перед собою.

З вітальні долинав розкотистий генеральський регіт.

— Ігоре Миколайовичу, давайте вночі втечемо звідси, — прошепотіла Ліля, впритул наблизивши своє обличчя до обличчя Шрагіна. — Я не можу, не можу…

— Це неможливо, Ліля. Ми повинні залишитися тут, хоча б для того, щоб знати про всі їхні злочини і про те, хто їх учиняв.

— Дивитись і не діяти — це ж злочин, — сказала Ліля. — О господи, у мене є шкільна подруга… Рая… Невже і її?.. Позавчора я бачила її.

— Не діяти ми не будемо.

— Ви просто втішаєте мене, думаєте, що я остання дурепа.

Шрагін взяв Лілю за плечі.

— Ні, Лілю, я поганий утішитель. Мене самого тіпає від люті. Але не треба квапити події, це небезпечно, дуже небезпечно. І якщо ви будете мене слухатись і вірити мені, ви скоро переконаєтесь, що я вас не обманюю.

— Я збожеволію, я можу зрадити себе, — тихо промовила Ліля. — Що ж мені робити, що?

— Для початку уважно слухати й запам’ятовувати все, що вони кажуть. Тільки одна сьогоднішня розмова багато чого варта. Настане час, і ми нагадаємо генералу Штромму цей вечір.

— Коли б ви знали, як мені хочеться повірити вам! — тихо вигукнула Ліля. — Адже це єдине, що дало б мені право жити.

— Прошу вас, повірте мені. І од вас поки що вимагається не так уже й багато: не зірватись по-дурному і, нарешті… слухатись мене і вірити мені, — сказав Шрагін, взявши її руки в свої. — А тепер лягайте і постарайтеся заснути, нам з вами треба бути в формі, незважаючи ні на що. На добраніч.

Коли Шрагін увійшов до вітальні, адмірал Бодеккер уже прощався.

— Я страшенно втомився. — Він подивився на годинник і звернувся до Емми