"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

— Не радіорубка, а фантастика! — з веселою гордістю заявив Кирило. — Сам усе спланував і сам зробив, самої землі виніс, мабуть, цілий вагон.

— Хто, крім вас, знає про тайник? — спитав Шрагін.

— Тільки товариш з управління, який привозив рацію.

— Невже ні мати, ні дружина не помітили, як ви тут працювали?

— Чому не помітили? — здивувався Кирило. — Вони навіть допомагали мені посильно, але їм відомо тільки одне: що я довів до ладу підвал, щоб запастися продуктами на важкий час, і як військовий варіант — бомбосховище. А те, що я ще обладнав тут радіорубку, це їм і вві сні не снилося. Одним словом, не хвилюйтеся…

Але Шрагін не міг не хвилюватися — йшлося про найважливіше у всій діяльності групи: втрата зв’язку означала б майже повний провал роботи. До появи в місті німців він ще двічі зустрівся з Мочаліним, намагаючись узнати його краще і вселити йому почуття високої відповідальності за доручену справу. Ці зустрічі не минули марно для Кирила — він став помітно серйознішим.

Незабаром після приходу гітлерівців Шрагін прийшов до нього з першою радіограмою і знову занепокоївся. Вони сиділи у підвальному тайнику, Кирило налагоджував рацію. Шрагін спитав, що він думає про влаштування на роботу.

— А навіщо? — безтурботно відізвався Кирило. — Матуся моя вже ішачить кастеляншею в німецькому госпіталі. Вона взяла туди і мою Ларку. Харчі звідти таскають. А головне, зміна в них нічна, і я тут можу без свідків робити що завгодно.

— Вас можуть погнати в Німеччину.

— Не та я овечка, щоб мене погнали.

Шрагін пояснив йому, наскільки велика і реальна ця небезпека.

— Ну що ж, раз треба — влаштуюсь, — так само безтурботно погодився Кирило. — Я вже маю мільйон пропозицій. Адже в мене, куди палець не сунь, скрізь друзі. Між іншим, один мій дружок подався в поліцію. Кличе, каже, робота не пильна, харчі як треба і платня будь здоров. Чи не піти?

— А товариш ваш пішов служити в поліцію вірою і правдою?

— Хто, Льонька? Не смішіть мене, Ігоре Миколайовичу, він коли на Фріца дивиться, в нього зуби, як від піску, скриплять. Та от, ще позавчора був у мене. Каже, давай влаштуємо на них полювання. Він дрібнокаліберку десь поцупив, коробку патронів. Постріл, каже, як оплеск дитини в долоні, а черепна коробка навиліт. Але я йому сказав: давай почекаємо, може, щось краще придумаємо.

— Даремно, — сказав Шрагін.

— Що даремно? — Кирило настільки здивувався, що припинив роботу.

— Даремно дали йому зрозуміти, що готові на боротьбу з німцями.

— А що ж по-вашому, я повинен був сказати — не чіпай фриців, вони мені, дорогі, як рідні брати? — спитав Кирило, і в очах у нього спалахнули злі іскорки.

— У вас може бути тільки одна-однісінька робота, — суворо сказав Шрагін. — Інакше ви мені не потрібні. Запам’ятайте це.

— Єсть запам’ятати! — розгублено промовив Кирило, і було видно, що він не на жарт перелякався.

Тим часом рація була налагоджена, Кирило надів на голову навушники і почав викликати Москву. Вона відізвалася на перший же його позивний.

— Москва… Просить починати передачу… — вражено прошепотів Кирило.

В цю хвилину для нього все, що казав йому Шрагін, зливалося в ці уривчасті і такі ясні сигнали Москви. Він уперше відчув, зрозумів, в якій справді величезній і важливій справі бере участь. Неможливо повірити! Він сидить у зайнятому ворогом місті, а Москва розмовляє з ним через тисячі кілометрів! Шрагін, і сам дуже хвилюючись, по обличчю радиста зрозумів, що той зараз переживає, і, передаючи йому зашифровану радіограму, сказав усміхаючись:

— Це вам не Льоньчина дрібнокаліберка.

Кирило поклав перед собою аркуш паперу з колонками цифр і почав передачу. Коли б він знав шифр, то з цифр склав би такі фрази:

«Незважаючи на багато помилок, допущених у попередній підготовці, група в основному закріпилась. Приступаємо до роботи. Особисто моє становище добре, і завдяки цьому вже можу повідомити таке: замінено командуючого вісімнадцятою армією. Призначено Манштейна. Сюди прилітав Гіммлер, перебував у місті кілька годин, зажадав більшої рішучості по своєму відомству, роз’яснював особливу важливість південного флангу в зв’язку з дальшими планами фюрера щодо Туреччини, Ірану, Афганістану і, можливо, Індії та Китаю. На біржі праці триває інтенсивне виявлення контингенту, який вивезуть на роботу в Німеччину. Проявляється особливий інтерес до місцевих німецьких колоністів, є щодо цього вказівка Гітлера. Постараюсь її уточнити. Відбудова підприємств провадиться повільно. Суднобудівний фактично паралізовано. Проте розпочато дрібний ремонт невеликих суден типу сторожових катерів. Плавучий док напівзатоплений. Недавно пощастило затопити плавучий кран. Обіцянка німецького керівництва заводом спустити на воду недобудований нами крейсер нічим не підтверджується, та все ж не завадило б з повітря завдати удару по першому стапелю, де стоїть крейсер. Зенітної оборони на заводі поки що нема. Другим дуже важливим об’єктом бомбардування треба вважати плавучий док, який вони збираються відбудувати. Він стоїть біля протилежного берега напроти крейсера. Два дні тому в місті вночі були розклеєні надруковані на машинці листівки, що закликають до боротьби з окупантами. Кількість листівок незначна, але очевидно, що підпілля починає діяти. Виходжу на зв’язок з ним найближчим часом. Привіт. Грант».

Кирило Мочалін передав радіограму, швидко перестроїв рацію на прийом і почав записувати цифри. Розшифровуючи їх за ходом запису, Шрагін прочитав:

«Усе прийнято ідеально. Спасибі. Поздоровляємо вас і ваших товаришів з початком роботи, бажаємо великих успіхів. Маємо відомості про активізацію по всій Україні націоналістичних центрів, якими керує із-за кордону Бандера. Стежте за цим уважно, це для вас велика небезпека. Державно важливо знати розвиток планів противника щодо Туреччини