Амок - Янка Мавр

Хаон показав рукою, і супутники попрямували до найближчої крайньої хати, яка стояла на відшибі. Назустріч вийшов здивований хазяїн, з-за його спини виглядала сполохана жінка. Вони ніяк не могли припустити, що такий загін, та ще з «оранг-пуціх» — білою людиною — і мулом, міг прямувати саме до них. Але гості спинилися біля їх хати, і Хаон сказав:

— Добридень, Того! Приймай гостей.

Ці слова ще більше здивували господарів, бо нікого з прибулих вони не знали, а тимчасом почули своє ім'я. Хаона, який лежав високо на носилках, вони впізнати не могли.

— Ну, чого дивуєшся? — знову сказав Хаон. — Чи не пізнав Хаона?

Тепер уже Того впізнав його. Тимчасом підійшли найближчі сусіди і втупили свої очі в незвичайних гостей.

Зовні весь цей народ справляв добре враження. Високі, ставні, хоч і сухорляві постаті свідчили про витривалість. Та ще впадало в око, що шкіра у них була значно світліша, ніж у інших яванців. Мабуть, це було наслідком багатовікового життя на горах. Одягнені вони були у звичайні саронги, тільки переважно домашнього виготовлення.

І ще можна було помітити, що рухи їх були більш стримані, не такі жваві, як у їх сусідів. Дивилися вони на незнайомих людей якось поважно, серйозно, ніби обмірковуючи, які можуть бути з цієї історії наслідки.

Бадувісів треба вважати найчистішим корінним населенням Яви[14], бо вони й досі лишилися такими, якими були п'ятсот років тому, в той час як навколишнє населення давно вже перемішалося з малайцями, індусами, арабами.

Того запросив гостей до своєї хати, але зразу було видно, що всі п'ять чоловік там не вмістяться; тут знову допоміг намет Піпа.

І, нарешті, всі лишилися задоволені — як гості, так і господар, бо на випадок звинувачення в близьких стосунках з нечестивими чужоземцями можна було відповісти, що вони тільки зупинилися коло його хатини.

Того покликав старого діда, який поклав на рану Хаона якоїсь трави. Тимчасом настав вечір, і зморені мандрівники поснули як убиті.

А в цей час від хати до хати полетіли чутки про незвичайних гостей. Крім «оранг-пуціх», жителів здивував ще й мул, який носить на своїй спині вантаж. Більшість бадувісів ніколи навіть не бачили такого звіра. Не менш здивував їх і «білий будинок», що його привіз на своїй спині цей мул. Ще й так привіз, що зовсім не видно було його, а тепер он який будинок стоїть.

Полетіли чутки, од хати до хати і долетіли до храму, який стояв на далекій околиці селища. А далі починалася область «табу»[15]. Але для чуток нема ніяких табу. Вони перелетіли на заборонену територію і схвилювали сорок безсмертних мужів.

Там за храмом, в тінистому гаю, було їхнє житло, видовбане в скелях. Плутані коридори розходилися на всі боки і сполучали різні покої, і окремі для одного чи двох чоловік, і загальні великі зали. Тут були і комори, повнісінькі різного добра: рису, борошна, бобів, плодового вина, масла.

Але найцікавішим було те, що всі покої і коридори освітлювалися тут рівним блакитним світлом. Бамбукові трубки розходилися на всі боки і підводили з якогось одного джерела газ. А цим джерелом була підземна нафта, яка в значній кількості є на Малайських островах. Щоб кінці трубок не горіли, до них були припасовані глиняні наконечники.

Ці будинки були розташовані кроків за сто від храму і зовсім ховалися від людського ока. Крім того, віл. задньої стіни храму в обидва боки тягнулася стіна, яка і визначала межу табу. Але ця стіна була дуже умовна: якщо біля самого храму вона ще й мала вигляд справжньої стіни, то далі було просто накидане каміння, що ніякою перешкодою для людини не могло служити, а ще далі уже нічого не було. Та цього й не потрібно було: не каміння обороняло жерців від людської цікавості, а жахливе слово «табу» і покарання смертю.

Від входу до підземного приміщення тягнулися галереї, які вели в підземні кімнати, а одна з них навіть сполучалася з храмом. З боку селища храм мав двері для народу, але свята братія входила в храм ззаду через свій підземний хід. Через цей хід «зникало» з храму і все те добро, яке народ приносив у жертву великому богові Багара-Тунгалю і яке, нарешті, збиралося в підземних коморах.

Святі дьєлеми[16] жили тут самі, як монахи. Але в селищі вони мали багато сімей, навіть, більш ніж треба. Кожен вважав за честь породичатися з святим чоловіком.

— Чого вони прийшли? Чи надовго? — виникли серед них питання.

— Одного з них, мисливця Хаона, покалічив тигр, — відповів той, хто приніс звістку. — От вони й знайшли притулок у Того, доки хворий не вилікується.

— Цей Того дуже вже товаришує з нечестивцями; треба було б серйозніше попередити його, — сказав старий дьєлема.