Останній з могікан - Джеймс Фенімор Купер

Гурони стояли, пойняті жахом, що так несподівано смерть скосила їхнього товариша. Але завваживши фатальну точність пострілу, що вразив ворога, не зачепивши друга, загукали водносталь: «Довгий Карабін!» — і завили дико й жалобно. Відповів їм голосний вигук із маленького гайка, де індіяни необачно полишили свою зброю. А за мить з'явився на видноті Соколине Око, що в похваті не встиг знову набити віднайденої рушниці і тепер вимахував нею над головою, широкими стрибками біжачи в бік ворога. Але хоч біг він сміливо й хутко, випередив його стрункий і жвавий юнак, що з надзвичайною зухвалістю вскочив у саме осереддя гуронів. Погрозливо крутячи томагавком та блискучим ножем, він зупинився, закриваючи собою Кору. Не встигли ще гурони бодай думкою осягнути ці несподівані й зухвалі рухи, як, промайнувши їм перед очима, обіч юнака виросла ще одна постать, розмальована в символічну подобу смерті. Блискавична поява цих войовничих нападників змусила відступити диких мучителів, що раз по раз вигуками виявляли свій подив і додавали добре відомі страховиті наймення:

— Стрибкий Олень! Великий Змій!

Однак обережний і пильний ватаг гуронів не дався так легко збити себе з плигу. Кинувши гострим оком по невеликій галяві, він одразу зрозумів, звідки вчинено напад. Підбадьорюючи товаришів словом і власним прикладом, він видобув довгого небезпечного ножа, загорлав і вергнувся на Чингачгука, котрий стояв напоготові. Це був знак до загального побою. В обох сторін не було набитих рушниць, отож битву мало вирішити змагання холодною зброєю та силою м'язів.

Анкес криком відповів на крик і, скочивши до одного з гуронів, влучним ударом томагавка розтяв йому череп аж до мозку. Гейворд вихопив з дерева зброю Магуа і собі теж запально порвався до бою. А що супротивники тепер були рівні числом, то на кожного припадало по одному перебійцеві. Удари падали з ураганним шаленством і швидкістю блискавки. Соколине Око, опинившись на відстані руки від ворога, вимахом своєї грізної зброї спаралізував невправну оборону індіянина і поклав його на землю. Гейворд, занадто розгарячкований, щоб чекати, поки зіткнеться із своїм супротивником рука в руку, пустив у нього томагавк. Поцілений руків'ям у чоло, гурон повстримався на бігу, а юнак, підбадьорений цим незначним успіхом, нерозважливо поквапився підскочити до ворога голіруч. Одразу, проте, він пересвідчився, що надміру поспішив, бо мусив тепер напружити всю свою спритність і відвагу, щоб уникнути ножа роззлощеного гурона. Не маючи довше снаги протистояти ворогові, такому звиниому й проворному, він прип'явся тілом до тіла і спромігся в такий спосіб залізним стиском знешкодити руки індіянинові. Але зусилля це було надто знеможне, щоб довго тривати. В цю критичну хвилю він почув поряд чийсь голос:

— Смерть негідникам! Ніякого милосердя клятим мінгам!

І приклад мисливцевої рушниці загилився у неприкриту голову індіянина, що змагався з Гейвордом. М'язи йому послабли, а тіло безвладно вивільнилося з майорових рук і лягло непорушно.

Коли Анкес розтрощив череп одному своєму супротивникові, він обернувся, наче зголоднілий лев, шукати собі другого. П'ятий гурон, єдиний, що не брав участі в першому зіткненні, тим часом вижидав. Завваживши, що всі довкола завзялись битися смертним боєм, він вирішив докінчити справу пекельної помсти. З переможним криком він підскочив до беззахисної Кори, пославши наперед гострого топірця як свого провісника. Томагавк дряпонув плече дівчині й перерубав лозини, якими її було прив'язано до дерева. Діставши несподівано волю, вона не кинулась, одначе, тікати, а, лишень обминувши індіянових рук, припала до грудей Еліс, байдужа на власну безпеку. Невмілими й тремтячими пальцями Кора силкувалася розв'язати пружне галуззя, що сковувало тіло сестрі. Тільки виродок міг би не зглянутись, побачивши таку чисту й благородну самовідданість; але гуронові груди не знають жалю. Схопивши Кору за розкішне волосся, що вільно розсипалося їй по плечах, він одірвав її від сестри й брутально кинув навколішки. Індіянин накрутив собі на руку жмут волосся, смикнув рукою вгору, а тоді з глумливим і збудженим сміхом обвів ножем навкруг прегарної голівки своєї жертви. Але за цю мить жорстокої втіхи він заплатив утратою нагоди, бо саме зараз усе це побачив Анкес. Широчезними стрибками Анкес підбіг до гурона і тілом своїм ударив його просто в груди, відкинувши на кілька ярдів, де той і простерся долі. Проте й сам Анкес від раптового зіткнення звалився з ніг неподалік. Зірвалися на ноги вони водночас, кинулися один на одного, завдаючи ударів, і заюшились кров'ю. Але боротьба була недовга: Гейвордів томагавк і мисливцева рушниця поцілили череп гуронові ту ж мить, коли Анкесів ніж пробив його серце.

Бій уже скінчився, тривала ще тільки боротьба між Хитрим Лисом та Великим Змієм. Обидва дикі войовники довели, що вони заслуговують на свої промовисті прізвиська, які дано їм за участь у давніших війнах. Спершу якийсь час кожен спритно ухилявся від раптових і небезпечних ударів супротивника, а тоді нараз вони скочили один на одного і скрутилися клубком, наче двійко гадючих близнят. На тому місці, де змагалися ці досвідчені й завзяті суперники, видно було саму хмару куряви та листя, що сунула від середини до краю галявини, наче якою хурделицею гнана. Під впливом різних почуттів — хто вдячності, хто дружби, хто синівської любові Гейворд, Соколине Око й Анкес разом вибігли наперед і оточили те курище, що повивало обох індіян. Даремно Анкес снувався навколо, шукаючи нагоди затопити ножем у груди батьковому ворогові; марно зависла в повітрі грізна мисливцева рушниця, i марно силкувався Данкен вхопити гурона за ноги. Швидкі рухи перебійців, покритих порохом і кров'ю, немовби зливали їхні тіла в одне. Постаті смаглявого гурона й могіканина, на подобу смерті розмальованого, миготіли в них перед очима так блискавично й часто, що друзі Чингачгука ніяк не могли завдати помічного удару. Щоправда, бували короткі моменти, коли крізь запону куряви зблискували, наче в казкового василіска, несамовиті очі Магуа. Кидаючи бистрі й люті погляди, він добре бачив, чим має скінчитись ця боротьба в присутності стількох ворогів. Але не встигала чия супротивна рука впасти на його роковану голову, як уже натомість винурювалося похмуре лице Чингачгука. В такий спосіб бойовище пересунулось до краю галявини. Могіканинові, нарешті, пощастило завдати добрячого удару ножем. Магуа раптом попустив Чингачгука й упав навзнак, лишившись лежати непорушно, наче мертвий. Його супротивник схопився на рівні ноги й видав переможний поклик, що луною прокотився під склепінням лісу.

— Добре втяли делавари! Переміг могіканин, — вигукнув Соколине Око, знов підіймаючи вгору свою смертоносну рушницю. — Прикінцевий удар білого не уйме честі нашому другові, ані не відбере у