«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

Навпроти прізвищ умовними значками Коссовські позначив, хто з них і яку інформацію міг дістати і передати в Москву.

Мессершмітт? Смішно й думати.

Зандлер? Боягузливий, малодосвідчений у таких справах, і взагалі йому нема ніякої рації працювати на росіян дуже сумнівним методом. Значно простіше передати їм усю документацію того ж «Штурмфогеля».

А його секретарка Ютта Хайдте? Розумна, кмітлива дівчина. Але вона не може знати багато з того, про що повідомляють телеграми.

Зейц? Коссовські раптом згадав Париж, ресторан «Карусель». Тоді вони сиділи разом — Коссовські, Зейц, Піхт і Вайдеман. У словах гарсона, який подав пляшку, було вжито слово «март»… Може, він звав Зейца? Зейц багато знає і не такий уже простий, яким намагається здаватися?

Коссовські багато прожив і набачився всякого. І все ж не думав, що Зейц може бути Мартом. У противному разі він виявився б суперрозвідником.

Механік Гехорсман? Коссовські розгорнув його справу. Ні, Гехорсман не може. Правда, Зейц намагався пов'язати його ім'я з пропажею радіостанції біля літака Ю-52. Але в Гехорсмана виявилося надійне алібі. Його бачили в «Феліні».

Вайдеман? З фотографії на послужному списку на Коссовські глянуло широке лобате обличчя Альберта. Відчайдушний хлопець, вірний товариш… Далеко ж у такому випадку пішов капітан Альберт Вайдеман.

Піхт? Коссовські недолюблював пестунів долі. Пронозливий, легковажно веселий, сміливий до безтями, але не дуже розумний. Піхт не може бути розвідником. Йому бракує терпіння й логіки, тієї логіки й послідовності, з якою працює Март, водячи за носа всю контррозвідку люфтвафе.

Регенбах? Найлюбіший салонний Еві… Останнім часом Коссовські навіть здружився з Евальдом — з ним можна було працювати, не боячись підступу. Кілька разів Регенбах навіть захищав Коссовські, даючи найпохвальніші характеристики своєму підлеглому. А це для начальника — рідкісна якість. Але звідки тоді в нього приголомшлива обізнаність про діяльність Мессершмітта в далекому Аугсбургу? Щось Коссовські не пригадує, аби Регенбах просив які-небудь матеріали, котрі стосуються роботи над реактивними літаками…

Коссовські зняв копії з особистих справ людей, які мають доступ до «Штурмфогеля», і почав записувати все, що могло стосуватися кожного з них.

У двері постукали. Коссовські механічно прикрив газетою папери на столі.

Ввійшов Регенбах:

— Що нового, Зігфріде, повідомляє преса?

— Дурниці, — махнув рукою Коссовські. — Відлуння, так би мовити, московської битви. Американці пишуть: «На почервонілих од крові снігових полях Росії зроблено рішучий крок до перемоги». Англійці ще більше лестять: «Могутність російських збройних сил колосальна і може зрівнятися лише з мужністю й мистецтвом їхніх командирів та солдатів. Російські війська виграли перший тур цієї титанічної боротьби, і весь свободолюбний світ є їхнім боржником».

— Я не люблю газет, — позіхнув Регенбах і поклав руку на плече Коссовські. — А вас не насторожило, Зігфріде, що. одну з телеграм, послану раніше з Брюсселя, було… теж підписано Мартом?

— Мені здається, що Март користувався кількома станціями — і в Брюсселі, і в Лехфельді. Мене не здивує, якщо ми невдовзі перехопимо його берлінську телеграму й теж розшифруємо.

— Так, ви маєте слушність, капітане. — Регенбах відійшов до вікна і довго стояв, дивлячись на низьке берлінське небо.

4

У Берліні Піхт завершував свої останні справи. Марудливо й важко спливли ті дні. Серед співробітників знайшлось чимало таких, хто із задоволенням погоджувався випити одну-дві чарки з колишнім ад'ютантом генерал-директора Удета. Піхт написав рапорт з проханням послати його на фронт. Начальник канцелярії рейхсмаршала генерал-майор люфтвафе Дімент, з яким Піхт не раз проводив час у товаристві з Удетом, заявив одверто:

— На фронті поки що вам нічого робити. Залишайтесь у штабі.

— Мені не хотілось би, пане генерал… Тут усі стіни нагадують про Удета.

Дімент подумав і сказав:

— Мабуть, правда за вами. Але погодьтеся, Паулю, війна з росіянами значно важча за іспанську війну. Значно!

— Я готовий воювати. — Піхт виструнчився.

Дімент розвів руками й подивився на Піхта, як люблячий батько на пустотливого хлопчака.

— Ви знаєте, з якою пошаною я ставився до генерал-директора, і заради його пам'яті я мушу поставитись до вас з належною увагою.

— Дякую вам, пане генерале.

— Тому… — Дімент насупився й постарався промовити якомога суворіше, — тому я раджу вам улаштуватися на якому-небудь великому заводі, скажімо, в Мессершмітта, Хейнкеля чи Юнкерса.

Піхт задумався. Дімепту здалося, що він збентежений, імовірніше, захоплений зненацька цією пропозицією.

— Що ж я буду там робити? — запитав тихо Піхт.

— У перспективі можете стати випробувачем, якщо у вас таке саме міцне серце й нерви, як і колись.

— В Мессершмітта працює мій друг… Ще з Іспанії… Але дозвольте подумати.

— Ясна річ.

Піхт вийшов з кабінету й закурив. Відразу ж зазумерив телефон. Ад'ютант Дімента сховався за дверима і, вийшовши за хвилину, весело підморгнув Піхту:

— Шеф дзвонить Мессершміттові про тебе.

«Значить, Дімент зацікавлений у зайвому оці на фірмі норовистого Віллі», — подумав Піхт.

Коли він увійшов назад до Дімента, генерал оголосив про призначення Піхта як про справу вирішену:

— Сподіваюсь, Паулю, що ви й надалі не будете поривати зв'язків з міністерством. У ваших же інтересах. Нам треба, щоб у Мессершмітта служила наша людина. Я вас рекомендував Віллі, і той радо погодився прийняти вас, у льотний загін.

Піхт засміявся:

— Ви мене одружили, а я навіть не бачив нареченої.

— Повірте мені, старому вовкові, що для вас це буде найлегша і найперспективніша служба. Так, найперспективніша. А ваш рапорт з проханням послати на фронт я поки що покладу до вашої ж особистої справи.

У Віллі Мессершмітта були свої сподівання на Піхта. Звісно, він не забув тих послуг, які робив Піхт у той час, як був ад'ютантом Удета. Але навіть коли б забув, то зараз він добре знав, що Піхт якоюсь мірою залишиться пов'язаним з колишніми співробітниками і може зробити чимало послуг фірмі. Крім того, Піхт у курсі справ інших конструкторів, передусім Хейнкеля, і, звичайно, він неодмінно поділиться про це з новим шефом, тобто з ним, Мессершміттом.

… Тільки-но Піхт приїхав з Берліна, секретарка, якій обер-лейтенант щоразу привозив столичні дарунки, негайно ж доповіла про нього Мессершміттові.

— Сідайте, Паулю, — запропонував Мессершмітт, але вже не встав назустріч. — Мені дзвонив Дімент, і я ладен дати вам будь-яку льотну посаду. Скажімо, випробувачем на завод, де будують мої «сто дев'яті». Чи… — Мессершмітт хитрувато подивився на Піхта, — чи в Лехфельд. Мені здається, ви великий прихильник нових літаків.

— Боюсь, ми безнадійно відстаємо від того ж Хейнкеля, — промовив Піхт заклопотано.

— Не розумію, — насторожився Мессершмітт.

— Доктор Хейнкель усе-таки не може відмовитись од своєї ідеї.