Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

Читаємо онлайн Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон
в усті великої річки, яка впадає в цю затоку.

Як завжди, ми (всі, крім провідника) взялися за вивченням місцевості. Уїзо подався на пошуки палива.

Я був дуже здивований. Ми не знайшли озера Ейлмер, та виявили важливу річку, якої, імовірно, ніхто ніколи ще не наносив на карту.

Ми пройшли по дві милі в різних напрямках і оглянули місцевість із усіх високих пагорбів — цілком імовірно, ми перетнули єдину водну артерію в цьому районі. Близько полудня, коли всі зібралися в таборі, мені раптом сяйнув здогад:

— Пребле, а що, як це і є річка Локхарт, котра впадає в озеро Ейлмер із заходу?

Виявилось, і Пребл схилявся до цієї думки.

— У мене сорок дев’ять аргументів «за» й жодного «проти», — заявив він.

Його слова остаточно розвіяли мої сумніви. «Величезна водна гладінь озера Ейлмер» була міфом. Бек її ніколи не бачив. Він пройшов озеро в той час, коли воно було огорнуте туманом, і під час складання карти поклався на неточні відомості індіанців. Маленьке озеро вибагливої форми, що нагадувало Клінтон-Колден, і було озером Ейлмер. Ми пройшли все озеро й перебували в його найвіддаленішому західному куточку, в усті ріки Локхарт. Можна лише мріяти про те, щоб усі дослідники давали назви «вулицям», якими проходять: з назвами справи тут були такі самі погані, як у Нью-Йорку. Якби ми знали, що Санді-Бей перебуває біля півострова, який має на карті Бека форму трипалої руки, скільки часу заощадили б! З наміром показати майбутнім дослідникам гарний приклад, я залишив пам’ятку в усті річки — склав піраміду з каменів із хрестом нагорі. Хрест убереже його від кочівників-індіанців. Що може вберегти його від білих кочівників — не знаю.

ВІВЦЕБИК

Удень Пребл, Біллі та я подалися пішки на північ: подивитися, чи нема поблизу вівцебиків.

За дві милі від табору я відділився від решти й узяв курс на північний захід.

Поблукав близько години, злякав чимало пуночок, лапландських подорожників, коників, довгохвостих ховрашків і карибу та набрів на істоту, зустріч із якою принесла несподівану радість. Істотою був усього-на-всього заєць-біляк, другий за цю подорож. Він був дивовижею тут, принаймні цього року, тому й викликав жвавий інтерес. Заєць підігрів його, бо дозволив мені розглядати себе доволі зблизька, замальовувати й фотографувати.

Звичками він не відрізнявся від зайця прерій, навіть хвіст на бігу тримав так само, а це найяскравіша риса зайців різних видів.

16 серпня ми зняли табір на річці Локхарт, тепер уже виразно уявляючи, що прямуємо до північної частини озера. Минули вузьку затоку — з неї, схоже, витікала річка — та помітили на плоскогір’ї буру крапку, яка швидко рухалася. Поза всякими сумнівами, це був якийсь коротконогий звір — чи то росомаха за милю від нас, чи вівцебик за дві милі. Ми розігнали човен до граничної шестимильної швидкості й незабаром переконалися, що бура пляма — вівцебик! Ми ще не дісталися до звичних місць перебування цих великих тварин, а один із них, видно, вийшов нам назустріч. Ми швидко висадились на сушу, зарядили рушниці й фотоапарати.

— Я зроблю кілька знімків. Стріляйте тільки в тому випадку, якщо бик кинеться на мене, — наказав я.

Ми побігли за величезним вівцебиком — він утікав від нас, поскубуючи на ходу траву.

Чого чекати від нього — втечі чи нападу, — ми не знали й розсудили так: що довше він нас не побачить, то краще. Якщо бик обертався, ми ховалися за каменями. Бик мирно пасся — робили короткі перебіжки, поступово наближаючись до нього. Із двохсот кроків його вже можна було добре розгледіти — величезного, вкритого густою вовною. Він нагадував бізона — і кольором, і розмірами, і звичками. Про жодну з тварин я не мав настільки мінливого уявлення, думаючи раніше, що вівцебик схожий на гігантського барана.

Перший фотознімок було зроблено. Що саме злякало велетня, не зрозуміло — раптом він кинувся щодуху, не зупиняючись навіть, щоб схопити пучок трави, от-от мав уже зникнути за гребенем гори. Я кивнув Преблу. Він вистрілив у повітря, вівцебик рвучко повернувся, сердито форкнув і помчав у наш бік. Він гордо підняв голову, очі в нього палали, і це викликало в пам’яті африканського буйвола чи бізона американських прерій. По мірі наближення він здавався дедалі більшим і справляв щораз більше враження. З надійного притулку за скелею за п’ятдесят ярдів від нього я зробив другий знімок. Я зрозумів, що іншої такої нагоди більше не трапиться, і, цілком покладаючись на своїх помічників, сказав Преблу:

— Потрібен крупний план, і я підійду до бика ближче. Він, звичайно, кинеться на мене, і тут уже моє життя залежить від тебе й твоєї рушниці, Пребле.

— Йди, — лаконічно відгукнувся Пребл.

Майже за двадцять кроків від бика я вийшов зі схованки. Величезний бик форкнув, помотав головою, націлився на мене рогами — ось вона, дорогоцінна мить! Але тут гримнув постріл, тварина похитнулась і звалилася на землю, вражена кулею в саме серце. Почулося радісне кудкудакання Уїзо.

Як же лаяв я старого дурня, котрий зіпсував усю справу! Уїзо так нічого й не зрозумів. Він бачив, що начальникові загрожує смертельна небезпека, і діяв, як підказала йому його проклята розважливість. Ніколи більше, супроводжуючи мене, він не візьме до рук рушниці!

Удача посміхалася нам у всьому!

Ми були обмежені в часі й не могли добратися до літніх пасовиськ карибу на березі Льодовитого океану, а олені прийшли провідати нас, коли прибули на свої зимові пасовиська до озера Артиллері. Ми знали, що не зможемо побувати навіть на річці Бека, де водяться вівцебики, — і вівцебик трапився нам біля озера Ейлмер.

І ось іще одна удача! Вночі якийсь звір заліз у наш намет і поцупив м’ясо. Наступної ночі Біллі поставив капкан і спіймав злодія — ним виявився… песець, який ще й дозі хизувався в літній шубці. Ми не думали, не гадали потрапити до нього в гості влітку, а він сам вирішив навідатися до нас!

Поки хлопці займалися виробленням бичачої шкіри, я згадав про затоку, з якої витікала річка, та пішки подався оглядати околиці.

Милі за дві зійшов на гору і зробив найважливіше за всю подорож відкриття. Переді мною, виступаючи з серпанку далекого північного заходу, несла свої води велична річка — з білим кипінням води біля порогів і водоспадів, темно-блакитна в спокійних місцях, повновода, часом до двохсот, а в середньому 70–80 ярдів завширшки. Зважаючи на карти, я був її першовідкривачем.

Біля самого берега на

Відгуки про книгу Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: