Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Балакучий згорток - Джеральд Даррелл

Балакучий згорток - Джеральд Даррелл

Читаємо онлайн Балакучий згорток - Джеральд Даррелл
Горностай підскочив майже на висоту власного зросту, впустив спис, пронизливо зойкнув, втиснувся в каміння, заплющив очі та притис руку до серця.

— Здаюся! — запищав він. — Капітулюю! Я все віддам, усе скажу. Тільки, будь ласка, не чіпайте мене.

— Дурню, це ж я, Папуга, — сказав на це Папуга.

— Якщо ви не будете мене зачіпати, герцог винагородить вас, — лепетав горностай із міцно заплющеними очима. — І мої мама й тато винагородять вас… І ще моя тітонька винагородить вас… І троє моїх небожів винагородять вас…

— Ти безпорадна придуркувата бестія! — вибухнув Папуга. — Це ж я, Папуга!

— Що? — із заплющеними очима перепитав горностай. — Папуга?

— Ага, — сказав Папуга. — Досить істерики!

Горностай боязко розплющив одне око, потім обидва і кліпнув.

— Це й справді ти, Папуго, — отямився він. — А що це за створіннячка з тобою?

— Діти, — пояснив Папуга.

— Вони кусаються? — спитав горностай тремтливим голосом, схопив списа та націлив його на Пенелопу і хлопчиків. — Якщо вони кусаються, то я не хочу мати з ними нічого спільного. Скажи їм, що я битимуся на смерть. Скажи їм, який гострий у мене спис. Скажи їм, який я лютий, коли гніваюся.

— Вони анітрохи не шкідливі, дурню, — Папуга вже потрохи дратувався. — А тепер пропусти нас: ми тут, щоб зустрітися з Венслідейлом.

— Будь ласка, друзі, все гаразд, — погодився вартовий із тремтінням у голосі. — Другий поворот ліворуч біля наступної купи каміння.

— Мушу зізнатися, тепер я вже бачу, що ви мали на увазі, коли казали, що вони не дуже хоробрі, — сказав Пітер, коли всі рушили далі.

— Так, — погодився Саймон, — знадобилась би ціла гора рути, щоб змусити цього вартового битися.

Вони обійшли ще одне нагромадження каменів і раптом опинилися серед такої краси, що вражено застигли на місці. Велика ділянка лісу була розчищена, й там розбито розкішний регулярний парк із ретельно підстриженими кущиками, бездоганно рівними гравієвими доріжками, старанно прополотими клумбами барвистих квіток, із водограями і декоративними ставками.

Посеред парку стояв чарівний будиночок часів королеви Єлизавети, збудований наполовину з дерева, наполовину з цегли, з білосніжними стінами і агатово-чорними кроквами, під дахом із черепиці, на якому виднілися два вигнуті комини брунатного кольору. Безліч вікон відблискували та сяяли на сонці. Якби ви набрели на такий будиночок десь в англійському передмісті, ви б також звернули увагу на нього, але знайти його зненацька тут, серед вибагливого ландшафту Міфології, — це було взагалі щось вражаюче! Але найбільше дивувало те, що все довкола було дуже мініатюрне. Живоплоти — лише шість інчів[1] заввишки, водограї — завбільшки як балія, а сам будиночок ніби ляльковий.

— Ха, — посміхнувся Папуга, коли намилувався подивом супутників. — Здивовані, га? Справді, будиночок по-своєму вельми симпатичний. Це палац горностаїв, резиденція Венслідейла, герцога Горностайського.

— Чому в нього таке дивне ім’я? — поцікавився Саймон.

— Його батько обожнював сир, — пояснив Папуга. — Насправді він хотів назвати сина Горгонзола,[2] але мама тупнула ногою. Ці горностаї — справжні гурмани. Що ж, єдинорогів краще залишити тут. Не хотілося б, аби вони витолочили увесь сад своїми копитами.

Діти зійшли на землю і, обережно ступаючи, рушили далі цим чудово доглянутим садом.

— Яка розкіш, панночко, — трепетно промовив Етельред, очевидно вражений усім, що його оточувало. — Я б теж хотів мати такий будиночок.

— Так, тут чудово, — погодилась Пенелопа.

Папуга рішучим кроком зійшов на ґанок, підняв дзьобом молоточок і голосно постукав.

— Ідіть геть! — пронизливо заверещав голос із-за дверей. — Забирайтеся! Вдома нікого нема, так і знайте. Усі коштовності вже переправили в гори, а дім стережуть п’ятдесят кровожерливих горностаїв, озброєних до зубів. І взагалі тут нікого нема, тому йдіть собі геть.

— Венслідейле, не слинь! — гукнув Папуга. — Це я, Папуга, хочу з тобою поговорити.

— Папуга? — перепитав голос. — Папуга? Ти певен?

— Звичайно, певен! — роздратовано вигукнув Папуга.

— А як мені знати, що ти справді Папуга?

— Хіба я казав би, що я Папуга, якби не був Папугою?

— О, справді! — погодився голос. — Я про це якось не подумав.

— То відмикай же двері! — наполягав Папуга.

Почулося брязкання здоровенної в’язки ключів, звуки відмикання замків, відсовування засувів — і нарешті двері прочинилися та з’явився сам Венслідейл, герцог Горностайський. На ньому був багряний оксамитовий мундир, короткі штани, багряний капелюх із вигнутим жовтим пером та пишні мережива на комірі й манжетах. За ним вийшла його дружина в розкішній ніжній рожевувато-ліловій сукні з криноліном і з діамантовою тіарою на голові, між двох тендітних вушок.

— А чому, — здивовано спитала Пенелопа, — чому вони білі? Я завжди думала, що горностаї коричневі.

— Е, ні, панночко, — пояснив Етельред, — це ерміни, горностаї-аристократи. Усі вони білі, зокрема представники герцогської родини. А звичайні горностаї коричневі.

— Ага, зрозуміло, — сказала Пенелопа.

Тим часом Венслідейл обіймав Папугу з усіма проявами щирої радості.

— Мій любий друже! — вигукував він. — Мій найлюбіший друже! Як чудово бачити тебе живим і здоровим! Ми тут чули ЖАХЛИВІ розповіді про те, що з вами сталося. Нібито василіски спалили вас усіх, викрали Великі Книги, перетворили Г. Г. на малесеньку непомітну хмаринку. І, повір мені, друже, ми були СТРАШЕННО розлючені, правда ж, Вініфред?

— Так, — кивнула герцогиня. — Я НІКОЛИ не бачила, щоб він був такий розлючений.

— Я був аж чорний від злості, так, запевняю тебе. Я трусився від несамовитого гніву, скажи, Вінні!

— Так, Венслідейле, — підтвердила Вініфред, — це було щось неймовірне!

— «Я зі своїми вірними підданими мушу вирушити туди й поставити на місце тих брутальних василісків», — сказав я із піною на губах та вдарив по столі кулаком, правда, Вінні?

— Так, Венслідейле, — відповіла герцогиня, — із піною.

— «Я дам їм такого ПРОЧУХАНА,

Відгуки про книгу Балакучий згорток - Джеральд Даррелл (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: