Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

— Він вам потрібен. Аякже.

— Він-бо — дорожній?

— Дорожній.

— І сусід?

— Сусід.

— А коли він дорожній, та ще й сусід, то нехай і проведе вас по-сусідськи звідси на терикони або на Янтарне полечко!

…Зависла тиша. Злопи несподівано замовкли всі разом. Під таким кутом жоден злоп ніколи свого сусіду гнома Гролика не розглядав. Що від сусіди гнома Гролика може бути не тільки шкода, а й користь. Злопи так довго мовчали, отетерівши, що Шиворіт-Навиворіт навіть занепокоївся:

— Агов! Чого ви? Чого мовчите?

— Та ми його вижити хотіли, — просто зізнався один із злопів. — Мучили його самі, а потім іще й шершня впіймали та нацькували, щоб він гному дошкуляв. Навряд чи дорожній гном після такого погодиться нам допомагати. Навряд чи погодиться переселяти.

— Погодиться, — впевнено сказав Шиворіт-Навиворіт. — Сусідам, котрі стараються тебе вижити, завжди треба допомогти переїхати.

— Да-а, — проказав Шиворіт-Навиворіт, оглядаючи злоп’ячий натовп. — Таку сімейку переселити трудно. А терикон далеко… Майже так само далеко, як і Янтарне полечко. Злопи! — радісно загорлав Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. — Ви, злопи, янтар жерете?

Злопи були істотами, багатими на чутки.

— Ми не жеремо, — чесно зізнався один старий злоп. — Ніхто не пригощав.

— А розповіді чували. Навіть дуже їстівна річ. А що?

— Та знаю я одну місцинку, — сказав раптом Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. Думка щодо Янтарного полечка припала до смаку Шивороту-Навивороту. Янтарне полечко було наймилішою місцинкою з усіх досі бачених ним. Там було чистенько й охайненько. Там було багато янтарю. Але янтарна варта — духи Янтарного полечка — викинули Шиворота-Навиворота з Янтарного поля. Щоб духу його там не було. Зараз Шиворіт-Навиворіт про це згадав…

«Ах! Яка то була приємна місцинка!» — подумав Шиворіт-Навиворіт.

— Ах! Яка то славна місцинка! — сказав він злопам. — Чиста. Акуратна. Наминайте собі янтар та радійте.

— Нам чистота ні до чого, — насупилися злопи.

— Позагиджуєте, — заспокоїв їх Шиворіт-Навиворіт, — скрізь можна насмітити. Хіба вам довго?

— Янтарне полечко… — замислилися злопи.

— А сусіда погодиться? — уточнив усе-таки якийсь сивий злоп.

— Та куди він подінеться, — здивувався Шиворіт-Навиворіт.

Злопи пропустили повз вуха ідею Шиворота-Навиворота. Вони нарікали на сусіду-гнома — який він упертий. Як він із південного пеньочка йти не бажає і як вони, злопи, шершня закодували, щоб гнома випхати. Це Шиворота-Навиворота наче здохлого їжака неабияк зацікавило. Аякже! Завжди згодиться знання про те, хто кого як дістає. Злопи теревенили, а він по лобі себе раптом як лясне:

— Хлопці! А чи не той це гном, котрого звуть Гролик?

— Він! — заверещали злопи. — Він!

— А знаєте, що я вам скажу? — несподівано підняв лапки Шиворіт-Навиворіт. — Якщо це той гном Гролик, про якого я чув, то він дуже меткий дорожній гном.

— То й що? — погодилися злопи. — Дуже меткий. Так воно і є. Але що з того?

— Один із найкмітливіших дорожніх гномів у світі. Найкращий із усіх, кого я знаю, — правив своєї Шиворіт-навиворіт.

Він навіть підвівся (хоча йому пропонували присісти, навіть стільця підставили) та узявся стоячи розхвалювати гнома Гролика. А злопи навпаки — гнома Гролика не любили.

— Та замовкніть ви! — нагримав на злопів Шиворіт-Навиворіт. — Ото просторіки! Ви слухайте, про що я вам кажу. Я вам про Янтарне полечко розказую — хтось пам’ятає? Вам не виганяти Гролика слід, вам його слід полюбити.

При слові «полюбити» злопи затремтіли. Вони згадали, що жабки їх любили.

— А навіщо? — поцікавилося злопеня, котре забилося в щілину на макітрі найздоровішого злопа.

— Як це «навіщо»? — навіть присів Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.

Власне, йому ввічливо пропонували сісти — тоді, коли він розповідав про чарівні, повні поживного сміття місця. Але поки Шиворіт-Навиворіт розмірковував, розповідав і руками махав, злопи запропонованого табурета прибрали через ощадливість: щоб сидіння дарма не псувалося на відкритому повітрі. Вони в якійсь газеті прочитали, що коли сидіння стільчика задом не прикривати, а тримати на відкритому повітрі, то воно псується. А Шиворіт-Навиворіт такого навіть від злопів не сподівався — що вони з-під нього табурета запропонованого приберуть, тому не дивлячись присів, вважаючи, що сідає на табурет.

А насправді — на порожнє місце. І бебехнувся. І схилом покотився.

Дуже приємне видовище, еге ж — здохлий їжак, що котиться схилом.

Злопи засперечалися: до якого місця він докотиться?