Закляття відьмака - Юрій Григорович Логвін

— Та ні, щось у мене сьогодні голова болить…

— От якраз і годиться випити, аби голова пройшла.

— Не вмовляй, — сказала молодиця з порожнім кошелем та й почимчикувала собі у завулок.

Увечері зібралося до садиби кілька лицарів литовських і польських. Вони служили у замку на Горі.

Конюх, двоє вояків, воротар русоволосий із татарським лицем і обидві служниці смакували виробами нового кухаря в людській. І лише він бігав то туди, то сюди, то на кухню, то до істобки, то нагору — до світлиці господаря…

Коли опівночі скінчилося частування, господин проводжав гостей відповідно їхньої вельможності — чи лише з ганку, чи до воріт, чи за браму на вулицю.

Отоді ключниця-молодичка вхопила за руку нового кухаря:

— Я тут ключниця. Але, власне, все господарство на мені. Головне твоє діло — готувати і мовчати. Що б тут не коїлося. Хоч раз писнеш — тобі амінь! А так — господин щедрий. Слуг не мордує. Хіба починають базікати зайве… то з ними завжди щось трапляється… Одного кінь вдарив, як той п’яний у стайню завалився… Підковою у скроню. Другий, теж п’яний, втопився у калюжі, отам за рогом під час зливи. Третій упав з копиці на вила… Зубці дерев’яйі, а бач, серце протнули… Всі вони були дуже балакучі… А ті, хто не патякає багато, бач, як добре живуть… Дивись — на всіх новий одяг… Навіть рабиня-татарка і та он як убрана. І перстень у неї срібний. Бачив?

Новий кухар кивнув.

— Отож-бо воно! А головне — будь весь час на своєму місці… Можеш іти. Тобі постелять. Спатимеш разом із вояками…

Ще й не дніло, першим прокинувся новий кухар. І почав готувати із залишків вчорашнього учту сніданок для челяді. А заразом і обміркувати, що б його спорядити для господаря. Вночі, як скінчилось частування, той нічого не замовив, а сам не став лізти перед очі хазяїна. Тому вирішив зробити затірку, всмажити добру яєчню із салом та подати житнього хліба й кислого квасу. Коли його гукнули із господаревого будинку, він усе поставив на тацю і обережно поніс. Господар вийшов при повному уборі і потяг широкими ніздрями повітря.

— Диви! Нічого йому не казав, а він вгадав, що мені треба! Тобі хто-небудь говорив?

— Ні. Всі ще спали. Вони своє їдять, від учорашнього… Це я для тебе, пане, спорудив! — і шанобливо вклонився.

— Добре, дуже добре… Побачимо, як далі буде… Спочатку всі старанні.

Тут з’явилася молодиця, і він гукнув їй:

— Ти за ним приглядай, щоб завжди був такий, як сьогодні!

Кухар вклонився і вийшов далі розпоряджатись на кухні. Обидві служниці, побачивши, як молоденький кухар береться до справи, своєї роботи майже не порали, тільки робили вигляд, ніби допомагають, а насправді байдикували.

Двері рипнули, і вступила молодиця у своїй білосніжній свиті, обережно піднімаючи поли, щоб не забруднити. Вона мовчки підступила до служниць і, не міняючись в обличчі, врізала по шиї татарочку. За нею і другу служницю. Тихо казала:

— Ану допомагайте йому!

Після того, як ключниця дала їм прочухана, кухар зміг трохи передихнути. Вийшов на подвір’я подихати повітрям. Побачив — на рівному майданчику біля конюшні стоїть ставний, широкоплечий юнак. З тупим мечем. Проти нього з таким самим затупленим мечем стоїть господар дому. Навчає, як треба завдавати удари. Юнак повторював його рухи, але нездало, мляво. Його вчитель був удвоє старший за нього, а робив це швидко. Молодик не міг ніяк за ним устигнути.

— Невже ти не можеш швидше рухатися? — Га?

— Але милий дядечку! Я й так стараюся щосили…

Кухар зауважив, що вони дуже схожі між собою. Тільки обличчя в юнака ніжніше. І замість люті на ньому часом з’являється вираз прихованої, хитрої злості.

Той юнак і махав мечем, намагаючись пробити оборону дядькову. Нічого не виходило. Кожного разу дядько робив невловимий рух, відбивав меч. Кілька разів меч навіть вилітав з небожевих рук. Зрештою дядько спинився:

— Господи, ну тримай сильніше! Ну хіба так можна?

Він був у розпачі. Озирнувся і побачив біля дверей кухаря.

— А ти чого стоїш?

— Мій господине! Все зроблено. Зараз домліває каша…

Дядько аж скреготнув зубами:

— Чорт, і нікого немає! Ні воротаря, ні вояків, ні конюха! Ану бери меча. Тільки вдягни рукавицю! — Він дав кухареві рукавицю із грубої шкіри. — Захищайся від нього. — Почав напучувати небожа:

— Не гати сильно — головне хутчіше. Силу потім вкладеш. Тут не силою треба, а швидкістю. І щоб досягти мечем противника. Тільки обережно! Дивись не зачепи йому руки. Бо готує він чудово. Сьогодні побачиш в обід, на що він здатний… Нумо вправляйтеся!..

Кухар хотів спитати, що ж він має робити, але промовчав і тільки вхопив правицею у шкіряній рукавиці меча, виставив