Віннету ІІ - Карл Фрідріх Май
— Та знаю, знаю, — з погордою відповів Вірна Смерть. — Але я не боягуз, містере Лянґе, хоча чесно зізнаюся, що й бажання бути повішеним не маю. Мені мало не щодня погрожують мотузкою, а я, як бачите, все ще живий. От навіть сьогодні зграя розбійників намагалася повісити нас на пароплавній трубі, але в них нічого не вийшло.
І Вірна Смерть розповів про подію на судні, а коли закінчив розповідь, Лянґе замислено почухав потилицю і промовив:
— Капітан вчинив благородно, але він бавиться з вогнем. Йому доведеться залишитися в Ла-Ґранж до ранку, а бандити — дай Боже, щоб я помилився, — з’являться сюди вночі й кинуться мститися. А з вами може трапитися і дещо гірше.
— Цих негідників я не боюся. З такими, як вони, я зустрічався не раз.
— Не будьте таким самовпевненим, сер. Їх тут підтримають. Останнім часом в Ла-Ґранж стало неспокійно. З усіх кінців сюди сходяться невідомі й підозрілі люди, вони зайняли всі місця в заїзді і в приватних квартирах, поодинці не з’являються, і все про щось таємно домовляються. У них тут немає й не може бути справ, цілий день вони тиняються містом і поводяться зухвало. Зараз вони сидять у першому залі й горлопанять щосили: пащі роззявляють так широко, що в них міг би влаштувати барліг ведмідь ґрізлі. За годину до того, як ви сюди прийшли, вони стали чіплятися до нас. І якби ми не стрималися, обов’язково трапилася б бійка, а то й кровопролиття. Я не маю охоти залишатися тут, та й ви, напевно, втомилися. Попереджаю одразу: з вечерею перспективи в нас не дуже добрі. Я — вдівець, і ми з сином ведемо парубоцьке життя, тож обідаємо у кнайпі. Я навіть будинок продав кілька днів тому, коли відчув, що земля горить під ногами. Зовсім не хочу сказати, що тутешній народ мені не до душі, ні, вони не гірші за інших. Але судіть самі: наша війна тільки-тільки закінчилася, ми ще й рани зализати не встигли. У Мексиці йдуть бої, а Техас, зауважте, якраз на кордоні. Тут, куди не глянь, неспокійно. Звідусіль з’їжджається всілякий набрід, яке вже тут життя! Тому я й надумав усе продати й виїхати до дочки. Вона заміжня і дуже щаслива. Зять підшукає мені роботу, кращого й бажати годі. До того ж я знайшов покупця, який готовий придбати моє господарство. Позавчора він заплатив мені готівкою, тож я можу поїхати, коли захочу. Я вже все вирішив — їду в Мексику.
— Як це, сер? — здивувався Вірна Смерть.
— Що означає «як»? — не зрозумів коваль.
— Ви щойно скаржилися на Мексику, вам не подобалося, що там воюють, і раптом збираєтеся туди?!
— Але так воно і є, сер. Та й не скрізь у Мексиці воюють. У Чіуауа[45], а саме туди я й зібрався, війна вже скінчилася. Спочатку Хуаресові довелося відступати аж до Ель-Пасо[46], але незабаром він здобувся на силу й потіснив французів на південь країни. Їм залишилося бути там лічені дні, потім їх викинуть із Мексики під зад коліном, а бідному Максиміліанові доведеться за все розплачуватися. Мені це прикро, бо я — німець і бажаю йому всього найкращого. Зараз всі будуть битися за столицю, а північні провінції війна обійде стороною. Саме там і живе мій зять. Він людина забезпечена, власник срібних копалень. У Мексиці він уже півтора року, і в останньому листі сповіщає про народження спадкоємця, який ніяк не може обійтися без дідуся. Що ж тут робити? Невже я залишуся тут? Нам із Біллом обіцяли хороші посади в копальнях, а крім того, я сам буду вчити маленького принца молитви й таблиці множення. Безумовно, дідусь повинен бути разом з онуком. Тому я їду до Мексики, а якщо захочете вирушити в дорогу разом з нами, то будемо тільки раді.
— Гм! — пробурмотів Вірна Смерть. — Не жартуйте так, сер, а то раптом ми скористаємося вашим запрошенням.
— Хіба ви теж прямуєте до Мексики? Це було б чудово! Дайте вашу руку, сер! Вирішено, їдемо разом!
І Лянґе простягнув руку старому.
— Та не кваптеся як на пожежу! — розсміявся Вірна Смерть. — Я справді припускаю, що ми поїдемо в Мексику, проте на сьогодні ми ще не знаємо, куди й коли саме.
— Та яке це має значення, я готовий їхати з вами коли і куди завгодно. Звідси всі дороги ведуть у Чіуауа, і мені байдуже, коли саме я туди дістануся — на день раніше чи на день пізніше. Насамперед я дбаю про себе і про власну вигоду. Ви — відомий вестмен і досвідчений провідник. Якщо я поїду разом з вами, то, без сумніву, прибуду на місце цілий і неушкоджений, а що може бути важливіше в наш неспокійний час? Ви повинні з кимось порадитися, перш ніж вирушити в дорогу?
— Чи знайомі ви з сеньйором Кортéсіо?
— Чи знайомий я з ним? Ла-Ґранж — маленьке містечко, тут всі коти між собою на «ти». Саме він і купив моє господарство.
— Насамперед мені треба знати — шахрай він чи людина честі.
— Ну звичайно, людина честі. Мене мало хвилюють його політичні погляди, для мене набагато важливіше, щоб він дотримав свого слова. Він явно має якісь справи по той бік кордону. Ночами в його дворі вантажать на мулів важкі ящики, а в будинку збираються люди, які потім їдуть на Ріо-дель-Норте. Кажуть, що він
