Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська

Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська

Читаємо онлайн Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська
думав. От тільки бабині спідниці підвели. Я був змушений залишити їх там, де Анетка залишила мамині човники. Доведеться разом із хустками та сорочкою купувати бабі ще дві спідниці і парасолю. Я прикусив губу. Шкода, що я не зміг стати винахідником. Зате зможу всім розповісти, що стрибав із парашутом. Бодько лусне від заздрощів! А це варте більшого, ніж дві спідниці.

Ми домовилися зустрітися через півгодини. Я скинув одяг у коридорі й заховав його під лавку. Найважче було помитися. Я взяв відро з водою, поставив посередині коридору і почав хлюпати на себе. Вода відразу стала чорною. Підлога теж. Від мене смерділо на кілометр. Гній подекуди прилип до тіла і не хотів відмиватися. Я взяв бабин білий рушник і розтирав ним усе тіло, особливо ноги. Вони були чорні й липкі. Я витер рушником підлогу і запхав його під лавку до свого одягу. Півгодини вже пройшло.

Я виглянув у вікно. Хлопці чекали біля воріт. Я запізнився аж на сім з половиною хвилини.

– Чому не заходите? – я не міг нічого зрозуміти.

– Пссс… Це повинно бути особливо таємно, – показав на рот Павло і кивнув мені рукою, щоб я виходив.

Я вийшов, хоча ще не знав, про що йдеться.

– Ми послали дівчат до крамниці і чекаємо на першу спробу, – ще таємничіше шепнув мені на вухо Дмитрик. Запахло детективом.

Дівчата повернулися з похнюпленими головами.

– Ну що? – вже про все здогадався Дмитрик.

– Так, як я казала.

– А ти як казала? – перепитав я, хоча досі не знав, про що йдеться.

– Казала, що продавець скаже, хай прийде тато.

– І що?

– Досить мене випитувати. На другий раз підеш сам.

Хлопці розчаровано глянули один на одного:

– Доведеться робити самокрутки.

– Ти йдеш за сухим листям, – звернувся Павло до Дмитрика, – а я принесу папір.

– Де збираємося?

– У мене за стодолою, – скомандував Павло.

Самокруток вийшло аж п’ять: по одній на кожного. Анетка вже давно вміла користуватися сірником. Вона вирішила підпалити кожному. Ми ніяк не могли зважитися, хто спробує перший. Від нас добряче відгонило гноївкою. Це трохи заважало, та запах диму нарешті почав перебивати інші запахи. Усі насторожено сиділи в колі й чекали. Але не на бабу. Саме так: на нас прямувала та сама скажена баба, яка сиділа тоді на лавці біля Павлових воріт.



– Падоньку милий! Та ті бахурі зараз стодолу спалєт. Ганько, ходи бігом, – кликала вона Павлову бабу.

Усі зірвалися, мов ошпарені. Щоб не бігти повз скажену, я вирішив перелізти через паркан. На загорожу виліз без проблем, але, стрибаючи з неї, зачепився на цвях і завис між латами. Голова сама вдарилася об штахетник. Я відчув, як по чолі побіг струмочок крові, але звільнитися не міг. Я висів доти, поки не розірвалися мої шорти разом із трусами. Я вже не думав про чоло, а думав, що буде, як мене таким побачить Анетка чи Ксенька. Я вже пошкодував, що залишив у Павла бабині спідниці.

Під лавкою шортів уже не було. Вони сохнули на шнурку. Труси теж. Поруч якась бабина спідниця і ще якісь дрібні речі. Тільки рушника не було. Я відчув, як по чолі покотився піт. Шорти були мені вкрай потрібні. Я вирішив зняти їх палицею. У мене нічого не виходило. Я вирішив принести драбину. Ледве притягнув її і приклав до шнурка. Мені вдалося вилізти тільки на третій щабель.

Коли баба прийшла, я лежав у мисці з замоченим рушником, накритий останньою мокрою бабиною спідницею, з чола капала кров, а з очей – сльози. На мені лежала драбина і розірваний дріт від білизни…

Після розмови з дідом мені навіки перехотілося курити й літати з парашутом.

Я цілий день складав дрова, витирав пилюку, навіть натирав до блиску підлогу в коридорі і взуття. Дід викрутив із телевізора лампу. Ввечері я довго сидів біля вікна і виглядав друзів. Вони не прийшли. Тільки наступного дня я довідався, що у всіх дорослих майже однакові методи виховання.

4. Я ледь не одружився з Пилососом

Мені нарешті дозволили знову гуляти. Я хотів бігти до Павла через дірку в паркані, та відразу передумав: якщо хтось побачить, нам знову заборонять бачитися. Павло наче знав, що я до нього прийду. Ксенька була тут як тут.

– Ну що? Ти ще не передумав? – глянула вона багатозначно на мене.

– Що не передумав? – не міг зрозуміти я.

– Одружуватися. Учора казав, що ти не заперечуєш, – тиснула вона на мене.



Якщо чесно, то я не пам’ятав, що казав таке вчора. Жінки часто перебільшують і кажуть, що в усьому винні чоловіки. Дід Мартин так завжди каже.

Я погодився тільки через те, щоб від мене відчепилися.

Мені набридло, коли повторюють одне й те ж і наполягають на своєму. Думаєте, я так швидко здався? Ви просто не знаєте Ксеньки. Вона зануда і причіплива. Вчепилася за мене, як реп’ях до кожуха. Так каже дід Мартин про бабу Марину, коли згадує свої молоді роки.

Ксенька не відступала. Це вона розпустила плітки, що я в неї закохався. Казала, що переїде до мене жити у місто. Вона завжди мріяла жити у місті. Казала, що якщо ми не зійдемося характерами, як її мама з татом, то тоді можна розлучитися. Половину моєї квартири вона мені все одно віддасть. (У неї в цих справах неабиякий досвід!)

Я взагалі-то терпіти не міг Ксеньку, але вирішив, що якщо жінки наполягають, мені не шкода! Хай одружується зі мною. Поживемо трохи, а там побачимо. Я чув по телевізору, що тепер кожна третя сім’я розлучається. Хоча мене вже давно нервувало, що Ксенька старша від мене. Майже на рік.

Ми зібралися біля річки. Павло був за священика. Він навіть справжню Біблію приніс. Бабуся, як побачила, що Павло Біблію шукає, вклякла перед образами і довго хрестилася: нарешті онук помудрішав і скоро, мабуть, перестане бути шибеником.



Ксенька собі навіть нову зачіску зробила. Вона хотіла, щоб бабуся підстригла їй гривку. Бабуся ввечері була вже втомлена. Посадила Ксеньку на крісло і пішла по гребінець. Ксенька довго сиділа перед дзеркалом. Коли бабуся прокинулася, гривку було відрізано. Попри самісіньку голову.

Стіл накривали дівчата: Ксенька принесла новенький білий обрус (витягла з шафи, щоб бабуся не бачила. Хіба бабуся розуміє, що таке весілля?) Обрус постелили на зелений обліг, з боків розмалювали його золотим лаком (Ксенчина мама з Італії прислала), поклали маленькі зелені яблука, які Павло чомусь

Відгуки про книгу Обережно, діти! - Марія Романівна Ткачівська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: