Карбід - Андрій Степанович Любка

Відтоді вона вже ніколи не була собою, а життя подружжя розклеїлося. Із втратою доньки обоє мовби втратили глузд, кожен закрився, наче у шкаралупу, у власні фобії, дивацтва і схиблення. Вони перестали ладнати одне з одним. Марічка почала гризти Тиса за кожної нагоди, той відгавкувався, а потім просто припинив реагувати на дружину. Вони розійшлися спати по різних кімнатах, Тис згадав свої молодечі захоплення оковитою, зачастив у генделики, де промивав усім мізки київськими князями — лиш би не повертатися додому, у пекло, в якому більше ніколи не буде ані його щастячка, Катрусі, ані його божества, коханої Марічки, тої, що він так її любив.

...Ноги самі несли Тиса вулицею Станційною, він біг, не помічаючи зовсім нічого навколо себе, ним оволодів панічний страх, а в голові за цей час промайнуло все його подружнє життя. Після втрати доньки єдине, чого він боявся, була смерть когось поруч, коли він знову не зможе ні запобігти, ні допомогти, і ось смерть удруге підійшла до нього впритул, цього разу знищуючи ще й шанс на реалізацію його найзаповітнішої і найбільшої мрії — про тунель і порятунок України. Уже зовсім знесиленим він добіг до садиби Генія Карпат, тому в першу хвилину просто сперся на паркан і махав рукою, судомно віддихуючись. Так його і помітив Мірча, підбіг, почав розпитувати, але змучений і шокований Тис лише повторював: «Ичі, Ичі, там, він помре, Ичі». Геній Карпат силоміць затягнув учителя в автомобіль — і вже за мить вони мчали в бік центру.

Ичі й далі лежав без свідомості. Коротко порадившись і понарікавши, що ані мера, ані Ікара немає в місті, Мірча з Тисом вирішили везти травмованого в лікарню. Геній Карпат, спокійніший і врівноваженіший, самотужки витягнув на плечах безвольного гробаря і захекано промовив:

— Але ми не можемо везти його в лікарню до будь-кого, бо вони повідомлять міліцію, а та почне з'ясовувати обставини трагедії і неминуче знайде наш тунель. Нам потрібен хтось, хто вміє і любить тримати таємниці, людина, в якої й самої не дуже чисте сумління. Виходу нема, мусимо везти його до Кручки. Хоч потім, думаю, ще не раз пожалкуємо про це. Вона хай і патологоанатом, але все-таки лікар. Як шкода, що нема Бартока чи хоча б Ікара, вони б точно щось вигадали! Але Барток на морі вигріває пузо, а Ікар поїхав в Угорщину й до вечора точно не повернеться. Ех!.. Зрештою, я більше нікого добре там не знаю й нікому, крім Кручки, довіритися не можу. Що ж, хоч би в руки дияволиці, але мусимо його кудись везти, і то вже!

Розділ дев'ятий,

в якому нарешті з'являється спокуслива жінка

А боятися нашим спільникам було чого, адже Уляна Дмитрівна Крук, патологоанатом Ведмедівської лікарні, або, як називали її в народі, Дохторка, мала жахливу репутацію. Подейкували навіть, що вона водиться із самим Нечистим. Втім, до патологоанатомів ніде в світі добре не ставляться, особливо — у маленьких провінційних містечках і селах, де ще живі забобони, архаїчні вірування і пересуди. Але тут недовіри й ворожості додавав ще й той факт, що вона була не місцевою, приїхала сюди з Галичини, за направленням з університету. Відбула практику, а потім і залишилася.

Мабуть, саме це найбільше й дивувало, адже які можуть бути причини залишатися такій красуні у затурканому містечку десь між горами й зачиненими кордонами? А в тому, що це краля, гідна світових конкурсів краси, ні в кого, навіть у ревнивих жінок, сумнівів не було. Вони так і казали: «Краще б вона лягала під мільйонерів, а не спокушала наших чоловіків!». Висока й струнка, з ідеально окресленою фігурою, розкішним чорним волоссям, тонюсінькими й вигнутими бровами, великими, можливо, навіть завеликими очима, настовбурченими грудьми і довгими, худенькими, як у старшокласниці, ніжками. До того ж одягалася Дохторка так, ніби ходила не брудними вулицями Ведмедева, а подіумами у світлі камер: завжди лише короткі спідниці чи платтячка, чорні колготи, светрики й блузи з глибоким декольте, лаковані туфлі на височенній шпильці, хтиво вимазані червоною помадою губи, червоний манікюр на довгих витончених пальцях. І рухалася, як кішка — граційно, плавно, кожен рух був обдуманим і незавершеним, ніби заводив невидимий механізм, від якого інші частини тіла також починали вигинатися й демонструвати себе; наприклад, поправляючи волосся, вона так вигинала шию, що напружувалася лінія ідеальної талії, яка, своєю чергою, випинала сідниці, потім робила різкий рух — і волосся хвилею поверталося на плечі, а перса виклично піднімалися. Воістину, кожен її рух був гіпнотичним. І Уляна Дмитрівна про це, ясна річ, знала.

А однак чоловіка у неї не було. Майже двадцять років прожила вона у Ведмедеві, але досі була самотньою. Хоч у місті й не стихали розмови про те, що «дохторка — шльондра», проте ніхто й ніколи не спіймав її на гарячому. Більше того, ніхто не бачив її бодай під руку з якимсь чоловіком. Це дратувало найбільше. Ніби гарна й на вигляд розпусна, а ніби — й холодна святенниця. Ізолювала себе від чоловіків, цілу молодість проходила сама, так ні на кого й не кинувши оком. Тепер їй було вже плюс-мінус сорок, але з нею подорослішала й ушляхетнилася її краса: Уляна стала ще привабливішою, ще вишуканішою, справжньою дамою. Без сумніву, найспокусливішою жінкою Ведмедева. Сам погляд на неї уже заводив у гріх, що потім тижнями міг проростати в чоловіках млосними фантазіями. Зрештою, вона справляла й позитивний вплив на місцевих мужчин, оскільки після зустрічі з нею вони могли цілу ніч кохатися зі своїми дружинами, дивуючи їх настирливістю і невтомністю. Щоправда, дружини не здогадувалися, або принаймні майстерно вдавали невідання, що у найсолодші миті їхні благовірні з заплющеними очима уявляють її, Уляну. А тій — хоч би що, роками жила самотньо, ніби й не потребувала чоловіків. Поселилася на околиці, звела будинок і поза робочим часом зачинялася там, як у монастирі.

Це теж будило подив і недовіру. Як одинока жінка, працюючи патологоанатомом у зубожілій і занедбаній міській лікарні, може жити аж на таку широку ногу? Звідки в неї взялися гроші на такий будинок, на весь її шикарний гардероб, на власний автомобіль? Так, у лікарні можна було нажитися — якщо ви хірург, гінеколог або головуєте в комісії, що призначає групу інвалідності чи