Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий - Сергій Оксенік

Пахло солодко й дурманно, ніби горіла якась дуже пахуча трава. І справді посеред столу стояла біла зовні й чорна зсередини чашка, в якій щойно щось палили. Зліва була вкрита барвистим коцем лежанка, а справа стояла велетенська піч. Навпроти печі — умивальня. На печі лежав Івась. Арбалет його висів на протилежній стіні.

Лисий кинувся до Івася. Той мирно спав і не хотів прокидатися, хоч Лисий тормосив його й ляскав по щоках. Баба могла повернутися щохвилини. Лук був не дуже зручним у тісному приміщенні, змахнути шаблею також ніде. Лисий схопив зі стіни арбалет і сховався за піч. Йому почало паморочитися в голові, і він зрозумів, що причиною є солодкавий запах. Він притьмом кинувся до чашки на столі — з неї цей запах якраз і йшов. Очевидно, господиня підпалила в чашці якусь дурман-траву, а сама вийшла ніби у справах. За той час, що вона чекала й хихотіла під дверима, Івась і заснув.

«Хоч би й самому не заснути», — подумав Лисий.

Він визирнув у віконечко. Воно виходило на протилежний край галявини, сарайчика з нього не видно. Найпростіше було б вистрілити в бабу, коли вона тільки зайде до хати. Та чи вдасться тоді розбудити Івася? Що то за трава, він не знав, як зняти її дію — також. Треба було втрутитися раніше, не дати Івасику зайти до хати!.. Час спливав, а він так і не придумав, що робити. Рипнула драбина за дверима, і Лисий знову сховався за піч.

Бабуся принесла оберемок дров й з гуркотом кинула їх на підлогу біля печі. Невже їй холодно? Літо ж надворі! Вона вкладала дрова в піч і підвивала:

— Покатаюся-поваляюся, Івашкиного м'яса попоївши…

Лисий за піччю похолов. Він згадав казку, яку йому розповідала матуся багато років тому. Баба Яга! Вона прилаштовувала Івасика-Телесика на лопату й намагалася посадити в піч. А Івасик… Що ж він зробив? Як же він уникнув?.. Лисий не пригадував. Хто б подумав тоді, що зараз би це йому згодилося. Якщо справді існують русалки й вовкулаки, чому б не існувати й бабі Язі!

Але там Івасик точно не спав! Отже, щось тут не так — у цій історії. Що можна зробити?

Перше. Просто застрелити бабу Ягу. Вже зрозумів, що не годиться.

Друге. Зараз вийти, навести на неї арбалет і сказати, що вб'ю, якщо не зізнається, як розбудити Івася. Зізнатися вона, мабуть, зізнається. Але чи правду скаже? Ні. Бабуся брехлива. Правди не скаже.

Третє. Стежити далі й на чомусь її підловити. Легко сказати… Він би й стежив, але, стоячи за піччю, нічого не бачив.

Умивальня! Над нею маленьке дзеркальце. Але воно показує стіну печі між ним і бабою Ягою. Лисий як міг вивернувся й побачив краєчок бабиної спідниці. Вона сиділа навпочіпки біля печі. Видно, розпалювала вогонь. І справді в печі затріщали дрова.

І тут Лисий придумав, як її обдурити.

— Дзякую, — тоненьким голоском сказав він. — Так тепліше.

Баба Яга скочила на прямі, зачепила за рогач, той зі страшним гуркотом упав на підлогу й зачепив затулу. Затула також дзвякнула об підлогу. Не піднімаючи її, баба Яга кинулася до печі й почала уважно придивлятися до Івася.

— Та як же це ти не спиш?.. Чи спиш? Такий гарний хлопчик повинен спати… Мабуть, почулося… Як же не спати такому гарному хлопчику!.. Димку надихався? Надихався. То й спи собі.

Схоже, вона трохи заспокоїлася й заходилася підбирати рогача й затулу.

— Не гриміть так, будзь ласка! — пропищав Лисий.

— Та що ж це таке! — баба знову впустила на підлогу затулу й кинулася до Івася. — Що це ти розбалакався? Тобі не треба балакати. Тобі спати треба.

Лисий побачив у дзеркальці, що баба Яга піднесла руку — мабуть, поторсала хлопця.

— Спиш! І правильно. Треба спати. А як не спатимеш, то боляче буде. Я ж тебе мучити не хочу… Не звірюка ж якась там. Я бабуся добра.

— А чим це ви мене так приспали? — спитав Лисий, щойно баба відвернулася від печі.

Баба Яга вже й не повела головою.

— Ач який балакучий!.. Є такі — балакучі. Сам спить, а сам балакає. А сам спить. А як же не спати, коли димку нанюхався. Це такий димок від травички такої…

Щось знову грюкнуло, й баба Яга метнулася до печі.

— А чого це ти питаєш? Не бачив хіба, що я розпалювала в чашці?

Івась нічого не відповів.

— Бачив, але не пам'ятаєш. А чого б же ти й пам'ятав?.. Тобі пам'ятати не слід… — Вона опустилася навпочіпки й, мабуть, почала підкидати дрова в піч. — Навіть якби прокинувся, то не пам'ятав би…

— А як же мені прокинуцця?

Баба Яга гиденько захихотіла.

— Хи-хи-хи-хи! А ніяк. Це тільки я тебе можу розбудити… А сам ніяк… А як же ти сам прокинешся?.. Ніяк не прокинешся…

За піччю ставало жарко. Лисий уявив собі, як воно там на печі, й здригнувся. Треба поспішати. Але як випитати у баби секрет? Він боявся занадто прямо запитувати.

А з’ясувалося, все дуже просто. Заспокоєна розмовою, баба балакала вже й без запитань.

— От якби я тобі дала водички попити… А я не дам… А чого б я тобі давала водичку?.. Ні… Я тобі водички не дам… Бо якщо дам тобі водички попити, то ти й прокинешся… А де ж я ще такого гарненького хлопчика собі знайду?.. Знову пацюків та гадюк їсти?..

— А з чим ви мене будете їсти? — поцікавився Лисий.

— Хи-хи-хи-хи! Відомо з чим… З чим же їдять таких гарненьких хлопчиків!.. З лебедою та зі щавликом… Та ще м'яти запарю — щоб запивати… Я люблю запивати…

— А грибочки, ягідки?

— Хи-хи-хи-хи! А то діло! Тільки ж немає ще грибочків. Та й збирати їх довго. А от ожини можна й набрати — недалеко… Ну, ти тут полеж, а я збігаю…

Лисий обережно визирнув з-за печі, справедливо вважаючи, що вона його зараз не помітить. Баба зняла зі цвяха на стіні кошик… і завмерла. Поруч із кошиком не було арбалета. Вона різко обернулася, аж Лисий ледь встиг сховатися. Пропав, подумав він. А втім, чого боятися! Те, що треба, він із баби Яги витягнув. Лисий підняв арбалет і став чекати, що робитиме стара. Вона була посеред кімнати, але чим займалася — розібрати неможливо.

Потім вона хряснула дверима.

Лисий визирнув. Баби Яги в хаті не було. Але зі столу, де стояла