Приватне доручення - Григорій Соломонович Глазов
— В нашому ділі «Глухогімий» може бути в крайньому разі рядовим виконавцем. Зрозумійте одне — мені потрібна мисляча людина, з широким світоглядом, рішуча, смілива, але по-розумному обережна. Їй багато що доведеться самостійно вирішати там, на місці.
Полковник зауважив, що дуже важко підібрати отак, відразу, досвідченого спеціаліста по Україні.
Розділ VIII
НЕКРОЛОГ
Назавтра зранку Уллас, зневаживши обережність, приїхав у відділ до Гарта, навіть не попередивши його. Уллас вирішив особисто проглянути всю агентурну картотеку по Східній Європі. При вході в приймальну Гарта він зустрів показного модно зодягненого чоловіка з приємним, навіть красивим обличчям. Ввічливо пробачившись, той виишов у коридор. На свою пам'ять Уллас ніколи не нарікав. Варт йому було лише раз побачити людину, і через багато років він міг би впізнати її в натовпі. І от зараз він намагався пригадати, де й коли вони зустрічалися.
Вже з півгодини Гарт щось розповідав йому, але зміст його слів не доходив до Улласа. Його мозок напружено працював. Де він бачив цю людину?
Генерал на півслові обірвав Гарта:
— Хто це був у вар переді мною, полковнику?
— Так, знайомий, — запнувся Гарт.
— Ну, ну, Ел, не додавайте мені зайвої роботи!
— Що робити, сер, адже на мою зарплату важко жити на дві сім'ї, та й про майбутнє треба подумати. Ця людина — один з заправил місцевого валютного бізнесу Павло Савур.
— Добре, — промовив Уллас. — Мене цікавить Савур. Хто він?
— Здається, українець чи поляк німецького походження.
— І це все, що ви можете сказати про нього?
— Так, сер.
Уллас нервував.
Ні, не безпечність Гарта подіяла йому на нерви. Він відчував, що з цією людиною у нього було щось спільне. Де він бачив його? Павло Савур. Павло Савур… По-німецькому — Пауль!
Підшивку «Дас шварце кор» за 1944 рік! — вигукнув генерал. — Чого ви дивитесь? Підшивку газети есесівців «Чорний корпус» за 1944 рік!
Гортаючи пожовклі сторінки газети з готичним текстом, Уллас нишпорив очима по тексту. Нарешті він щось знайшов і, обпершись об стіл ліктями, почав читати. Потім вирвав газету з оправи, склав її навпіл і покликав до себе Гарта.
— Читайте! Ось тут.
Уллас ткнув пальцем в невелику статтю, обведену чорною рамкою.
В некролозі повідомлялося, що штандартен- фюрер СС Пауль фон Ягвіц 12 червня 1944 року загинув на Східному фронті. Далі йшов перелік його заслуг перед райхом і фюрером. Стаття була підписана кількома відомими гестапівцями і есесівцями; першим був підпис Ернста Кальтенбруннера — начальника головного управління поліції безпеки і СД.
Гарт двічі перечитав статтю, але нічого не зрозумів. Тоді Уллас розгорнув газету. Над некрологом в такій же чорній рамці був вміщений портрет молодого для полковницького звання есесівця з красивим вольовим обличчям. Уллас прикрив долонями картуз з високим денцем і чорний мундир з регаліями. Павло Савур, здавалось, ось-ось посміхнеться, дивлячись на них.
Гарт сидів ні в сих ні в тих.
* * *
Будинок № 57 на Ульріхштрассе нічим не відрізнявся від інших колись фешенебельних особняків цієї тихої вулиці. Сусіди мало знали господаря будинку № 57 пана Отто Вольфінгагена, який купив цей особняк відразу ж після війни. Вольфінгаген був відлюдком. До нього не часто приходили люди, та й він рідко бував удома. Що він робив, на які кошти жив і утримував челядь, ніхто не знав. Хоча сусіди мало ним цікавились. В післявоєнні роки багато мешканців Ульріхштрассе жили равликами: боялися свого минулого і тремтіли перед майбутнім. Цікавість вважалася поганою рисою. Мабуть, єдиною людиною в місті, яка могла б повідомити точні дані про Вольфінгагена та його особняк, був полковник Гарт. Будинок 57 на Ульріхштрассе був явочною квартирою для тих співробітників Гарта, що їх він не міг приймати у своєму службовому кабінеті.
Тому генерал Уллас, сидячи в невеликому холі цього будинку над архівними справами колишнього штандартенфюрера СС Пауля фон Ягвіца-Савура, не боявся голосно ділитись своїми зауваженнями з Гартом. Уллас був у хорошому настрої. За вікном, що було завішене легкими єдвабними фіранками, одноманітно шумів дощ. Стояла вечірня прохолода, а електричний камін підтримував у холі приємне тепло. Нечутно ввійшов воротар і запитально подивився на Гарта. Лише коли полковник хитнув головою, воротар доповів:
— Ця людина приведена сюди, екселенц.
Гарт звівся.
— Введіть його. Доктор Реверс, — він кивнув на Улласа, — буде з ним розмовляти.
Воротар зник. Гарт підійшов до великої книжкової шафи, відчинив у ній потайні двері:
— Я залишаю вас, бажаю успіху.
Уллас нічого не відповів.
Коли Савур ступив на м'який килим вітальні і масивні різблені двері безшумно зачинилися за ним, він був абсолютно спокійний і такий же елегантний, як і вранці.
Сухорлявий, високий Уллас в скромному костюмі звівся йому назустріч, погладжуючи м'яке сиве волосся.
— Радий вас бачити, пане штандартенфюрер. — Це було наперед продумано. — Ви маєте прекрасний вид, Ягвіц. Навіть не віриться, що з дня вашої смерті минуло понад дванадцять років.
Колишній полковник СС поправив краватку і ввічливо, аж трохи театрально вклонився:
— Дякую за комплімент, генерале Уллас. — Ягвіц помітив, як здригнулося підборіддя його співрозмовника.
— У вас хороша пам'ять. Адже ми бачилися з вами лише один раз та й то мимохідь. До того ж це було дуже давно.
— О, генерале, такі зустрічі не забуваються. — В голосі Ягвіца вчулася іронія. — Я навіть пам'ятаю, що тоді, в 1943 році, в затишному швейцарському готелі, де ми випадково обоє зупинилися, ви іменувалися доктором Реверсом.
Уллас зігнав посмішку з обличчя.
— Я набагато старший від вас, Ягвіц, і моя пам'ять стає все більш немічною, але, якщо я не помиляюся, вас у Швейцарії іменували Петером Крафтом. — Голос генерала став жорсткіший, а за ввічливістю вчувалася погроза. — Сідайте, сідайте, будь ласка. Що за церемонії!.. Пригадую, що ви були тоді комівояжером по розповсюдженню електрохолодильників, а за сумісницвом виконували делікатні дорученння вашого справді-таки мертвого шефа пана Кальтенбруннера. Але це вже в минулому і нічого говорити про це — хіба мало хто бував з різних причин в нейтральних країнах в ті тривожні роки. — Уллас потер кисті рук. — Інше мене цікавить. Чому зараз в нашому секторі під чужим ім'ям переховується один з відомих працівників колишньої німецької розвідки — людина, яка зіграла комедію своєї смерті, щоб втікти від відповідальності? Навіщо ця людина, яка іменує себе Павлом Савуром, проникла у відділ розвідки наших військ? Я чекаю відповіді, пане штандартенфюрер!
Ягвіц залишався спокійним.
— Я дам відповідь, генерале, на