Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Чорна Брама - Віктор Семенович Михайлов

Чорна Брама - Віктор Семенович Михайлов

Читаємо онлайн Чорна Брама - Віктор Семенович Михайлов
коли його не зраджує пам'ять, це герой однойменного роману Кнута Гамсуна.

Потягши за шворку, полковник відкрив велику карту Кольського півострова, що висіла на стіні за кріслом, підставив драбинку і піднявся на один щабель.

День починався, як звичайно, розмірено й спокійно, але полковник уже втратив спокій. Він зійшов з драбинки, вийняв із сейфа кілька паперів, поклав їх у папку разом з останнім донесенням, узяв трубку телефону й набрав номер.

Абонент не відповідав. Полковник погортав записну книжку і знову подзвонив. На цей раз йому відповіли.

— Сергію Володимировичу, невідкладне питання…

— Це хто? — запитав, очевидно щойно розбуджений, Раздольний.

— Крамаренко.

— А, Остап Максимович! — Голос пом'якшав. — Носить тебе, ще й на світ не зайнялося! Я тільки годину тому повернувся з області… — Після короткої паузи Раздольний додав: — Хвилин за п'ятнадцять буду в управлінні… Приїжджай, — закінчив він і повісив трубку.

Майже одночасно вони обидва прибули до управління.

Скидаючи шинелю в своєму кабінеті, Раздольний запитав:

— Що сталося?

— Кілька фактів, Сергію Володимировичу, змушують насторожитись. Два тижні тому сторожовий корабель «Гроза» в районі Варангер-фіорду, північно-західніше островів Айновських, затримав норвезький мотобот «Сель». По-норвезьки сель, здається, — морський звір. На цій утлій посудині, збудованій у дванадцятому році, тоннажністю в двадцять вісім тонн, стояв мотор з запальною кулею типу «Боліндер». Господар, Альдор Ієнсен, — старий рибалка, голий, як бубон, йому тільника ні за що купити. В море він ходить з двома синами, такими ж худючими й нужденними, як і їхній батько. Тільки за той час, що я тут, пам'ятаю, ми їх уже затримували в наших водах двічі, і в обох випадках рибонагляд відпустив їх. Ловили вони тріску ярусом і на підчеп, великих збитків нашому господарству не завдавали, народ убогий. Словом, розжалобить старий Семукова, той і відпускає його, навіть без штрафу. Цього разу Ієнсен ловив сіткою морського рачка. У нас цього рачка називають чилімом, якщо не помиляюсь, латинська назва штримс. Мотобот Ієнсена на буксирі привели в порт, оформили акт про затримання. Уповноважений рибонагляду Семуков запитує старого через перекладача, що він збирався робити з цим чилімом, оскільки йому, Семукову, відомо: на норвезькому ринку на цього рачка немає попиту. Ієнсен розповів, що в них на острові Варде, в районі Хассельнесет-фіорду, американський офіцер купив дачу. Старий навіть сказав «борг» — замок. Новий власник замка платить за чилім удвічі дорожче, ніж коштує сьомга в базарні дні на ринках Нурвогена. Семуков не повірив. Все-таки сьомга — цар-риба. Який дурень платитиме за якусь закуску до пива такі скажені гроші? Хіба що казково багата людина. Ієнсен сказав, що новий власник замка — Ротшільд! Семуков не повірив. Ієнсен розійшовся: «Коли б ви, — каже, — побачили мотобот „Беноні“, який належить цьому панові, то зрозуміли б, що це за людина! На всьому узбережжі немає мотобота такого красивого й з таким ходом!» Ця розмова відбувалася в присутності командира СКР «Гроза» капітана третього рангу Дубасова. Рапорт, який мені передали з Коргаєвої Салми, я взяв на олівець. Як тобі відомо, Сергію Володимировичу, останнім часом поблизу нашого кордону оселилось немало «демобілізованих» американських офіцерів. Їм дуже припали до серця північні фіорди Норвегії і сувора природа Заполяр'я.

Раздольний мовчки робив помітки.

— Другий факт, — вів далі Крамаренко. — Ти знаєш, Сергію Володимировичу, про мої дружні стосунки з капітаном далекого плавання Чугуновим. Шість днів тому Чугунов повернувся з закордонною плавання, він ходив по окуневе філе на Варде. Під час перерви між двома шаховими партіями, за склянкою чаю…

— Напевне, з ромом? — засміявся Раздольний.

— Який же капітан далекого плавання не привезе ямайського зілля! — в тон йому відповів Крамаренко. — Так ось. Чугунов розповів цікаву історію. Прийняли вони вантаж у порту Нурвоген. Узяли на борт лоцмана. Одержали «добро» і віддали кінці. Поминули західний вогонь, обмілини Свіне, скелі Тофтешітана, коли з маленького фіорду, кабельтових за п'ять на південь від мису Хассельнесет, виходить мотобот «Беноні». Його обводи, рангоут і надбудови, каже він, дають підстави гадати, що це морехідне суденце. На грот-щоглі «Беноні» радіолокаційні антени. Пофарбований він неначе сторожовий катер. «Беноні» обходить наш рефрижератор з правого борту, йде по лівому. На верхній палубі якийсь тип розглядає наше судно в бінокль, інший з ілюмінатора клацає фотокамерою. Норвезький лоцман виявився людиною гумористичного складу, бачить, що Чугунов зацікавився мотоботом, та й каже: «Збудована ця посудина в Західній Німеччині, приписана до норвезького порту, а хазяїн її — американець. Не зрозумієш, що це таке: водотоннажність сто п'ятдесят тонн, оснастка промислова, каюти — ніби на яхті для прогулянок і хід двадцять вузлів». — «З біноклем — це хазяїн?» — запитує Чугунов. Лоцман охоче відповідає: «Колишній офіцер американського флоту, одержав спадщину, демобілізувався, купив у Хассельнесеті дачу, збудував у фіорді дебаркадер і привів з Кіля мотобот».

— Дуже цікаво, — зауважив Раздольний.

— І, нарешті, третій факт. Одержано сьогодні о восьмій ранку, прошу ознайомитись, — сказав Крамаренко, поклавши на стіл донесення.

Полковник уважно прочитав радіограму, зробив помітки в блокноті і запитав:

— Твої висновки?

— Перш ніж перейти до висновків, я хочу звернути твою увагу ще на одну обставину. Норвезький лоцман сказав Чугунову, що «Беніні» приведений з Кіля. Якщо ти пам'ятаєш, «Ганс Вессель» брав вантаж за фрахтом у Кілі. Чи немає тут взаємозв'язку між «Беноні» та Непринцевим, якого вони мали намір висадити на узбережжі затоки?

— Припустімо…

— Якщо такий зв'язок справді є, то «Беноні» піде в затоку Трегуба.

— Навіщо?

— Для того, щоб втретє спробувати висадити агента. Можливо, того самого Лемо, про якого згадував Непринцев.

— Що ти пропонуєш? — запитав Раздольний.

— Якщо «Беноні» ввійде в нашу дванадцятимильну смугу, затримати його і вияснити, що йому там треба.

Раздольний взяв трубку телефону і, подзвонивши в буфет, замовив сніданок на двох.

— Я вже снідав, — зауважив Крамаренко.

— А мене ти витяг з дому натщесерце. Вип'єш, Остапе Максимовичу, ще скляночку чаю, — промовив Раздольний і, потягнувшись, пройшовся по кабінету.

Високий, опасистий, він довго ходив з кінця в кінець.

Ввійшла буфетниця і поставила на

Відгуки про книгу Чорна Брама - Віктор Семенович Михайлов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: