Балакучий згорток - Джеральд Даррелл
— Я не шпигун, — хрипко буркнула жаба.
— Гаразд, якщо ти не шпигун, тоді хто ти такий? — загрозливо спитав Саймон.
— Я… я… м-м-м… Я торговець хутром, я із Владивостока, — пояснив жаба, помітно хвилюючись. — Я маю жінку та шестеро дітей — нічого не вдієш, мушу якось на них заробляти.
— Краще не бреши! — обурено вигукнув Пітер.
— Що, хіба ж я не схожий на торговця хутром із Владивостока, який насилу зводить кінці з кінцями? — плаксиво спитав жаба.
— Аж ніяк, — запевнив його Саймон.
Жаба замислився на мить.
— А на торговця діамантами, який прибув сюди просто від зулусів, га? — з надією поцікавився жаба.
— Теж не схожий, — відказав Пітер.
— А на знаменитого нейрохірурга з Катманду? — не втрачав надії жаба.
— Ні, — жорстоко твердив Саймон.
— Що ж, доведеться відкрити вам правду, — проникливо промовив жаба. — Я заможний фермер із Онтаріо, власник молочарні; зараз у мене відпустка, і я вирішив провідати свою племінницю.
— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Ти шпигун.
— Ні, я не шпигун, присягаюся, — запротестував жаба. — Присягаюся, панночко. Я вам кажу все, як є. Я вельми заможний торговець збіжжям і подорожую інкогніто, так би мовити, в справах бізнесу.
— Ти не хто інший, як жаба і шпигун, — твердив Пітер.
— Так-так, до того ж, такий жалюгідний і гидкий у цій своїй перуці, жакеті і з цим недолугим циліндром, — докинув Саймон.
— Не смій ганьбити мій циліндр, — скривджено захищався жаба. — Це просто чудовий циліндр, один із найкращих елементів маскування, тобто, я хотів сказати, головних уборів.
— Ти шпигун, — повторив Пітер. — А знаєш, що буває зі шпигунами?
— Не шпигун я, не шпигун, присягаюся! — панічно виправдовувався жаба. — Не руште мене, бо я не шпигун!
— А шпигунів розстрілюють, — зауважив Саймон.
— Або піддають тортурам, — додав Пітер.
— Або спочатку піддають тортурам, а тоді розстрілюють, — погрозливо сказав Папуга.
— Агов! Обережніше! До чого ці балачки? — відчайдушно вигукнув жаба. — Слухайте, зараз я вам відкрию всю правду. Я не хотів нічого казати, але ви мене змусили.
— Ну-ну? — заохотив його Саймон.
— Я — надзвичайно багатий банкір, маю акції банку, литовець за походженням, у мене жінка та двоє діток, ще й старенька матуся на утриманні, — зізнався жаба, насуваючи на очі циліндр і чіпляючись великими пальцями за пройми жилетки.
— Не вірю жодному слову! — сказала Пенелопа.
— Я також, — сказав Папуга. — Банкір, аякже! Вигадуй! Така жаба, як ти, два і два додати не вміє.
— Якщо ти банкір, то цього й не треба вміти, — запевнив його жаба. — Чесно, тобі тоді не треба математики, не треба нічого. Треба тільки пильнувати чужі грошики та відповідати вкладникам, що вони не зможуть їх отримати, — ото й уся робота.
— Дурниці! — зневажливо озвався Папуга. — Абсолютні безглузді дурниці. Ну, але якщо ти зараз же не скажеш нам правди, Табіта ось тут, на цьому місці, підсмажить тебе на маленькому вогні — чи на двох вогнях, правда ж, Табіто?
— Залюбки! — Табіта на підтвердження випустила з ніздрів двадцять чотири кільця диму та два довгі язики полум’я.
— Але слухайте, так же не можна! — очі в жаби наповнилися слізьми. — Негарно мучити безсловесну тварину, та ще й мій одяг можна попсувати, а я ще не всі гроші за нього виплатив.
— Це нас не обходить, — відрубав Папуга. — Скажи нам правду, і ми тебе не зачепимо.
— Справді? — з надією в голосі спитав жаба. — Ви готові перехреститися і поклястися своїм життям?
— Так, — відповів Папуга.
— Гаразд, — жаба перевів подих. — Я…
— Але тільки правду, — застеріг Папуга. — Це твій останній шанс.
— Та добре вже, добре, — сказав жаба. — Мене звати Етельред, і я жаба без певного місця проживання.
— І ти шпигун? — уточнив Пітер.
— Угу. Тобто я радше напівшпигун, — зізнався Етельред. — Розумієте, це все винні вони, оті василіски. Я був надто маленький, щоб висиджувати їм яйця, я весь час падав із них і боляче забився. Тож я нарешті сказав Головному Василіскові, мовляв, чому б не доручити мені робити щось таке, для чого я створений?
— Шпигувати? — не повірив своїм вухам Саймон. — Але чому? З тебе ж нікудишній шпигун!
— Не смій мене так ображати! — сказав Етельред і набурмосився. — Я міг би бути неперевершеним шпигуном, але я не скінчив курс.
— Який курс? — спитав Пітер.
— Курс заочного навчання для шпигунів — ось який, — пояснив Етельред. — Я тільки встиг проштудіювати маскування та іноземні акценти, аж тут василіски наказують: «Ану, кажуть вони, мерщій жени до Кришталевих Печер і рознюхай, що там робить Г. Г.», — отак вони сказали і спровадили мене так швидко, що я навіть забув узяти невидиме чорнило.
Пенелопа вже перейнялася співчуттям до нього.
— Добре, — сказав Папуга. — Дуже добре, що ми тебе тут схопили — тепер ти поділишся з нами корисною інформацією.
— Ні, — Етельред відчайдушно потрусив головою, — нізащо я не скажу вам нічогісінько. Мій рот на замку, ось так.
Табіта видихнула два язички полум’я.
— Ну, нехай, — швиденько поступився Етельред. — Я розповім вам дещо, можливо, щось не надто важливе.
— Де вони поділи Великі Урядові Книги? — спитав Г. Г. — Цим книгам нічого не загрожує?
— О, ще б пак! — сказав Етельред. — Книги заховані у підземеллі, в надійному місці під посиленою охороною. Ой, а як ті дурні сіли в калюжу, випробовуючи заклинання! Смішно? Я мало не вмер. А як же казився Головний Василіск, коли вони перетворили двох вартових — одного на дерево, а другого на пучечок небесної моркви. Наші жаби просто по землі качалися, кажу вам.
— А що ти скажеш про яйця драконів? — спитав Папуга.
— О, з ними все гаразд, — відповів Етельред.
