Смок і Малий - Джек Лондон

Смок байдуже глипнув на золото, налив собі чашку кави й сів. Джой відчула біду і кинула на нього стурбований, запитливий погляд. Малого розгнівала байдужість товариша.

— Чому ти не радієш? — спитав він. — Ми здобули таке багатство, а ти й подивитися не хочеш.

Перш ніж одповісти, Смок відпив ковток кави.

— Малий, знаєш, що наші заявки нагадують Панамський канал?

— Не розумію.

— Східний вхід до Панамського каналу лежить на захід від західного входу. От тобі й все.

— Нічогісінько не розумію! — сердивсь Малий.

— Цебто ти зробив обидві заявки на великому коліні.

Малий впустив миску з золотом.

— Далі! — заблагав він.

— Верхній пакіл двадцять восьмого номера на десять футів нижче за нижній пакіл номера двадцять сім.

— Ти хочеш сказати, що нам нічого не дістанеться?..

— Навіть на десять футів менше, ніж нічого.

Малий побіг униз берегом. Через п'ять хвилин він вернувся. У відповідь на запитливий погляд Джой бідолаха тільки кивнув головою. Не кажучи й слова, прийшов до зваленого дерева і сів, утупивши очі в сніг перед своїми мокасинами.

— Ми можемо зараз повернутися в Доусон, — сказав Смок, згортаючи ковдри.

— Мені дуже прикро, Смоку, — сказала Джой. — Це все через мене.

— Нічого! — відповів він. — Усьому свій час.

— Але це моя провина, тільки моя! Тато зробив на мене заявку біля «Знахідки». Я віддаю її вам!

Він похитав головою.

— Малий! — благала вона.

Малий теж похитав головою і раптом зареготав. І довго реготав, як божевільний.

— Це не істерика, — пояснив він. — Мені іноді буває страх як весело.

Його погляд упав на миску з золотом. Він пхнув її ногою і розсипав золото на снігу.

— Воно не наше, — пояснив він. — Воно належить тому бевзю, якого я вчора нагнав. Ходімо, Смоку! Вертаймося в Доусон! А втім, якщо ти хочеш убити мене, я й пальцем не поворухну, щоб стати тобі на заваді.

— Дивно, що ти ніколи не граєш, — сказав Малий Смокові, коли вони якось сиділи в «Оленячому Розі». — Невже тобі не кортить?

— Воно-то кортить, — відповів Смок. — Але я волію грати тільки на виграш.

Навколо них у великій залі бару стояв гамір і тріск десятка гральних столів, за якими люди, у хутрі та мокасинах, пробували свого щастя. Смок показав на них рукою.

— Поглянь, — сказав він. — Навіть найпростіший математичний розрахунок говорить, що всі вони сьогодні більше програють, ніж виграють. Багато хто програв уже й зараз.

— Ти добре знаєш арифметику, — промимрив Малий. — І взагалі, ти маєш рацію. Але, крім того, існують ще факти. Бувають іноді й хвилини щастя. І тоді кожен може виграти. Я це знаю, бо не раз бачив, як дехто підряд загрібав банк за банком. Єдиний спосіб виграти — це чекати, поки прийде твоє щастя, і тоді вже грати до краю.

— Як на твоє, то все це просто, — критично зауважив Смок.

— Лихо в тому, — сказав Малий, — що більшість гравців не розуміє, коли їм справді таланить. Мені теж доводилося пошитися в дурні. Але все треба в житті спробувати.

Смок похитав головою.

— Тут теж статистика, Малий. Більшість людей невірно підраховує свої можливості.

— Невже ти ніколи не відчував, що слід тобі лише поставити гроші, як ти одразу виграєш?

Смок засміявся.

— Надто багато шансів проти мене. Але ось що, Малий. Зараз я поставлю на карту долар. Побачимо, чи дасть вона нам щось на чарку.

Смок попрямував до столу, але Малий схопив його за руку.

— Почекай. Я почуваю, що сьогодні мені щаститиме. Постав краще цього докера на рулетку.

Вони підійшли до столу з рулеткою, поблизу буфету.

— Чекай, поки я скажу, — порадив Малий.

— На який номер? — спитав Смок.

— Вибирай сам. Але жди, поки я скажу.

— Чи не думаєш ти, що я маю більше шансів за цим столом? — звернувся Смок.

— У тебе їх стільки ж, скільки і в решти гравців.

— Але менше, ніж у круп'є.

— Дивись і чекай, — сказав Малий. — От тепер став!

Круп'є саме пустив маленьку кульку з слонової кістки по гладенькому обідку колеса. Смок через плече іншого гравця кинув навмання свого долара. Монета покотилася по зеленому сукну й зупинилася якраз навпроти номера 34.

Кулька теж спинилася, і круп'є проголосив:

— Виграв тридцять четвертий.

Він згріб зі столу гроші, і Смок забрав тридцять п'ять доларів. Малий поплескав його по плечу.

— Оце і є щастя, Смоку! — Як я відчув мого, не розумію. Але я знав, що ти виграєш. Якби твій долар упав на якийсь інший номер, то все одно б виграв. Коли вже прийшло щастя, ніщо йому не завадить.

— Ну, а коли б випав подвійний нуль? — спитав Смок, коли вони йшли до буфету.

— Тоді і твій долар упав би на подвійний нуль, — відповів Малий. — Це неминуче. Ось ходімо назад до столу. Мені сьогодні щастить, і, давши тобі виграти, я хочу й сам виграти.

— У тебе є якась система? — запитав Смок хвилин