Діти капітана Гранта - Жюль Верн

— Це справді так, на жаль, — ствердив Паганель.

— Але це анічогісінько не важить, мій шановний друже.

— Ви так гадаєте?

— Я певен цього. Навпаки, так ви ще оригінальніший. Це додаток до ваших особистих заслуг. Ви саме та, ні до кого в світі не подібна людина, про яку завжди мріяла міс Арабелла!

І майор, зберігаючи незворушну серйозність, пішов, залишивши Паганеля в невимовній тривозі.

Між майором і міс Арабеллою відбулася коротка розмова.

За два тижні по тому в Малькольм-Каслі відсвяткували пишне бучне весілля.

Паганель був чудовий, хоч і застебнутий на всі ґудзики, міс Арабелла — невимовно гарна.

Таємниця вченого була б назавжди похована в безоднях забуття, якби майор не розповів її Гленарванові, а той не приховав від своєї дружини, котра докинула й собі слівце місіс Манглс. Одним словом, таємниця досягла вух місіс Олбінет і набула широкого розголосу.

Під час триденного полону в маорійців Жака Паганеля татуювали, і татуювали з голови до ніг; на грудях він носив зображення геральдичного ківі з розпростертими крилами, який дзьобав йому серце.

Це була єдина пригода, що сталася з Паганелем за всю довгу подорож. Вона назавжди його засмутила, й він ніколи не міг пробачити її Новій Зеландії. Саме тому, попри безліч запрошень і власне палке бажання, він не повернувся до Франції. Вчений боявся, щоб Географічне товариство в особі свого татуйованого секретаря не зазнало кпин та глузування з боку карикатуристів та газетних дотепників.

Повернення Гаррі Гранта до Шотландії було урочисто відзначено, як подію національної ваги, і капітан зажив слави найпопулярнішої людини в Старій Каледонії. Його син Роберт став моряком, як він сам, як капітан Джон, і, за допомогою Гленарвана, сподівається здійснити батькову мрію: заснувати шотландську колонію на островах Тихого океану.

Шлях Жюля Верна (1828–1905) у літературу був довгим і складним. Його ім’я стало відомим тільки після виходу першого роману “П’ять тижнів на повітряній кулі” (1863), коли авторові було вже тридцять шість років. А до того він вивчав адвокатуру, біржову справу, пробував себе в поезії і в драматичному мистецтві (написав кілька п’єс; деякі з них ставилися в театрах, але успіху не мали).

Писав Жюль Верн також оперні лібретто, новели, науково-популярні статті. Водночас він пильно стежив за розвитком науки, технічними відкриттями, вивчав географію, геологію, астрономію, хімію, біологію, балістику, математику, лінгвістику, етнографію. Поступово його знання набули енциклопедичного характеру. Свої спостереження і відомості з різних галузей наук Жюль Верн заносив у спеціальну картотеку. Під кінець його життя вона налічувала понад двадцять тисяч зошитів.

На власній яхті “Сен-Мішель” Жюль Верн здійснив подорожі до Англії, Ірландії, Данії, Голландії, Швеції, Іспанії, Алжіру й Тунісу. 1867 р. він вирушив на трансатлантичному пароплаві “Грейт-Істерн” у Північну Америку, потім відвідав Нью-Йорк, побував у Канаді, біля Ніагарського водоспаду.

Ім’я Жюля Верна, автора шістдесяти п’яти науково-фантастичних романів (серія “Незвичайні подорожі”) давно вже стало символом відважної людської мрії, яка набагато випередила наукову думку того часу. Все своє життя письменник-гуманіст захищав благородні ідеали, виступав проти гноблення народів, несправедливих воєн і колоніальних авантюр.

Уся творчість Жюля Верна позначена глибоким оптимізмом. За своїми поглядами письменник нам дуже близький і зрозумілий. З неабиякою прозірливістю побачив він ту небезпеку, що криється в досягненнях науки, коли вони потрапляють до рук ділків і політиканів, які застосовують їх у своїх користолюбних та егоїстичних цілях, перетворюють на знаряддя знищення й поневолення людей і цілих народів. Найнегативнішими рисами наділяє Жюль Верн мракобіса й людиноненависника Шульце, який з допомогою найновіших технічних досягнень намагається підкорити “латинську расу” (“П’ятсот мільйонів Бегуми”, 1879). Один із його героїв — Робур — не хоче передавати людям свого винаходу — могутнього летючого корабля, — бо людство ще “не визріло для загального братерського союзу”. Проте він обіцяє, що відкриє свою таємницю людям, коли ті стануть “достатньо розумними і моральними, щоб не застосовувати її з лихою метою” (“Робур-завойовник”, 1885). Як актуально звучить ця думка в наш час, коли прогресивне людство на чолі з Радянським Союзом докладає всіх зусиль, аби запобігти ядерній війні, повністю знищити всі смертельні арсенали!

Дивовижний дар Жюля Верна передбачати шляхи подальшого розвитку науки ще й тепер уражає читача. Всі винаходи й наукові відкриття відразу ставали в нього основою якогось нового фантастичного роману. Сміливий лет його фантазії визначав пошуки вчених. Творець підводного човна американець Саймон Лейк писав, що ідея збудувати такий човен була навіяна йому Жюлем Верном. К. Е. Ціолковський твердив, що письменник своїм математичним обгрунтуванням ідеї космічних польотів викликав у нього “працю мозку в цьому напрямку”, що він запозичив у великого фантаста ідею температурного управліня дирижаблем. Академік В. П. Обручев признавався, що став мандрівником і дослідником Азії завдяки романам Жюля Верна.

Вже багато написано про те, що наукові прогнози в романах цього письменника — його досконалі у технічному плані апарати й машини — сприймалися сучасниками як абсолютне фантастичні й нездійсненні. Однак нестримна науково-фантастична думка Жюля Верна ніколи не відривалася від життя, оскільки завжди спиралась на досягнення техніки тих часів.

Проте сам Жюль Верн чудово розумів, що досконала сьогодні техніка завтра вже застаріє. У бесіді з кореспондентом одного технічного журналу письменник сказав: “Мине ще трохи часу — і наші телефони й телеграфи здадуться смішними, а залізниці — надто гуркітливими й страшенно повільними”.

Жюль Верн — творець якісно нового жанру наукової і соціальної фантастики, традиції якої існували у Франції вже давно. “Я глибоко переконаний, — писав радянський космонавт Олег Макаров, — що без великого мрійника Жюля Верна не було б і сучасної фантастики. Не було б тієї фантастики, в якій драми ідей піднесені до