«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський

У Вайдемана перехопило дух — у центрі ангара на високо піднятих шасі стояв сріблястий літак.

— Ось він, «Штурмфогель», — урочисто оголосив Зандлер, і металева луна прокотилася ангаром.

Крила «Штурмфогеля» відходили назад. Акулоподібний ніс неначе розтинав повітря. Ліхтар плавно закруглявся, тож льотчик добре міг бачити й передню й задню напівсфери.

Зандлер замилувано провів рукою по гладенькому, із заточеними заклепками крилу літака.

— Як бачите, «Штурмфогель» створено для великої швидкості. Стабілізатор піднято, щоб не потрапляв під гарячі потоки повітря. Кіль, як і крила, скошено назад для зменшення лобового опору повітря. Корпус машини — планер готовий витримати швидкості, близькі до звукових, а також перевантаження, котрі можуть виникнути при флатері чи при виході машини з піке.

Вайдеман піднявся драбиною, відчинив ліхтар і опустився на прохолодне, тверде сидіння. Яскраві зелені стрілки мерехтіли на чорних циферблатах приладів. Висотомір, компас, радіокомпас, покажчик швидкості, лічильник боєзапасу… Все на місці. Але де покажчики роботи двигунів? Ага, ось вони… Тільки зовсім не схожі на ті, що він звик бачити на гвинтомоторних машинах. Замість складної системи секторів з руків'ями кроку гвинта, газу і якості пальної суміші, тут був лише один важіль подачі пального, що легко пересувався. А робота двигунів контролювалася покажчиками температури газів за турбінами, маметром[11] і гасометром.

Ногою Вайдеман натиснув педаль — вона слухняно подалась. Похитав ручку керування — на кінцях крил гойднулись елерони…

— Гарний «Штурмфогель»! Час подивитися його в повітрі. Що ж затримує, професоре?

Зандлер поплескав рукою по обтічнику двигуна. Лунко, як бочка, відгукнулася порожнеча.

— Нема моторів, капітане. Вони нас затримують…

3

Так, двигуни дуже гальмували роботу Зандлера над «Штурмфогелем». Це була ахіллесова п'ята нової реактивної авіації. Десятки експериментальних моторів, закуплених у різних фірмах, розліталися вщент на випробуваннях. Інженери шукали надійний метал і пальне. Шукали й гинули, як загинув Макс Вальє, випробуючи ракетні автомобілі й дрезини, як підірвався разом із лабораторією й лаборантами університетський друг Зандлера Тіллінг під час дослідів з пальним.

Двигуна Охайна, розрахованого на тягу 1120 кілограмів, як і передбачав Зандлер, Мессершмітту дістати не пощастило. Хейнкель простісінько відмовився його продати. Хтось у Берліні, найімовірніше в управлінні озброєнь Удета, вставляв палиці в колеса.

Між іншим, ця обставина насторожувала Зандлера. Професор помічав, що, коли в Хейнкеля позначався успіх, хтось навмисне гальмував його роботу; коли налагоджувалося в Мессершмітта, шкодили Мессершмітту. Можливо, винні в цьому були самі конструктори, які вели між собою давню конкурентну боротьбу. Можливо, хтось інший був зацікавлений у затримці робіт над новими типами літаків та двигунів, ігноруючи інтереси рейху.

Але Зандлер мав лише здогади. В нього не було доказів, і тому він мовчав.

На фірмі «Юнкере» проектував двигун доктор Франц. Він розраховував двигун на тягу 600 кілограмів при швидкості польоту 900 кілометрів на годину і на пальне — дешеве дизельне паливо.

Поки Франц будував свій двигун 109–004, Мессершмітт наказав поставити на «Штурмфогель» двигуни фірми БМВ. Вони робилися в Шпандау. Їх привезли в Лехфельд, на стендах заміряли тягу. Вийшло 260 кілограмів.

Зандлер повідомив про це шефа телефоном.

— Так це ж примус, чорти б його побрали! — вилаявся Мессершмітт.

— Я не можу ризикувати планером, установлюючи на нього двигуни БМВ, — сказав Зандлер.

Мессершмітт задумався. Видно, якась обставина його сильно підганяла.

— Ні, професоре, ви повинні поставити їх на «Штурмфогель».

— «Штурмфогель» не злетить!

— Повинен злетіти! Нова авіація вперто стукає в двері, Йоганне, і нам треба поспішати, хоч би яких турбот це коштувало.

— Я не можу ризикувати, — вперто промовив Зандлер.

— Слухайте мене уважно, професоре. (Зандлер почув у голосі шефа залізні нотки.) Робіть три моделі планера. Дві ми розвалимо на цих двигунцях, третю збережемо для двигунів Франца — повинен же він коли-небудь побудувати їх!..

Зандлерові нічого не лишалося, як підкоритися. Випробувачем «Штурмфогеля» з двигунами БМВ він призначив нового льотчика — капітана Вайдемана.

4

Було ще темно й холодно, коли Вайдеман у супроводі техніка й дублера виїхав до літака. «Штурмфогель» стояв у самому кінці злітної смуги. Біля нього поралися інженери й механіки з викрутками, ключами, вимірювальними приладами.

— Як заправка, Карле?

— Повністю, пане капітане, — відповів Гехорсман, вилазячи з-під мотора.

Вайдеман не кваплячись надів парашут, підігнав ремені й заліз у кабіну. За час, проведений у Лехфельді, він вивчив кожну кнопку, перемикач, гвинтик і міг відшукати їх із заплющеними очима. Днями просиджуючи в кабіні, він уявляв собі політ, майже до автоматизму відпрацьовував свої дії в будь-якій складній ситуації. Але зараз, коли, зручно вмостившись у кабіні, він взявся за ручку керування машиною, то відчув неприємне тремтіння в пальцях. Тоді Вайдеман опустив руки й кілька разів глибоко зітхнув — це завжди допомагало заспокоїтися.

«Не клей дурня, уяви, — що ти на звичному Ме-109. Уявив? Чудово».

Він увімкнув рацію і в навушниках почув близьке дихання Зандлера.

— Я «Штурмфогель», до польоту готовий, — сказав Вайдеман.

— Добре, Альберте. Отже, завдання у вас одне — злетіти й сісти. Не подумайте робити ще що-небудь.

— Розумію.

— Й уважно стежте за приладами. Запам'ятовуйте найменші відхилення.

— Розуміється.

— До запуску!

Вайдеман увімкнув кнопку подачі палива в спалю-вальні камери двигунів. За кілька секунд загорілися лампочки-сигналізатори. Зарокотів бензиновий моторчик — ридель, що розкручував турбіни. Глухо заверещали лопатки компресорів.

Альберт увімкнув запалення. «Штурмфогель» здригнувся. Оглушило пронизливе, свистюче ревіння. Машина, втримуючись на гальмах, присіла, як бігун перед пострілом стартера. На дошці приладів ожили стрілки.

Вайдеман простягнув руку до тумблерів, клацнув перемикачами, перевіряючи прилади, ще раз окинув поглядом свою тісну кабіну… «Крім усього, що ти знаєш, потрібна ще удача», — подумав він і натиснув кнопку передавача.

— Я «Штурмфогель», прошу зліт.

— Зліт дозволяється. Вітер західний, три метри на секунду, тиск сімсот шістдесят…

Звичне повідомлення Зандлера заспокоїло пілота. Вайдеман відпустив гальма, посунув ручку подачі пального вперед. Двигуни завили ще дужче, але тяги не збільшили. Ручка вже вперлася в передній обмежувач, завивання перейшло у вереск.

Нарешті винищувач повільно рушив з місця. Компресори на повних обертах, температура газів за турбінами максимальна… Але літак неохоче набирає швидкість. Вайдеманові бракує ревіння гвинта, що пружно врізається в повітря, трясіння мотора, в якому відчуваєш могутність. На поршневому винищувачі Вайдеман давно був би в повітрі, а цей «Штурмфогель» уже пробіг більше як половину злітної смуги, розгойдуючись, здригаючись і не виявляючи ніякого бажання злетіти.

Вайдеман квапливо потягнув ручку на себе. Ніс літака трохи піднявся, але зустрічний потік не мав сили підхопити важку