«Штурмфогель» без свастики - Євгеній Петрович Федоровський
Дочка професора вела тільки ділове листування: обмінювалася досвідом із активістками Об'єднання німецьких жінок. Серед її кореспонденток була сама фрау Шольц-Клінк, перша жінка Нової Німеччини. З листів виходило, що фрейлен Еріка готує себе в зразкові подруги справжнього лицаря третього рейху.
Особисті спостереження ще більше привернули Зейца до Еріки. Майбутня наречена була пишна, сувора, витримана в кращих еталонах арійської краси.
Зейц уже зробив ряд Кроків до зближення з прекрасною Ерікою. Він буквально примусив професора запросити його до себе в дім, знаючи, що Зандлер відчував перед гестапівцями непереборну боязкість. Зейц не пам'ятав випадку, щоб його вчений колега хоч раз осмілився глянути йому в очі. Він знову й знову повертався до професорського досьє. Ні, в Зандлера не було ніяких причин тривожитися за своє минуле. В нього були навіть заслуги перед фюрером: він був одним з перших конструкторів Мессершмітта, які вступили до нацистської партії. Його партійний формуляр відрізнявся винятковою акуратністю, свідчив про бездоганне виконання всіх партійних розпоряджень.
«Поведінка на службі й поза службою — коректний, бездоганний.
Грошові справи — боргів не має.
Особисті якості — мало активний, витриманий, цілеспрямований.
Душевна бадьорість — виражена слабо. Світогляд — здоровий». І таке інше.
Нікого, крім співробітників, професор не приймав, ні з ким не листувався… Що це? Страх? Антипатія? Глибоке підпілля? Ні, для підпільника він боязливий. В усякому разі, Зейц був упевнений, що досить як слід натиснути на професора, і він розповзеться холодцем…
На жаль, Зандлер і вдома лишався такою ж безхребетною істотою. Батьківська влада не відзначалася деспотизмом. Голові сім'ї дозволялося обожнювати свою Еріку. Не більше. Дочка з п'ятнадцяти років росла без матері і якщо кому звірялася, то лише секретарці Ютті, дівчині, на погляд Зейца, малоцікавій, до того ж надто гострій на язик. Примхлива Еріка поставила Ютту в сан домашньої подруги й повірниці. Ця «лялькова демократія» особливо сердила Зейца, коли перед відвідинами будинку Зандлера він купляв у кондитерській не одну, а дві коробки цукерок. Але що робити! Претендент на руку прекрасної Еріки повинен скорити відразу два серця.
Механічно сортируючи конверти, Зейц думав про те, що варто б сьогодні ввечері натякнути Ютті на солідну винагороду на випадок вдалого сватання. Непогано б і! налякати дівчисько. До речі, при вмілій обробці можна було б використати її і для стеження за будинком Зандлера. Чи мало що… Надто вже лякливий цей професор. З його бюро давненько не надходило заявок на забезпечення таємності випробувань. Що вони тільки там роблять?
Які дурниці пишуть люди одне одному! Знаходять час на всілякі нісенітниці. Натреноване око Зейца, котре байдуже прочитувало листа за листом, раптом зачепилося за потрібну адресу. Фрейлен Ютті Хайдте пишуть із Берліна. Цікаво!
Ну звичайно, тітка! Хто ж іще? Чого б то бідній дівчині не мати в Берліні такої ж бідної тітки? Тітка Хайдте занепокоєна здоров'ям своєї крихітки й просить її не забути день пам'яті бідного дядечка Клауса, котрий дуже її любив і завжди читав їй казки про Рюбецаля, гордого й справедливого духа. Маленька Ютта, виявляється, гірко плакала, слухаючи цю сентиментальну мазню! Рюбецаль! Сьогодні уже з фрейлен Ютти сльози не вичавиш. Хіба що йому самому взятися до цієї справи? Рюбецаль, Рюбецаль!.. Треба буде зайнятися племінницею. Рюбецаль! Лізуть же в голову всілякі дурниці!..
Задзвонив телефон. Говорив секретар Мессершмітта. Шеф запрошував до себе. Зейц підтягнувся. Такі запрошення траплялися не часто. За півтора року служби Зейц так і не з'ясував собі справжнього ставлення до нього шефа. Мессершмітт завжди приймав і вислуховував його з винятково серйозним, діловим виглядом. Ані натяку усмішки. Оця серйозність щодо досить дрібних справ, про які доводилось доповідати Зейцу, і змушувала підозрювати, що шеф просто знущається з нього, по-своєму мстить за те, що не може ані звільнити його, ані замінити, ані тим більше ліквідувати його посаду. Тим часом за півтора року Зейцу так і не трапилось нагоди довести свою старанність. У ретельно налагодженому механізмі фірми він здавався непотрібним колесом. Усіх недругів, як відвертих, так і прихованих, Мессершмітт вигнав задовго до появи Зейца в Лехфельді. Випадків саботажу й диверсій не було. За політичним настроєм службовців стежив, знову ж окрім Зейца, спеціальний контингент таємних донощиків. Узяти контроль над ними Зейцу не пощастило, і він почав поволі плести свою мережу донощиків. З Берліна штандартенфюрер Клейн регулярно висилав виплатну відомість на агентуру. І хоч Зейц давно звик вважати особливий фонд своєю додатковою рентою, список завербованих на випадок ревізії має бути напоготові. Щоразу, перед тим як іти до шефа, Зейц на всякий випадок перебігав список очима. Кадри треба знати.
В кабінеті Мессершмітта Зейц несподівано побачив давніх знайомих — Пауля Піхта й Альберта Вайдемана.
Мессершмітт усім корпусом повернувся назустріч Зейцу. Як видно, він щойно закінчив демонстрацію своєї переможної панорами.
— Пане Зейц, наскільки я розумію, мені немає потреби знайомити вас із нашим новим службовцем капітаном Вайдеманом. Я думаю, ви знайомі і з лейтенантом Піхтом, який, на жаль, ніяк не погоджується відмовитися від берлінської суєти заради наших мирних сільських красот. Я попрошу вас, оберштурмфюрере, взяти на себе неофіційно, звичайно, опіку над своїми друзями. Панові капітану не терпиться подивитися на наш майданчик у Лехфельді. Пан лейтенант також висловлює бажання здійснити позаміську прогулянку. Їдьте з ними. До речі, представте пана Вайдемана панові Зандлеру. Капітана прикріплено в ролі ведучого льотчика-випробувача до конструкторського бюро Зандлера.
— Даруйте. Хіба пан Зандлер робить літаки? Щось я не бачив його продукції.
— Побачите, Зейц. Побачите. За півтора року ви могли б помітити, що мої заводи виробляють літаки і лише літаки. І всі мої службовці зайняті тільки цією високопатріотичною справою. Пане Вайдеман, пане Піхт, буду щасливий бачити вас у себе…
2
В машині було душно. Вайдеман опустив скло, підставив голову під прохолодний струмінь вітру. З шарудінням злітало торішнє листя.
«Розквітає, розквітає, і сильніше сонце гріє, та не знає, та не знає, що весна повсюди віє…» — цей пустотливий дитячий віршик раптом розвеселив Вайдемана.
— Але ж гарно, друзі! — вигукнув він.
— Чудово! — підтримав Зейц.
— Сентиментальне марення, — обізвався Піхт.
Вайдеман ображено
