Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Карбід - Андрій Степанович Любка

Карбід - Андрій Степанович Любка

Читаємо онлайн Карбід - Андрій Степанович Любка
— за пазуху молодого бізнесмена. Коли Золтана впіймали на гарячому, розлючений натовп продавців загорлав про суд Лінча шляхом запихання цілих рулонів паперу в різні отвори молодого тіла крадія.

Але саме в той момент у Золтані прокинувся політик. Перед публікою, перед натовпом він почав темпераментно виступати, з кожним словом майстерно полонячи увагу переслідувачів, які зненацька перетворилися на вдячних слухачів. По-перше, наголосив горе-бізнесмен, усе, що він робив, було для добра ведмедівців. По-друге, він не зробив нікому нічого злого, хоча демон і підкидав йому ідею розвести в міському водогоні трішки пургену, після чого потік відвідувачів до його бізнес-точки зріс би, як тісто на паску. Але ні, він завжди виконував волю Божу, тому робив людям лише добро. Ну а для стартового капіталу йому потрібна була якась інвестиція, тому й брав папір із туалету. Але робив це також із доброю метою: він ділив його усім по-чесному, порівну, ніхто вже не міг відірвати собі вдвічі довший шматок, щоб скласти удвоє й використати зайву порцію. Так, за свої скромні послуги хлопець брав мізерну плату, зате встановлював справедливість.

Натовп затих і відпустив крадія. А вже через місяць у кожній поштовій скриньці міста з'явилася листівка, в якій повідомлялося, що підприємець і патріот рідного краю Золтан Барток йде в мери, щоб зробити життя кожного містянина кращим уже сьогодні. Говорилося також про те, що «Барток і його команда однодумців» засновують власну громадську організацію, яка називатиметься «Рука допомоги». Далі з невідомою метою йшов відступ про боснійську організацію столітньої давтності «Чорна рука», член якої — Гаврило Принцип — убив у Сараєві ерц-герцоґа Франца-Фердинанда Габсбурга, чим розпочав Першу світову війну. «На відміну від убивці й радикала Принципа, молодий ведмедівець Золтан Барток свою руку використав для іншого — для допомоги землякам у скрутну мить», — підсумовувалося в агітці. Насамкінець, унизу, було фото Золтана з рулоном туалетного паперу в одній руці й ключами (як зазначалося, від міста) — у другій, а збоку подавалася його біографія, в якій, зокрема, особлива увага приділялася бізнесовій кар'єрі майбутнього мера: «Він був сином мужика і став володарем у царстві прибуткового бізнесу. Він був кріпаком-вантажником — і сам, власним генієм керований, став велетнем підприємництва, створив собі робоче місце». Ведмедівці завжди любили чесних і працьовитих людей, тож уже наступного місяця обрали Золтана Бартока своїм мером.

Відтоді багато води стекло в Тисі, міський голова встиг переобратися на другий термін і приблизно вдвічі збільшитися — переважно вшир. Колись стрункий і підтягнутий, нині мер став схожим на роздуту бочечку соління, встановлену на рахітичні ніжки. Такого пуза більше ніхто у Ведмедеві не мав — зрештою, більше ніхто й мером не був. Пасок Золтана Бартока не міг охопити його — якщо це можна так назвати — талію, тому підперезував тіло знизу, під животом, і виглядало це, немов із худеньких ніжок перетисканням мотузкою видавили величезний чиряк. Лисина міського голови блистіла дрібними крапельками поту, які він періодично витирав замурзаною носовою хустинкою. На товстій картоплині носа лежали окуляри, що мали надавати першій особі міста інтелектуального вигляду. Виходило так собі» До того ж від міського голови, як і від більшості ведмедівців, вічно тхнуло часником, а в правому вусі стирчала брудна ватна затичка: тут усі потерпали від протягів між Сходом і Заходом, оскільки Україна весь час наголошувала на своїй місії мосту між цими частинами світу.

Раптом двері відчинилися, з них, наче виводок каченят, вийшли якісь чиновники, за ними визирнула кругла голова самого мера, який оглянув відвідувачів і промовив: «Заходьте, заходьте, заходьте». Він часто повторював одні й ті ж фрази по кілька разів: мабуть, політичні консультанти саме так радили йому спілкуватися з електоратом, щоб усі краще запам'ятовували й розуміли. Біля дверей зчинилася тиснява, коли першими водночас захотіли зайти і Геній Карпат, і Ікар, але, помітивши здивування мера, навперебій почали ґречно пропускати й припрошувати один одного, тож першим цей хаос використав і увійшов Тис (елегантно при цьому знімаючи капелюха й киваючи міському голові), потім Мірча, Ікар і нарешті Ичі (грубо грюкнувши дверима). У ту ж мить двері знову прочинилися, з них стрімко вихилився — утримуючи, як балерина, рівновагу в стійці «ластівка» — Барток, і сказав секретарці: «Зоє Леонідівно, принесіть п'ять порцій делікатесу, будь ласка, будь ласка, будь ласка. І наперед красно дякую!». Відвідувачі всілися з двох боків за овальний стіл, міський голова потонув у своєму шкіряному кріслі під цілим іконостасом за спиною: були там і Президент, і Прем'єр-міністр, і Голова Верховної Ради, і голова Пенітенціарної служби, і голова Служби безпеки, і директор Контрольно-ревізійного управління, і патріарх православної церкви Московського патріархату, і Памела Андерсон замолоду, і головний тренер футбольного клубу «Динамо» (Київ). Невдовзі зайшла секретарка і розставила на столі порцелянові блюдечка з квашеними помідорами, а до них — маленькі десертні виделки й серветки. Мер своєю чергою витягнув із шухляди столу набір чарок, потім підійшов до бюста Тараса Григоровича Шевченка, який стояв біля вікна, відкрутив йому голову й вийняв звідти пляшку.

— Ну що ж, дорогі мої, почнімо, почнімо, почнімо. З чим прийшли? — гостинно оглянув відвідувачів міський голова Ведмедева. Потім усміхнувся й зробив знак бровами, після чого всі випили. Аж тоді компанія перезирнулася, а вже за мить і Тис, і Мірча, і навіть Ичі втупилися очима в Ікара, який і привів їх сюди.

— Пане Золтане, ми прийшли до Вас як до патріота нашого славного міста. Як патріоти, які хочуть передусім подякувати вам за весь той масив роботи, який Ви, не покладаючи рук...

— Стоп, давайте обійдемося без зайвих вступів, а руки я справді не покладатиму, адже, як кажуть у народі, між першою й другою жінка не має встигнути знайти віник, — перебив Ікара Барток, знову заходившись розливати. — Продовжуйте, продовжуйте, продовжуйте.

— Ну, якщо коротко.. — знітився Ікар, який цілу ніч складав свою промову і тепер жалкував, що бездарно втрачає сімнадцять хвилин вступу, — ми, патріоти міста, прийшли з ідеєю і пропозицією.

— Це цікаво, — знову підняв брови мер, і всі машинально перехилили в себе вміст чарок. — Продовжуйте, тільки закусуйте, помідорчики я сам робив, я сам робив, сам робив.

— Справа в тому, що нашому прекрасному місту, яке віками тішило очі подорожніх і назавжди залишалося в серцях його гостей, на даному історичному етапі розвитку дечого не вистачає, — багатозначно продовжив Ікар, а мер насупив брови й знову розлив. — Між нами є шанована

Відгуки про книгу Карбід - Андрій Степанович Любка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: