Полонені Барсової ущелини - Вахтанг Степанович Ананян

Юний натураліст на мить задумався, а потім, ніби пригадавши щось дуже важливе, пожвавішав.

— Ця печера була кладовищем тварин, — відповів хлопець. — Сюди вони приходили, коли відчували близьку смерть, залазили в найтемніші закутки та ніші і там здихали. Я чув від старих мисливців, що тварина, яка збирається помирати, намагається сховатися якнайдалі від чужих очей, зникнути.

— Отепер я повірю, що ти мисливець. Ну, а оскільки я на два тижні старший, підійди, я по-батьківськи тебе поцілую в чоло… Тепер ти наш визнаний ватажок. Говори, скільки хочеш.

Гагік встав і, взявши з вогню вуглинку, великими літерами написав над входом у печеру барса:

КЛАДОВИЩЕ ТВАРИН

відкрили під керівництвом Ашота Сарояна юні натуралісти Айгедзорської середньої школи імені Степана Шаумяна

18 грудня 1953 року

Зробивши такий напис, Гагік відступив кілька кроків і, взявшись у боки, гордо розглядав свою роботу.

— Ось і меморіальна дошка! Хіба не я казав, що, кінець кінцем, усе буде добре?!

Ашот зліпив сніжку і витер нею слова «під керівництвом Ашота Сарояна». «Раніше він би ніколи цього не зробив», — мимоволі майнула думка в Шушик. Дівчина нічого не сказала, тільки посміхнулась Ашотові, а він, задоволений своїм вчинком, тихо, ніби сам до себе, промовив:

— Так буде краще. Ну, вставайте, час повертатись, уже пізно.

Сонце зайшло, і відблиски його проміння згасали за горами, коли, навантажені своїми трофеями, юні натуралісти прийшли додому, в Печеру пустельника.

На серці у них було спокійно. Тепер було ясно, що вони не тільки не загинуть, а навіть принесуть якусь користь своїй країні, науці.

Про те, що в Барсовій ущелині настав мир і спокій

Після багатьох випробувань і переживань юні мандрівники могли тепер знову спокійно сидіти навколо вогнища. У них було все: житло, їжа, сіль… Їм ніщо не загрожувало.

Шушик розстелила широке пальто Ашота і, висипавши на нього зерно пшениці, уважно перебирала його. Дівчина збиралася варити кашу. Гагік з цікавістю стежив за її роботою.

— Плов з м’ясом готуватимеш, Шушик? — з незвичайною для нього скромністю запитував Гагік.

— «Плов, плов»!.. У тебе одне на думці — як би поїсти добре! — І, підвівши голову, Шушик почала докоряти хлопцям: — Ви всі тільки про їжу й турбуєтесь. А чистота? Мій зовсім здичавіли. Гагік і Саркіс навіть не вмиваються.

І справді, тепер, коли всі були ситі, життя ставило до них нові вимоги. Ще десять днів тому Шушик хотіла порушити це питання, але побоялася, що хлопці глузуватимуть з неї. А зараз її слова досягли мети.

— А як же вмиватися без мила? — спитав Гагік.

— Мило я знайшла.

— В Барсовій ущелині — мило?..

— Ну, те, що може замінити мило.

— Очевидно, «вороняче мило»? Хоча ні, його можна дістати тільки навесні.

Шушик знала, що таке «вороняче мило». Це травичка з дрібненькими синенькими квіточками. У воді вони піняться і добре змивають бруд.

— Ні, не те. А що — це моя справа… Піду зараз принесу, тоді й побачите.

Нижче глиняних копалин Шушик зупинилась і довго щось добувала із землі. Скоро вона повернулася в печеру з грудкою сірої маси в руці.

— Що це?

— Дике мило, кіл… У ньому є рослинні жири. Під час війни мати прала цим милом. А якщо додати сюди ще трохи жиру, зовсім добре буде… Давайте робити мило!.. Наріжемо жиру, розтопимо. Ну, Гагік?..

Гагік зовсім не був чистьохою і неохоче взяв участь у виробництві мила, тим більше, що на це треба було витратити багато ведмежого жиру.

Але все-таки всі пристали до пропозиції Шушик. Коли змішали розтоплений жир з диким милом, добре вимісили масу і порізали на шматочки, Шушик сказала:

— Ну, беріть тепер кожний по куску і мийтесь, а я зливатиму… От нечупари, тільки про їжу й думаєте!..

Кіл і гаряча, вода справді чудово змивали бруд з обличчя й рук. Шушик з допомогою Гагіка вимила собі навіть голову цим милом.

— Нагрійте ще води і помийте ноги, — сказала вона, і ніхто не заперечив: усі розуміли, що тут Шушик хазяйка. — І взагалі, оголошую сьогодні санітарний день. Наберемо води в усі посудини, нагріємо, і я виперу білизну — свою і вашу.

— Еге, це важке діло!

— Нічого важкого… Ну, ходімо по воду.

— Ходім. Ллє навіщо ти будеш прати? Свою білизну ми й самі поперемо, — сказав Ашот.

Гагікові така делікатність не зовсім припала до смаку.

— Ей, не даєш людині послужити для колективу! — з досадою сказав він.

— Ви тільки подумайте, як добре: тепер у нас буде чиста білизна! — раділа Шушик.

Вона запропонувала навіть, влаштувати баню:

— Це так просто! Треба тільки законопатити тріщини в дверях, розжарити каміння і облити його водою. Підніметься така пара, що печера стане справжньою банею. Вода гаряча — купайтеся досхочу!

Гагік уже відкрив рота, щоб заперечити, але Ашот не дав йому вимовити й слова:

— Шушик має рацію. День сьогодні теплий, справжній банний день. Будемо купатись… Шушик, ти набери дрібного каміння біля печери, Асо наріже гілля і зробить для кожного