Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк

Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк

Читаємо онлайн Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк
О ні, Грицан не згас, війна не притупила його розуму, не вивітрила мозку. Він раптом подумав: а чи не використати цього обірванця для своєї мети? Адже є чимало прикладів того, як вихідці однієї нації служать справі іншої. Хіба Ярослав Домбровський не загинув на барикадах Паризької комуни? А Джузеппе Гарібальді? Боровся ж він у лавах латиноамериканців за визволення їх з-під іноземного іга.

— З твоїми знаннями ти міг би заробляти солідні гроші,— без глуму промовив Стемпковський.

— Я нічого не вмію.

— Ти дуже багато вмієш, — Адам пахкнув люлькою. — Хто-хто, а я можу заручитися. Я тебе знаю.

— Що ти пропонуєш?

— Новій відродженій Польщі знадобилися б твої знання… — наважився Стемпковський і пильно подивився Грицанові в очі.— Нам потрібні такі люди.

Грицан відповів не одразу. Спершу він ковтнув кави, відтак надто поволі закурив. І спитав, розтягуючи слова:

— Між іншим, Юзеф Стемпковський — отой, що судив гайдамаків, — твій родич?

— Чому це раптом тебе так зацікавило? — здригнувся Адам, і рука з чаркою повисла.

— Наскільки я обізнаний, він велів обливати людей смолою і підпалювати, — рівно сказав Грицан.

— Ти п’яний! — скрикнув Адам.

— Хочу, та не п’янію. — І по паузі: — А все-таки Юзеф Стемпковський — твій родич. По очах бачу.

— Хай навіть так, але чого я повинен відповідати за Юзефа Стемпковського? — насупився Адам, стримуючи лють. — Мене зараз цікавить інше: Австро-Угорщина розлітається…

— І ви б’єтеся, аби створити самостійну Польщу?

— Ти нестерпний! В мене таке враження, що ти хочеш посваритися. Але ж я до тебе зі щирою душею.

— Мені набридла політика. Мені все набридло.

— Це тимчасове. Вічного шоку не буває. Такі люди, як ти, по своїй натурі не здатні абсолютно відгородитися від світу.

— Набридло, — повторив, опустивши голову Грицан. І я хочу спати. Вибач. Давай зустрінемося завтра.

— Чи, може, квапишся до дівки? — підкусив Адам.

— До якої дівки?

— А яку щойно проводив. Повір, вона прийме. Мені повір. З нею дуже легко переспати. Мав таку честь.

— Ні, я піду додому, — втомлено сказав Ярослав. — Тільки не гнівайся: я сьогодні ні на що не здатний. Навіть по-людському розмовляти. Мабуть, здають нерви. Бувай!

Він мляво всунув Адамові правицю, подякував за гостину й поплентався до виходу, обминаючи танцюристів.

Адам злісно, незадоволено скривився. Що ж, хай іде. Він більше не потрібен. І повторних зустрічей не буде. Грицан — не той чоловік, на якого можна розраховувати, — Польщі не послужить. А якщо так, то нема рації витрачатися на нього. Його втома — справді річ тимчасова, — втома чи хвороба поглядів не міняють. А з такими настроями залучати його до співпраці на користь Польщі — безумство.

Він допив коньяк, допив каву і почував себе героєм, людиною великої місії, яка причетна до творення держави. Його Польща стає на ноги. А все-таки жінки зараз не завадило б… Може, до Оксани? Ха-ха! Ні вже! Оксана — як нимита пляшка коньяку… Випив і вишпурнув у кошик.

Надворі мжичило. Адам звів комір, перезарядив пістолет: ній ни і революції стільки наробили хаосу, що за одну хвилину можна лягти трупом або стати мільйонером… Але найчастіше виживають ті, хто затіває бойню або верховодить побоїщем, — ще один парадокс історії.

І він знову повернувся думками до своєї високої місії. Його ж бо прислано до Львова зовсім не для того, щоб спати з жінками. Світова війна закінчена. Австрія розвалюється. Ще недовго, ще кілька днів, і буде вільною Польща. Абсолютно вільна. Правда, два роки тому, 5 листопада 1916-го, Вільгельм і Франц-Йосиф оголосили про створення Польського Королівства, залежного, однак, від Німеччини і Австрії. 29 серпня нинішнього року Радянська Росія обнародувала Декларацію про відмову від договорів і актів, що були укладені Російською імперією стосовно поділу Польщі. Але це не те! Втомлені війною правителі шукали собі спільника, кидаючи кілька монет у шапку бездомного.

Він різко подзвонив у важкі дубові двері, відразу ж подзвонив удруге, і знову різко й вимогливо, нетерпляче. Відчинила мати — низенька, з тонкою шиєю, на якій стирчали, мов струни, жили і шматою висіла шкіра.

— Хто там, Єво? — обізвався батько.

— Син, — тихо сказала мати.

Адам скептично ставився до своїх, як він казав, предків. Особливо його дратував батько. Насамперед зовнішністю: у Кароля Стемпковського були дрібні, жовті, мов безголові опеньки, зуби, на довгому носі щоразу виростали дві волосинки — він щоразу виривав їх, а вони росли й росли… Але найбільше дратували Адама батькові повчання. Посередній адвокат, людина вбогої душі і обмежених знань, як на Адама, Кароль Стемпковський заплющував очі й виголошував цілу промову на будь-яку тему. В такі хвилини Адам сідав за фортепіано. А взагалі найбільше рятувало Адама те, що він майже не бував вдома.

— Що чувати? — Кароль Стемпковський стояв посеред світлиці, високий — мати ледь сягала плеча, — з жовтуватим, ще не посивілим волоссям і малими круглими очима, над якими майже не залишилось брів, у бархатному халаті.

— Що, власне, тебе цікавить? — кинув Адам.

— Політика.

— Хіба ти не читаєш газет?

— Є ще й усні газети. Усні нерідко дають докладнішу інформацію, ніж найдемократичніші урядові.

— Поки що нічого нового, — роздягаючись, відказав Адам, — якщо не рахувати, що я випадково зустрів свого університетського знайомого. Мамо; хочу їсти…

Він не хотів їсти, він хотів спекатися своїх предків. Для годиться попросив матері подати шматок торта і кави з вершками, а також приготувати ванну.

«А все-таки я надмірно дратівливий, — подумав Адам. — Але де причина? Чи не в тому, що мені вже тридцять? Хм, тридцять… Хіба я стара діва, аби турбуватися літами? Я ж

Відгуки про книгу Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: