Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Пригодницькі книги » Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк

Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк

Читаємо онлайн Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк
Так, у липні чотирнадцятого.

— Боже мій! — прицмокнув Адам. — А зараз жовтень вісімнадцятого. Чотири страшних роки вогню і смерті… Що ж, вип’ємо, друже, за те, що вибралися живими з цієї вогненної бурі. Ми тепер гартовані-перегартовані.

— Саме — перегартовані,— прісно всміхнувся Ярослав і випив. — А криве колесо завше на себе кидає багно… Ти, здається, служив у Пілсудського?

— Так, з початку війни я пішов добровольцем у легіон Пілсудського, а потому потрапив у полон до росіян. Через кілька місяців мене виміняли. Повернувся до Львова, закінчив курси російської мови, відтак перебрався до Кракова. А оце місяць знову у Львові. Все ж таки рідне місто.

— Жонатий?

— Ти ж знаєш, мій Бог — Міцкевич, а Міцкевич одружився у тридцять шість.

— У тебе непоганий Бог, — ковтнувши кави, зауважив Грицан. — Здається, саме Міцкевич одним з перших висунув ідею про братерський союз усіх слов’янських народів?

— Ідея, — посміхнувся Адам. — Ідея — це ще не все.

— Все починається з певної думки. — Ярослав добув зім’яту пачку, в якій лишилося кілька цигарок. — Кури.

— Я люльку вживаю.

Стемпковський говорив стримано, але був радий, що Грицан затіяв цей перекур. З ним завше було важко розмовляти, він ніколи не мав постійних друзів. Одні не хотіли його, інших не хотів він. Стемпковський знав, як швидко Ярослав розчаровується в людях. Так, але це було раніше. Тепер він побачив іншого Грицана. На якого прикро було дивитися, до якого соромно було підходити — його університетський однокашник був убогий, обірваний, пониклий. Адам не жалів його, навпаки, хотілося ще більше принизити колись упертого студента, перед ерудицією і залізною логікою якого навіть університетські світила пригасали, і він не бажав поступатися:

— Ти ось говорив про ідею братерського союзу. Проте не забувай, що Міцкевич неприязно ставився до Росії.

— До царизму, а не до народу, до царизму, — поправив його Ярослав. — А це різні речі, шановний Адаме. В історії нема, здається, прикладів, щоб один народ самочинно робив якесь зло іншому, якщо до цього не спонукають провідники.

— Наївно заперечувати, що не було приязні,— Стемпковський пустив клубок їдкого диму. — Ти ж добре знаєш історію.

— А я не заперечую, настільки не заперечую, наскільки вважаю Міцкевича наївним, коли він, перебуваючи у Парижі, вірив, що французи кинуться на звільнення всіх пригноблених народів. Чи, може, це була віра в нового Наполеона?

— Міцкевич турбувався про свою батьківщину.

— Я розумію, малі народи завше шукають собі сильних, аби звільнитися від іга. Але в даному разі Наполеон, скажімо, нічого не зробив для Польщі.

— Наполеон створив герцогство Варшавське, — твердо заперечив Стемпковський. — І в конституції, яку дав йому, були проголошені рівність громадян перед законом, особиста свобода і так далі.

— Чоловіче добрий, та не будь смішним, — Наполеон ніколи не любив Польщі, він любив тих поляків, які здійснили свою знамениту атаку в Сомо-Сієрра, які проливали за нього кров. А щодо герцогства Варшавського, то…

— Зате поляки любили Наполеона! — майже різко ствердив Стемпковський, його почала дратувати Грицанова впертість.

— Так само, як турки Міцкевича, коли заборонили називати формований ним легіон польським. Ні, тут є своя давня традиція, твердо встановлена закономірність: кожна зо держава насамперед думає про себе, і, як казав Енгельс, багатства сусідів розпалюють жадобу.

— Ну, я Енгельса не читав.

— Дарма.

— Ти завжди вмів викручуватися із суперечки. — Адам всміхнувся, але насправді був злий, що й цього разу йому не вдалося взяти верх. — Вип’ємо іще?

— Наливай.

Вони випили і якийсь час мовчки ковтали каву. Нарешті Стемпковський, пахкнувши люлькою, ніби між іншим спитав:

— Чим тепер займаєшся?

— Нічим.

— Аз чого живеш?

— Роблю переклади одному вченому.

Ресторан «Люкс» наповнювався людьми і гомоном. Адам почував себе тепер упевненіше. На людях він завжди виділявся одягом, вишуканістю манер. Йому навіть було трохи соромно, що сидить поруч з обірванцем. Хоча поведінка Грицана вельми інтелігентна. «Вичухався, селюк…»

— Ти одійшов від історії?

— Кому вона потрібна? — знизав плечима Ярослав. — Все, що захотіла звершити історія, звершено.

— Ну-у-у! Історія тільки починається, — заперечив Адам, пишно розпалюючи люльку.

Грицлн розчаровував його все більше. Може, не стільки розчаровував, як нервував. Адже зараз, коли закінчилась війна і валиться Австро-Угорська монархія, кожен народ хоче мати свою державу, — знає Адам, свою державу хочуть створити й галицькі політики. Звичайно, з того нічого не вийде, але Адамові доручено слідкувати за кожним їхнім кроком. Якби Грицан був вхожий до політиків, можна було б ід ось винюхати. А може, навмисне став мовчуном?

— Тебе не турбує те, що діється в світі? — знов ніби між іншим поспитав Стемпковський.

— Абсолютно.

— Валиться ж монархія.

— Жодна імперія не була вічною, і Бісмарк мав рацію, що не промовами, не закликами вирішуються великі питання часу, а залізом і кров’ю. Власне, історія імперій теж цікава. В 1864 році Пруссія разом з Австрією вела війну проти Данії для розширення свого панування, для захоплення Шлезвігу і Голштейну, а потому, не поділивши здобичі, Бісмарк затіяв війну з Францом-Йосифом. До речі, ти це, певне, знаєш, що в день вирішальної битви під Садовою у кишені Бісмарка лежала отрута. Але генерал Мольтке блискуче поставив Австрію на коліна.

— Мене завжди вражав дипломатичний талант Бісмарка. І він був правий, що вмілий дипломат завше вчасно вхопиться за край одежі пролітаючої мимо фортуни.

— Як і був правий в іншому: найнебезпечніше для дипломата — мати ілюзії. Сам же ступав на купину лише після того, як переконався, що вона достатньо міцна, що витримає його вагу.

Аж тепер Стемпковський почав слухати Грицана доволі уважно.

Відгуки про книгу Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: