У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Але в Шлітсена відразу відлягло від серця: з слів Фреда він знав, що Нонна виконала завдання, що їй вислано навіть грошову винагороду.
- Так точно, містер Думбрайт! - бадьоро відрапортував колишній заступник Нунке.- Брав і найактивнішу.
- Хто висунув кандидатуру цієї... як її... Поко для проведення операції?
- Я.
- Шульц одразу погодився?
- Спочатку заперечив, пославшись на її молодість, і запропонував Мері, але я йому довів...
- Спасибі, нам треба було уточнити одну деталь... Можете йти!
Шлітсена не треба було просити двічі - поштиво вклонившись, він зник моментально, плекаючи в душі надію, що ця пізня розмова про вдалу операцію неодмінно пов'язана з його поверненням на колишню посаду.
Думбрайт затарабанив пальцями по столу, як робив це завжди, коли щось обмірковував. Нунке, поглянувши на боса, заклопотано насупився.
- Читатимемо далі? - запитав він навмання, аби порушити мовчанку.
- Стривайте, повернемось назад. Хто чергував по школі сімнадцятого?
- Фред Шульц, ось його підпис.
- Які записи він зробив у цей вечір?
- Нічого особливого. Дозволите зачитати?
- Тільки, будь ласка, повільно.
"Я, Фред Шульц, заступив на чергування о шостій годині вечора, прийнявши рапорт -від чергового Ворона про наявність складу вихователів і вихованців. Вечірній обхід, початий мною о десятій, ніяких порушень дисципліни не виявив. До учня з класу "Р" Домантовича, який скаржився на гострий біль у попереку, довелося викликати лікаря Гауфе, який і подав потрібну допомогу. Від інструктора Вайса телефоном надійшло прохання надіслати кілька таблеток аспірину - скарга на нежить і головний біль. Мою пропозицію надіслати на радіостанцію іншого чергового Вайс відхилив, заявивши, що від аспірину йому краще. О десятій сорок п'ять знову перевірив стан хворого Домантовича. Після знеболювальних порошків і грілки він спокійно спав. Об одинадцятій нуль-нуль подзвонив господар таверни і повідомив, що очікуваний вантаж прибув. Пости охорони на прохідній і навколо парку, як і годиться, перевірялися кожну годину. Порушень правил розпорядку не було".
- Гм?.. Це все?
- Далі йде підпис, а під ним, пробачте, відразу не звернув уваги, приписка: "Поговорити з керівництвом школи про необхідність медичного обстеження Вайса. У мене склалося враження, що він зловживає аспірином як своєрідним наркотиком".
- Які висновки ви можете зробити, містер Нунке, проаналізувавши цей запис?
- Що з поля нашого зору випала таверна. Ми всю увагу зосередили на школі, а тимчасом квадрат чотириста тридцять сім обіймає досить велику територію. Це перше і найголовніше.
- Висновок слушний. Ми знаємо лише квадрат, в якому діяла підпільна станція, але не засікли точно, звідки велася передача. Без цього всі наші домисли - порожня балаканина. Друге: не розшифрувавши тексту передачі, ми не можемо сказати, чи стосується він безпосередньо школи чи ні. Цю обставину я б поставив навіть на перше місце.
- Що ви пропонуєте зробити?
- Не покладаючись на дешифрувальників з Барселони і на вправи недолугого Вайса, надіслати текст, підслуханий сімнадцятого, в відділ дешифрування розвідувальної служби США. А до одержання коду лише спостерігати, накопичувати факти... Вайс казав, що він має якийсь план. Може, викличемо його ще раз і заслухаємо?
- Не думаю, щоб він міг запропонувати щось розумне...
- Ми не можемо нехтувати навіть дрібничкою...
Вайс, протягом одного вечора двічі викликаний вищим начальством, почував себе іменинником. Він виріс у власних очах, відчув себе персоною, до якої дослухаються. Тому і ввійшов виструнчившись, бадьорим кроком, високо тримаючи голову.
- Сідайте, - окинувши його насмішкуватим поглядом, запропонував Думбрайт.- Ви згадували про якийсь свій план. У чому він полягає?
- Я радився в Барселоні і зі мною погодилися, що треба діяти за методом виключення.
- Тобто?
- Взяти під підозру буквально всіх і поволі відсівати тих, алібі яких не викличе найменшого сумніву.
- Складіть список з своїми зауваженнями до кожної особи окремо.
- Я вже насмілився його розпочати...
- Подасте, коли буде скінчено.
- Пробачте, містер Думбрайт, якщо насмілюсь задати вам одне запитання.
- Доведеться пробачити. Кажіть!
- Хто з співробітників школи знає, що станцію в квадраті нашої школи запеленговано?
- Містер Нунке, я і Фред Шульц.
- Це зле...
- Берете під підозру нас трьох? - не приховуючи кепкування, запитав Нунке.
- Тільки Шульца, - спокійно поправив Вайс.
- Шульца! - зірвався з місця Думбрайт.- Та в нього вже зараз готове алібі!
- Про що не знаю, про те не можу судити... Але дещо в його поведінці мені здалося підозрілим.
- Факти!
- Як вихователь, він часто буває присутнім під час практичних навчань. Мене здивувало, що він, людина з досвідом давнього розвідника, виявив себе зовсім необізнаним у радіотехніці. Місяць тому, коли він знову прийшов на станцію, я навмисне зробив кілька помилок. Шульц мене виправив і навіть зазначив, що для посади інструктора радіосправи мені бракує потрібної кваліфікації. Тоді мені й спало на думку, що Шульц з якихось причин просто приховував свої знання...
- Боже, який тонкий і глибокий прогноз! - розсміявся Думбрайт.- А не спадало вам на думку, що ви справді бездара і Шульц вас перевіряв? Нам потрібні факти, факти, а не ваші домисли!
Вайс вийшов з кабінету в значно гіршому настрої, ніж сюди зайшов. Бос вимагає фактів, а де їх узяти,
