"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький
— Останнє запитання, Григоренко, і ти підеш спати, — голосно сказав Релінк. — Ти повинен назвати нам усіх учасників вашої банди. Ти розумієш мене?
Григоренко мовчав, не зводячи очей з гумового бруска в руках Бульдога…
Розділ 53«Треба підводити риску», — так сказав собі Шрагін, обдумавши все в кам’яній тиші одиночки. Він не втішав себе безгрунтовними надіями. Звичайно, він боротиметься за життя до кінця. Насамперед треба з’ясувати, що їм відомо, але й це йому потрібно знати головним чином для того, Щоб установити причину провалу і які можуть бути його наслідки для справи. Дуже важливо, якою їхньою помилкою скористалася СД. Найімовірніше, провал міг початися з Григоренка. Проте Шрагін не вважав його зрадником. Він розумів, що Григоренко просто не міг стати справжнім розвідником, це не його покликання. Гонористий, самозакоханий, а в таких людей завжди не твердий характер. На хвилинному натхненні, на пориві вони можуть навіть вчинити подвиг, та, опинившись у становищі приречених, вони, як правило, втрачають мужність, а від людини, котра втратила мужність, можна ждати чого завгодно. Григоренко — людина саме така, і, якщо провал іде від нього, то винний у цьому не тільки і навіть не стільки він, Григоренко. Не можна від людини вимагати того, на що вона не здатна. Шрагін передусім звинувачував себе. Зрештою, може бути, що Григоренко і не винний у провалі. Так чи інакше, сподіватися на чудо безглуздо і треба підводити риску… Зроблено все-таки немало. А втім, як можна це підрахувати, з чим порівняти? Краще сказати так: ми зробили все, що змогли, а те, що зроблено, не пропало марно…
На війні час смерті не вибирають. І поки війна не закінчилась, її закон непорушний: на місце загиблих стають інші…
Шрагін був готовий до всього і добре знав, що його жде. Він бажав собі тільки одного — вмерти так, щоб навіть його смерть була його перемогою над ворогом…
Релінк поспішав. Не давати тим, хто перебуває під слідством, отямитись, не давати їм часу на обдумування ходу слідства. Щодо Григоренка, то це допомогло..
Перший допит Шрагіна Релінк призначив на ранок. Хотів після доброго сну мати свіжу голову. Але спати спокійно він не зміг. Ще звечора Релінк відчув, що хвилюється і навіть нервує. От що він записав у щоденнику цієї ночі:
«Завтра вранці перша атака на персона грата. Хай йому чорт, я ж досить добре його знав, і він знав мене. Ми розмовляли. Я ж міг взяти його на рік раніше. Перестріляти сотні горобців, видаючи кожного за двоюрідного брата орла, і знати при цьому, що сам орел недосяжно грізно ширяє над тобою, — хіба це не ганьба для мисливця? І от орел у клітці. Завтра перший допит. Хвилююсь, як, бувало, у військовому училищі перед іспитом. А він, кажуть, спокійний. Не вірю. Він хвилюється і нервує більше за мене. Він знає, що його чекає. Під час допитів смерть стоятиме за його плечима, а не за моїми. І ця особа — моя надійна помічниця».
Рівно о восьмій годині ранку Шрагіна ввели до кабінету Релінка. Коли він сів на стілець, що стояв посеред кабінету, Релінк випровадив усіх, крім двох солдатів, які стали біля дверей, та солдата-протоколіста, що сів за стіл коло друкарської машинки.
Шрагін уважно розглядав Релінка і бачив, що він намагається приховати хвилювання.
— Доброго ранку, пане Шрагін, — ледь помітно посміхнувся Релінк.
Шрагін, не відповідаючи, пильно розглядав його.
— Ну от… — сказав Релінк, уже не посміхаючись, а суворо і трохи завчено. — Під час нашої останньої розмови на заводі ви самі висловили побажання: якщо в мене є підстави вважати, що совість у вас нечиста, продовжити нашу розмову в моєму кабінеті. У мене є ця підстава, і я виконую ваше побажання. Будь ласка, назвіть ваше справжнє прізвище і службову належність.
— Вимагаю зараз же запротоколювати мою заяву, — виразно і ясно промовив Шрагін.
— Прошу, — Релінк подав знак протоколісту записувати.
— Мене звуть Ігор Миколайович Шрагін, — неквапно мовив Шрагін. — Більше нічого про себе я не скажу, можете не витрачати на це часу й зусиль. На запитання, які не стосуються мене, відповідатиму охоче. Так я твердо вирішив. Усе.
— Ні до чого доброго така поведінка не приведе, — зауважив Релінк.
— Чому? І дивлячись кого, — відповів на це Шрагін. — Ви позбавляєтесь можливості оперувати моїми показаннями. Для вас це неприємність суто юридичного характеру, та оскільки юрисдикція і гестапо — поняття до останнього часу незнайомі одне одному, то неприємності ваші не такі вже й великі. А мені не розповідати про себе приємно, бо я пристрасний поклонник скромності. Щодо всіх інших тем, то залюбки поговорю з розумною людиною, якою я вас щиро вважаю.
— Дякую за комплімент, — усміхнувся Релінк, здивовано відзначаючи про себе, що Шрагін сказав те саме, що казав йому учора ввечері Олендорф, — про дотримання у цій справі юридичних норм.
— Та біда, пане Шрагін, у тому, що ви арештовані СД, ви, а не хтось інший. А оскільки у нас не клуб філателістів, то тут провадиться слідство, а не триває загальна розмова, а слідство стосується вас, тільки вас.
— Оскільки ви вжили вираз «арештований», то не завадило б вам повідомити мене, за що я арештований.
— Допитую все-таки я, а не ви.
— Якщо підійти до нашої ситуації по-філософському, — зовсім спокійно мовив Шрагін, — то ще можна посперечатися, хто кого арештував і хто має більше прав на пред’явлення обвинувачення. Однак цікаво, за що я арештований?
Релінк,
