Галка - Павло Федорович Автомонов
— Як тут ви?
— Довелося драпати від патруля! — відповів командир.
— Розносило їх! — сказав Орел.
— Як тільки розвидниться, Галка з Арвідом підуть у псковському напрямку кроків з триста. Помітять мотоцикл, просигналять трьома пострілами. Орел і я вийдемо на шосе. А ви, браття-кролики, — звернувся командир до Коропа з трішечки припухлими повіками і до непоказного зовні Леоніда, — прикриватимете нас із найближчих кущів.
— Єсть! — неохоче сказав Короп.
— Не довіряєте? — з іронією запитав Леонід. — На німця я не схожий? Та я й не хочу бути схожим на них! А ти, командире, вже стільки мав контактів з фріцами, що можна й «личное дело» своє підмочити…
— Іди-ти! — звичним рухом Кудрявий штовхнув Леоніда в плече. — Нащо мені таке кажеш? Я член партії. Це ось Галці, Орлу та ще комусь розповів би… Мені ж аби німців бити.
Галка й Арвід пішли на горбик, звідки видно шосе з кілометр. Унизу погуркували автомашини з солдатами в кузовах.
— Полоснути б по них з автомата! — зітхнув Арвід і погладив рукою зброю, мов якусь коштовність.
Арвід дорожить нею. Спочатку парашутисти не давали йому ніякої зброї. Короп не довіряв. Та Арвід сам розумів, що клятва клятвою, а діло ділом. Треба показати себе в бою, в роботі. І така нагода не раз траплялася. Арвід знав німецьку мову, мав документи 19-ї латиської дивізії СС. Назва хоч і грізна, але з дивізії лишилися, як каже Короп, одні віники, коли росіяни пішли в наступ, — з навербованих куркуленків, айзсаргів і сяких-таких буржуазних елементів. Уся ж решта, селяни, як Арвід, дезертирувала.
— Їде мотоцикл! За ним — машина. Давати сигнал? — спитав Галка.
— У машині солдати…
— Одного мотоцикла не діждешся. Мотоцикл наші зупинять, а грузовик піде далі, — сказав Галка.
Арвід підняв автомат, тричі вистрілив.
Мотоцикл без коляски. На сідлі тільки один водій.
Арвід і Галка бачили, як Кудрявий, у шкіряному пальті, в жандармською бляхою на грудях, а за ним і Орел вийшли на шосе. Кудрявий підняв руку. Мотоцикл стишив хід. Зупинився. Кудрявий козирнув. Водій, поправивши планшет при боці, поліз до внутрішньої кишені штурманки. Орел дивився у бік, звідки мчала автомашина, не збавляючи швидкості. Орел помахав рукою німцям у кузові. Ті відповіли тим же, вдоволені, що їх не зупинив «польовий жандарм».
Орел тим часом узяв за роги керма мотоцикл і повів з дороги в чагарі. Кудрявий показав рукою, куди йти мотоциклістові. Тої ж миті вискочили Короп і Леонід. Полонений зовсім остовпів. Завагався. Зиркав сюди-туди, знаючи вже, що потрапив у пастку. Довго розмірковувати йому не довелося. Низенький Леонід аж підстрибнув, щоб огріти мотоцикліста прикладом…
Схопивши під руки мотоцикліста, неначе підпилого, Короп і Леонід повели його на узбіччя шосе, а потім до канави, по якій не раз виходили на шосе і поверталися до свого СП.
— Знову машини! — попередив Галка. — Ходімо до своїх…
Галка й Арвід повернулися на СП, коли Леонід залив йодом рану на голові полоненого і хукав, щоб тому було не так боляче, примовляючи:
— Самі калічимо, самі й лікуємо… Витримав. Здоровий бугайчик. Трохи на Герінга схожий. Ну, як пожива, фельдмаршал Модель?
— Ха-ха… — крізь сльози засміявся полонений. — Модель?.. Командуючий у нас тепер улюбленець фюрера — генерал-полковник Шернер!
— А хіба Модель не був улюбленцем у фюрера? — запитав Кудрявий. — Скільки тут, у Латвії, ліній оборони понатикував! Що ж, браття-кролики, це ми вже третього командуючого військами групи «Норд» переживаємо! Кюхлер, Модель і тепер Шернер. Нервує ваш фюрер! — звернувся командир до німця.
Полонений не зрозумів Кудрявого. Арвід заходився перекладати.
— Яволь! — погодився німець і показав рукою на схід. — Росіяни за сім кілометрів.
— Сім кілометрів — теж віддаль на війні. І ще й яка! — глибокодумно мовив Короп.
— Ви мене вб'єте?
— Полонених ми переправляємо через лінію фронту, — відповів Кудрявий. — Вам же зовсім повезло, якщо Червона Армій за сім кілометрів…
— Данке! — подякував полонений, а Леонід, будучи акуратистом, зняв з чуприни німця нитку, що лишилася від, бинта, і дмухнув на неї.
— Заживе твоя довбешка, поки Гітлеру і новому командуючому Шернеру буде капут!
Полонений не відповів.
— На лінії «Цесіс» думали закріпитися? — запитав Кудрявий.
— Яволь. «Цесіс» і «Сігулда»…
Кудрявий замислився, як бути далі. Усім іти до лісу чи ще залишити на СП Коропа й Леоніда. Та все ж вирішив іти всім разом. На СП зараз небезпечно. Ще німці схопляться, що не стало мотоцикліста. Та й треба скоріше допитати полоненого.
— Ходімо, браття-кролики!
Орел попереду, з автоматом напоготові. За ним Леонід, потім Кудрявий і полонений, а за цими Галка й Арвід. Замикав шеренгу Короп, часто зупиняючись і озираючись, чи не наступає хто на «хвіст».
Хвилин за десять були вже на пагорбку з кількома глибокими норами, у яких жив лисячий виводок. Тут вони побесідують з полоненим, звідси видно далеченько, є тут і пеньки, що їх можна використати в час стрілянини, якщо неждано учинять напад солдати, яких зараз немало вештається групами по лісу.
— Ну, біс-анцихрист дає! — раптом вигукнув Орел, котрий ішов попереду, забуваючи про правила конспірації.
— Т-ш-ш… — зашикав Короп, приклавши палець до губів.
— Та ви подивіться!
