Збірка творів - Вільям Шекспір
КНЯЗЬ
А ланцюга ти дав йому чи ні?
АНДЖЕЛО
Я дав йому, й, коли він вбіг сюди,
Всі бачили ланцюг на шиї в нього.
2-Й КУПЕЦЬ
І присягаюся: я чув, як ви
Признались, він оддав вам ланцюга,
А перед тим на ринку ви клялись,
Що ланцюга й не бачили ніколи,
І через те я зняв на вас меча;
А ви собі сховались в монастир
І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Ніколи в монастир я не заходив,
Меча ти проти мене не здіймав,
І ланцюга ніколи я не бачив.
Клянуся небом — це брехня негідна!
КНЯЗЬ
Як дивно все заплуталось в цій справі!
Гадаю я, що ви понапивались
Із келиха Кіркеї. Щоб його
Загнали й справді в монастир, то він
І був би там; коли б же збожеволів,
То вже не захищався б так розумно.
Ви кажете, що він обідав дома,
Та золотар доводить протилежне.
А ти що скажеш, хлопче?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ясний князю,
Обідав він із нею в «Дикобразі».
КУРТИЗАНКА
Тай, так, і зняв у мене з пальця перстень.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
То правда, мій володарю, цей перстень
Я в неї взяв.
КНЯЗЬ
Ти бачила, як він
Ввійшов сюди, в абатство?
КУРТИЗАНКА
Так, владарю,
Я бачила, як бачу вашу світлість.
КНЯЗЬ
Як дивно це! Покликать абатису!
Мені здається, вам чогось бракує,
Якщо не збожеволіли цілком.
Один із почту виходить.
ЕГЕОН
Великий князю наш, дозвольте з ласки
Мені сказати слово; я знайшов,
На щастя, друга тут, який врятує
Мені життя, сплативши вам всю суму,
Яку призначено за викуп мій.
КНЯЗЬ
Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,
Чого ж ти хочеш?
ЕГЕОН
Чи звати вас не Антіфол, мій пане?
А вашого невільника не Дромйо?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Годину лиш тому невільний був я,
Та перегриз він на мені мотузку,
І Дроміо слугою вільним став.
ЕГЕОН
Я переконаний, що ви обидва
Про мене згадуєте.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ні, себе
Ми згадуємо, дивлячись на вас;
Зв’язали нещодавно й нас так само,
Як вас тепер. Ви, пане, може, теж
Один із пацієнтів дурня Пінча?
ЕГЕОН
Чому ви дивитесь на мене так,
Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я досі вас ніколи ще не бачив.
ЕГЕОН
О, як мене змінили дні скорботи,
Відколи з вами бачивсь я востаннє.
Й журба потворною рукою часу
Спотворила моє лице й зробила
Його чужим! О друже мій, скажи,
Чи ти хоч впізнаєш мій голос?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Ні.
ЕГЕОН
Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
І я,
Мій пане, теж не впізнаю.
ЕГЕОН
Проте,
Я певен, мій ти упізнаєш голос.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то треба їй вірити.
ЕГЕОН
І голосу не впізнають! Невже,
О часе лютий, за сім літ коротких
Ти так зумів розбить мій бідний голос,
Що навіть рідний син впізнать не може.
І хоч зима, яка вбива всі соки,
Моє лице зів’яле вкрила снігом,
Хоч кригою взялася в жилах кров,
Та ніч життя поберегла ще пам’ять
І світло в гаснучій моїй лампаді,
Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,
І всі ці сиві свідки (певен я)
Мені говорять правду, — ти мій син.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Свого я батька ще не бачив зроду!
ЕГЕОН
Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,
Як виїхав ти з Сіракуз; чи ти
Соромишся впізнать мене в нещасті?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
І князь наш, і мої знайомі в місті
Посвідчить можуть, що це все — не так:
Я Сіракуз іще не бачив зроду.
КНЯЗЬ
Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років
Я опікуюсь Антіфолом, він
За весь цей час не бачив Сіракуз.
Мені здається, що літа і горе
Тобі потроху вистарили розум.
Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіракузьким.
АБАТИСА
Великий князю наш, ось чоловік,
Якому тут тяжку вчинили кривду.
АДРІАНА
Два мужі бачу я, коли мене
Не обдурили власні очі.
КНЯЗЬ
Мабуть,
Один із них — твій муж, а другий —
То дух його; так само й ці обоє.
Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?
Хто зможе розрізнити їх, панове?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Я — Дроміо, звели йому забратись!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Невже тебе я бачу, батьку мій?
Чи це твій привид?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
О старий мій пане!
Та хто ж це вас зв’язав?
АБАТИСА
Хто б не зв’язав,
Я розв’яжу й визволенням його
Здобуду мужа. Егеоне сивий,
Скажи, чи ти той самий, що колись
Дружину мав Емілію, яка
Тобі родила двох синів-близняток?
Як ти той самий Егеон, скажи ж,
Скажи мерщій Емілії тій самій!
ЕГЕОН
Коли це все не сон, то ти і справді
Емілія; як ти — вона, скажи
Й мені, де син, що плив з тобою разом
На тім фатальнім плоті?
АБАТИСА
Нас усіх, —
Його, мене і Дромйо, — врятували
Чутливі мореплавці з Епідамна;
Але рибалки грубі із Корінфа
Догнали скоро їх і відібрали
В них Дроміо й мого малого сина,
Мене в епідамнян вони лишили.
Що з ними сталося, не знаю я:
Тоді знайшла собі притулок тут.
КНЯЗЬ
Це стверджує ту розповідь, що ми
Ще ранком чули; ось два Антіфоли
Однакові, як на один копил;
А ось два Дроміо, на диво схожі.
Так, справді, де батьки оцих дітей,
Що випадок їх звів оце докупи.
Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.
КНЯЗЬ
Стривай, стань збоку; я ніяк не можу
Вас розрізнити.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я сюди прибув
З Корінфа, мій володарю ласкавий.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
І я з ним теж.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Привіз мене сюди завзятий воїн,
Ваш славний дядько, Менафонський князь.
АДРІАНА
А хто з вас двох обідав нині в мене?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Я, прехороша пані.
АДРІАНА
Ви мій муж?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
І я також, хоч мужем називала
Мене вона; а чарівна ця панна,
Її сестра, іменувала братом.
(До Люціани)
Те, в чім я так вас запевняв тоді,
Надію маю довести на ділі,
Як це не сон, що бачу я і чую.
АНДЖЕЛО
Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
А ви
