Збірка творів - Вільям Шекспір
Ну, ходім
В «Кентавр» по наші речі! Я волів би,
Щоб ми сиділи вже на кораблі!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Їй-богу, можна безпечно переночувати тут. Певен, що вони нічого лихого нам не заподіють; адже ви й самі бачите: вони розмовляють з нами привітно, дають нам грошей. Мені здається, тутешні люди такі добрі та милі, що коли б не ота гора скаженого м’яса, яка вимагає, щоб я з нею одружився, я, мабуть, був би не від того, щоб залишитися тут назавжди і навіть обернутися на відьмака.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Я не лишусь — давай хоч ціле місто!
Гайда по речі і — на корабель!
Виходять.
Дія п’ята
Сцена 1
Вулиця перед абатством.
Входять 2-й купець і Анджело.
АНДЖЕЛО
Шкодую, пане: надто вас затримав;
Та, слово честі, він узяв ланцюг,
Хоч відмовляється так безсоромно.
2-Й КУПЕЦЬ
Якої він зажив у місті слави?
АНДЖЕЛО
Його тут вельми поважають, пане,
Всі ставляться до нього дуже тепло, —
Нема в Ефесі рівного йому;
На слово ладен я йому довірить
Мої достатки.
2-Й КУПЕЦЬ
Тихше говоріть:
Мені здається, він іде сюди.
Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький.
АНДЖЕЛО
Так, так, і в нього той ланцюг на шиї,
Якого ніби він не взяв у мене.
Ласкавий пане, підійдіть і ви,
Я з ним поговорю! Як ви могли
Завдать мені, шановний Антіфоле,
Такої прикрості й образи? Пане,
Таж ви зганьбили і себе тим самим,
Бо запевняли, навіть присягались,
Що не дістали ланцюга від мене,
Який ви зараз носите відкрито.
Окрім турбот, ганьби й мого арешту,
Вчинили ви іще велику шкоду
І другові статечному моєму;
Коли б тут не затримала його
Та сварка наша, він уже давно,
Вітрила розпустивши, плив би морем.
Невже й тепер ви будете зрікатись,
Що ланцюга цьою взяли у мене?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Еге ж, узяв; та я і не зрікався.
2-Й КУПЕЦЬ
Ні, кривоприсягаючи, зрікались.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Хто чув, що я зрікався й присягав?
2-Й КУПЕЦЬ
Я чув на власні вуха. О, ганьба!
Що ти живеш між чесними людьми!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Негідник ти, коли мене ганьбиш!
Та честь свою і чесність доведу я,
Якщо ти приймеш виклик мій.
2-Й КУПЕЦЬ
Приймаю!
І всім я докажу, що ти негідник.
Видобувають мечі.
Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.
АДРІАНА
Спиніться, Бога ради! Він безумний!
Скоріше відберіть меча! Зв’яжіть
Його і Дроміо та відведіть
Обох додому.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ну ж, тікаймо, пане!
Он монастир. Туди хутчій біжімо,
А ні — то нам обом кінець вже!
Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир. Входить абатиса.
АБАТИСА
Мир вам!
Чого ви, люди добрі, збились тут?
АДРІАНА
Щоб мужа бідного мого забрати,
Що обезумів; тож дозвольте нам
Зайти: ми мусимо його зв’язати
Й додому відвести для лікування.
АНДЖЕЛО
Я так і знав, що втратив він свій розум!
2-Й КУПЕЦЬ
Шкодую я, що зняв на нього зброю.
АБАТИСА А чи давно вже збожеволів він?
АДРІАНА
Він був такий сумний останній тиждень,
Похмурий і сердитий, як ніколи;
Проте лише сьогодні по обіді
Дійшла його хвороба аж до сказу.
АБАТИСА
Чи поховав когось із щирих друзів?
Йому, бува, любов якась негідна
Не полонила серця? В гріх такий
Молодики впадають найчастіше,
Аби лиш волю дав своїм очам.
Яка з цих бід звалилася на нього?
АДРІАНА
Та жодна з них, якщо лиш не остання, —
Кохання б то; зникав він часто з дому.
АБАТИСА
За це вам слід би гримати на нього.
АДРІАНА
Я гримала.
АБАТИСА
Але не досить різко?
АДРІАНА
Так, як мені це дозволяла скромність.
АБАТИСА
І, мабуть, сам на сам?
АДРІАНА
Ні, і на людях.
АБАТИСА
То, видно, дуже рідко?
АДРІАНА
Я день у день товкла йому те ж саме.
Не міг він спать і їсти від докорів.
Віч-на-віч більше ні про що із ним
Не говорила я і в товаристві
Робила натяки на те не раз;
Йому я говорила безупинно,
Що чинить він і гидко, і нечесно.
АБАТИСА
І, зрештою, він з того й збожеволів.
Постійний крик ревнивої жони
Дошкульніший, аніж укус зубів
Скаженого собаки. Таж йому
Твої докори не давали спати,
От і потьмарився у нього розум,
Йому докором страви приправляла,
А прикрості розладнують нам шлунок,
Тому й трясе його весь час гарячка.
А що таке гарячка, як не ті ж
Безумства напади? Сама сказала,
Що ти своїм бурчанням невгамовним
Його утіху, спокій руйнувала;
До меланхолії це спричинилось.
Вона ж — сестра одчаю й безнадії.
Слідом за нею йде отруйна зграя
Блідих недуг, тих ворогів життя!
Без сну, без їжі, без розваг — повір,
Не лиш людина, ошаліє й звір.
Все ревнощі! Ти винна мимоволі,
Що чоловік твій раптом збожеволів.
ЛЮЦІАНА
В її докорах лагідність велика,
А чоловік такий брутальний, дикий! —
Як можеш, сестро, слухати й мовчати
І дозволяєш тут себе картати?
АДРІАНА
Сумління ті слова в мені збудили.
Ходім по нього, люди добрі.
АБАТИСА
Ні!
Ніхто не сміє в монастир зайти.
АДРІАНА
Хай ваші слуги приведуть його.
АБАТИСА
Шукав він втечища в священних мурах,
Що захистять його од ваших рук.
Я поверну йому здоровий розум,
Якщо не будуть всі зусилля марні.
АДРІАНА
Я хочу мужа доглядать сама,
Йому за няньку бути, лікувати.
За нього дбати, а тому прошу, —
Дозвольте, я візьму його додому.
АБАТИСА
Ні, зачекай; його не відпущу я,
Допоки вже не випробую всіх
Мені відомих засобів: сиропів,
Цілющих трунків, молитов святих,
Щоб став він знов здоровим чоловіком.
Так вимага обітниця моя
Й наказує мені духовний сан мій;
Іди ж і залиши його зі мною.
АДРІАНА
Я не піду, не кину чоловіка;
І вашій святості не випадає
Так розлучати мужа і жону.
АБАТИСА
Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я. (Виходить)
ЛЮЦІАНА
Поскаржитися князеві ти мусиш
На цю образу!
АДРІАНА
Так, ходім, йому
Впаду до ніг я і не встану доти,
Аж поки сльози і мої благання
Його сюди з ’явитись не примусять,
Щоб відібрати мужа в абатиси.
2-Й КУПЕЦЬ
Показує, мені здається, стрілка
Вже рівно п’ять, і, мабуть, скоро князь
Тут з’явиться, йдучи в сумну долину,
На місце страти, — поблизу воно,
Ген там лежить, за монастирським валом.
АНДЖЕЛО
Чого туди проходить має князь?
2-Й КУПЕЦЬ
Щоб там присутнім бути у годину,
Як привселюдно голову зітнуть
Купцеві Сіракузькому, якого
Прибило бурею у нашу
