Збірка творів - Вільям Шекспір
Ну, то, скажімо, з резонних.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
І не з резонних, коли вдаються до фальшивих речей.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ну, то з певних причин.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Назви їх.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Перша причина та, що він заощаджує гроші, які мав би витрачати на зачіски; а друга — та, що за обідом волосся вже не падатиме йому в юшку.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Увесь цей час ти намагався довести, що не на все бува свій час.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Атож, і довів, пане; а саме: немає часу на повернення волосся, коли його втрачено з волі природи.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Але ж ти зовсім не подав ґрунтовних доказів, чому саме немає часу на те, щоб його повернути.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ну, то я поясню це так: сам час лисий і через те бажає, щоб увесь його почет до кінця світу складався тільки з лисих.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Я так і знав, що твій висновок буде лисий. Але тихо! Хто там до нас киває?
Входять Адріана й Люціана.
АДРІАНА
Антіфоле, дивуйсь, насуплюй брови;
Ти поглядом своїм голубиш іншу.
А я — не Адріана й не твоя
Жона. Охоче клявся ти колись:
Немає слів, що слух твій милували б,
Нема речей, що вабили б твій зір,
Немає дотиків, що гріли б руки,
Немає страв, що тішили б твій смак,
Коли не я з тобою розмовляю,
Не я дивлюсь на тебе й тисну руку,
Не я з тобою поруч за столом.
Чому ж, коханий мій, чому ж так сталось,
Що ти зробився сам собі чужий?
Собі! Адже ти став чужий мені,
Що з’єднана з тобою неподільно,
Що є твоєї любої істоти
Частина краща. О, не відривай
Себе від мене! Знай же, мій коханий,
Що легше крапельку зронить малу
В бурхливе море і дістати з нього
Її без змін, такою ж, як була,
Ніж одірватися од мене, разом
Мене з собою не потягши! Ох,
Як глибоко тебе вразила б звістка,
Що стала я нечиста і невірна?
Що тіло це, присвячене тобі,
Зганьбила я розпустою гидкою?
Ти плюнув би на мене, розтоптав би,
Ім’ям дружини в мене б ти шпурнув,
З мого чола зірвав би грішну шкіру,
З фальшивої руки моєї вмить
Відтяв би шлюбний перстень і зламав би,
Заприсягнувшись розійтись навік.
Ти це зробив би, знаю. То роби ж!
Мене заплямувало перелюбство;
Жадоба грішна осквернила кров:
Як двоє ми — одне, а ти невірний, —
Тече і в мене в жилах та ж трутизна;
Від тебе заразившись, я також
В розпусту вкинусь. Отже, шлюбне ложе
Ти мусиш завжди вірно берегти;
І чиста я, як будеш чистий ти.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Це ви до мене, прехороша пані?
Я вас не знаю; тільки дві години
В Ефесі я; мені чуже це місто,
Як ваших слів незрозумілий зміст:
До них уважно прислухавсь, їй-богу, —
Проте второпати не зміг нічого.
ЛЮЦІАНА
Фі, брате! Як же ти до нас змінився!
Чи так раніш тримався ти з сестрою?
Вона послала Дроміо по тебе,
Покликать на обід.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Що, Дроміо?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Мене?
АДРІАНА
Тебе, і ти сказав, як повернувся,
Що він тебе відлупцював, гукавши:
«Не знаю я ні дому, ні жони».
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
То ти у змові з дамою цією?
Скажи, яка мета у тому?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Що ви?
Ізроду-віку я її не бачив.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ти брешеш, шельмо! Саме ці слова
Мені ти й справді передав на ринку.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ніколи з нею я не говорив!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
А звідки ж їй відомі наші ймення?
Із навіву чаклунського якогось?
АДРІАНА
Гідності твоїй це випадає —
Так прикидатись недотепно й грубо,
Та ще й слугу підбурювать ганебно
Супроти власної ж таки дружини!
Ти й так уже мою любов зневажив;
Не збільшуй глузуваннями образи,
Іди, до тебе притулюся я:
Ти — берест мій, а я — лоза твоя;
З ’єднаю слабкість з силою твердою
Й від тебе стану я й сама міцною.
Нас розлучає лиш бур’ян, дружино:
Плющ загребущий, терен і шипшина;
Ти їх не рвеш, — вони ж весь сік твій труять.
Тебе руйнуючи, себе годують.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ (вбік)
До мене ж бо слова ці навісні.
А може, й справді я женився в сні.
Чи й досі ще я у полоні чуда:
На вуха й очі наслана полуда?
З ’ясую згодом загадкову штуку.
А зараз цій марі подам я руку.
ЛЮЦІАНА
Ну, Дромйо, хай дають обід хутчій!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Де чотки? Заступись, о Боже мій!
Що це за край? Куди попали ми!
Не люди тут, а гноми і відьми.
Не скоришся, то можеш і померти,
Бо виссуть кров, щипаючи до смерті.
ЛЮЦІАНА
Стоїть, бурмоче щось, оглух неначе!
Плазуй же, трутню, бовдуре, слимаче!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Змінивсь я зовсім, пане, чи не так?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Змінився ти в душі, як я; авжеж!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ні, пане, й тілом я змінився теж.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Але ж на взір ти зовсім не змінився.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ба ні! На мавпу я перетворився.
ЛЮЦІАНА
В осла ти обернувсь, як хочеш знати.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Еге ж! Вона ладна мене сідлати,
І я вже прагну скуштувать трави.
Так, я осел, — сказали правду ви.
А ні — то я давно її впізнав би
Так, як вона мене, — і вам сказав би.
АДРІАНА
Доволі! Я не хочу, як дитина,
Рукою очі закривать і плакать,
В той час як муж мій і його слуга
Із сліз моїх глузують. Отже, пане,
Чекає нас обід, ходім. Ти ж, Дромйо,
Повинен вартувати коло брами.
Мій мужу, нині будем нагорі
Обідать ми, і я тебе примушу
Признатись в тисячі твоїх гріхів.
Гей, хлопче, як спитає хто, де пан,
То скажеш, що обідає в гостях.
Нікого не впускай. Ходімо, сестро.
Пильнуй же браму, Дроміо, як слід.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ (вбік)
Я на землі, у пеклі чи в раю?
Я сплю чи ні? Чи розум я втрачаю?
Мене тут знають, — я ж себе не знаю!
Що ж, буду з ними заодно, — і все.
Мене хай доля в цей туман несе!
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
(до Антіфола)
Накажете під брамою стояти?
АДРІАНА
Й нікого не повинен ти впускати;
А ні — то дам ляща, щоб не забув.
ЛЮЦІАНА
Ходім; обідній час давно минув.
Виходять.
Дія третя
Сцена 1
Перед домом Антіфола Ефеського.
