Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко

Так, «Весняна книга» виразно відбила нелегкий процес адаптації поета до повоєнної дійсності. Довго очікуване, омріюване в кривавій коловерті війни повернення додому настроювало Малишка на радісне входження в мирне, щасливе, безхмарне життя, сповнене успіхів у праці і творчих злетів. Дійсність же виявилася значно складнішою і, сказати б, буденнішою. Зруйноване господарство країни вимагало від людей граничного напруження зусиль, яке не завжди увінчувалося високими звершеннями, тим більше на селі: село особливо потерпало від розрухи, нестатків, а в окремі літа й голоду.

Але психологічний настрій на «оспівування», на «високу ноту» поет здолати вже не зміг, і з-під його пера вийшло в ці роки чимало віршів псевдопатетичного звучання, що разюче розходилися з реальною дійсністю. Найпримітніше—у показі саме села. Тональність переважної більшості творів про село визначалася хоча б такими рядками:

В довгих покосах земля моя плине,

Спіле колосся стоїть, як в огні,

Зерно, як золото, возять мащини В двір до колгоспника— на трудодні!

(«Урожай»)

Або подібними ж:

Ходить полем молодистий,

Гонить хвилю з краю в край

Золотистий, колосистий,

Яровистий урожай.

(«Ходить полем молодистий...»)

Як у часи ранньої юності, в теперішніх творах Малишка всіляко варіюється слово «щастя», — «Знову щастя моє у світі солов’їв посилає в лет», «Вийду знову щастя збирати, як завжди запальний, молодий...» Це свідчило (і було дещо несподіваним після серйозних здобутків у реалістичному відображенні дійсності у творах воєнного періоду) про поверховість сприймання реального життя, а ще — про деяку «пробуксовку» в творчому розвитку поета: адже повтори тематичні призводили до використання вже опанованих раніше образних засобів і стильових прийомів.

Вміщені у «Весняній книзі» численні пісні, переважно присвячені комсомолу («Застольна комсомольська», «Бойова молодогвардійська», «Пісня Олега Кошового», «Застольна молодогвардійська», «Лижна пісня» та ін.), відчутними художньо-творчими новаціями збірник також не збагатили. Поетична майстерність^ і теплота Малишкової душі вповні виявились тут лише у добірці віршів для дітей.

Тематичні обрії творчості Малишка значно розширила поїздка до Америки,— на запрошення українських прогресивних організацій він з групою діячів української культури побував 1946 р. у США і Канаді. Вірші, написані за американськими враженнями, І склали основу збірки «За синім морем», відзначеної 1951 р. Державною премією СРСР.

Головна увага Малишка зосереджена на класових і національних суперечностях, притаманних капіталістичній дійсності. Викривальний пафос творів спрямований проти пануючої в цих країнах соціальної несправедливості, расової дискримінації, жорстокої конкуренції. Перед очима поета постають «дві Америки» (так названо одну з поезій), два світи, що протистоять один одному — багатих і бідних, експлуататорів та експлуатованих, білих і темношкірих. Зрозуміло, в такій чітко й послідовно проведеній поетом позиції була і певна прямолінійність, яка не дала йому можливості показати чуже життя в його розмаїтті, неоднозначності, складності. Це великою мірою спричинювалося епохою, зокрема обстановкою «холодної війни»; деяку роль відіграла тут, слід гадати, й психологічна атмосфера, що склалася в нашій країні в умовах «боротьби зі схилянням перед Заходом», боротьби неправедної, яка тоді затримала розвиток нашої культури, науки, літератури. Так чи інакше, а помітна жорсткість у розстановці ідеологічних акцентів, яку не можна сьогодні не помітити в цих творах Малишка, не сприяла переконливості й оригінальності творчих, рішень, глибині художнього проникнення в сутність життєвих явищ, різноманітності створюваних характерів.

Разом з тим, палке і щире співчуття поета людям трудящим, пригніченим вічним страхом перед безробіттям і злиднями, потерпаючим від безправ’я, приниження людської гідності, почасти компенсувало художні втрати; ним наскрізь пройняті поезії «Візит», «Негритянка», «В ліфті», «Танець», «Вдова» та ін. А, втім воно, це співчуття, часом таки активізувало рух поетичної думки, і тоді з’являлися твори, в яких жива конкретність деталі додала схематику сюжету. Ось, наприклад, двоє безробітних копачів їдуть у порожньому вагоні:

І старий на двох клопітно Розділяє хліба шмат,

Наче долю безробітну,

Вже поділену стократ.

Солі чорної одрібок Дробить, сам неговіркий,

Наче свій важкий зарібок,

Чи солоний, чи гінкий.

(«У вагоні»)

Художня майстерність Малишка, самобутність його поетичного бачення яскраво розкрилися і в широкому ряді образних асоціацій, на яких побудований вірш «Осінь над Гудзоном». Свіжість і смислова вагомість епітетів («масний, теплуватий Гудзон»), несподіваність порівнянь, опертих на подібність кольору (осінні квіти — «блякні, нероз-цвітні» — як обличчя безробітних матросів, «чориокор’я дубів» — наче чорні шахтарські руки),— все це органічно трансформується у поетичну думку, яка сприймається не самим лише розумом, а насамперед емоційною сферою читача:

Червоніють ліси за крутими важкими валами,

Ніби крові людської нестерті, немеркнучі плями,

Що лилася у страйках, в протестах тепліла на бруках,

Що смокталася з серця в заводах, як спрутах сторуких.

(«Осінь над Гудзоном»)

Наступні книжки Малишка — «Що записано мною» і «Серце моєї матері» — побачили світ в другій половині 50-х років, після XX з’їзду/ .партії, у той знаменний період в нашій історії, коли почалося розвінчання культу особи Сталіна, демократизувалося суспільне життя, різко змінювався психологічний клімат у країні. Назрівали глибокі зрушення у суспільній свідомості, починалося поступове звільнення її від старих догм, від укорінених минулою епохою уявлень.

У згаданих збірках Малишка безпосередніх відгуків на політичні події цього часу немає, але атмосфера суспільного піднесення по-1 мітно впливала на творче самопочуття поета, на лад його поетичного мислення. Його поезія поволі позбавляється декларативності, псевдо-патетики. Душа поета "мовби відживає, воскресає до життя реального і багатовимірного. Природна схильність до ліричного самовияву, що так переконливо відкрилася в поезіях Малишка воєнної пори, відчувається в кращих його творах цього періоду.

Серед -них — вірші, присвячені пам’яті матері; в них є рядки, від яких буквально перехоплює подих — стільки невимовної скорботи несуть вони в собі:

Я б тобі хліба приніс, якщо можна*

Я б тобі пісню приніс, якщо можна.

Мамо, до тебе немає дороги...

(«Мамо, я хочу поговорити з вами»)

Серед них — добірка пейзажної лірики («Од явора снується довга тінь...», «Важкі вітри не випили роси...», «Лугів осінніх теплі голоси...» та ін.); тут знову до поета повертається його дивовижне вміння по-свойому побачити і змалювати живу красу навколишнього світу.

Серед них —поезії любовні, можливо, вперше такі щемливо ніжні, такі безпосередні у вияві чуття («Ти забрала все в своїм початку...», «Глянь: піднімаються грози сині...», «Я люблю твої очі у мрії...», «Взялися медом золоті лелітки...», «Замело, завіяло стежки...», «Ні,