Плуг - Павло Григорович Тичина

class=stanza> Іду з роботи я, з завода маніфестацію стрічать. В квітках всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, кудись хмарки на конях мчать… Іду з роботи я, з завода маніфестацію стрічать. Яка весна! яка природа! У серці промені згучать… — Голоту й землю повінчать! — тоді лиш буде вічна згода. Іду з роботи я, з завода. Ронделі. II
Мобілізуються тополі під хмарним вітром на горі… Уже давно ми на порі, давно всіх кличемо: до волі! До волі, бідні, босі й голі! не час сидіти у норі! Мобілізуються тополі під хмарним вітром на горі… Гукнем же в світ про наші болі! Щоб од планети й до зорі — почули скрізь пролетарі, за що ми б'ємся тут у полі! Мобілізуються тополі… 26 — II (11 — III). I
Там на горі за Дніпром радо кричать прапори: честь йому, слава, хвала! Грають оркестри, церкви, в квітах вітають портрет — там на горі за Дніпром. Котиться спів у степи, йде від села до села: честь йому, слава, хвала! Встанемо ж, менші брати, стрінем пророка свого. — Там на горі за Дніпром честь йому, слава, хвала! 26 — II (11 — III). II
Прийшли попи, диктатори (о сором!), — якраз всі ті, кого Ти не любив. І хтось Твоє погруддя встановив поміж монастирем, поміж собором. Стоїш. У далеч дивишся з докором… Який огонь в душі Твоїй горів, коли будив Ти, кликав кобзарів з насильством биться, з царствами, з терором! Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад — дивись, який в господі нашій лад, в сім'ї великій, у громаді вольній. Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти — нічого не кажи Первопрестольній. — Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи. Я знаю…
Я знаю: вас не раз ще прокленуть нові співці, нова краса-голота — за те, що з рідного свого болота не зразу вийшли ви на вольну путь. Спитають вас, до суду поведуть: ви прославляли лінь, а де ж робота? Чого замість човна пускати плота, жахаючись того, що зветься Суть? — Так годі спать! виходьте на дорогу! Людині гімн, Людині, а не богу! Майбутньому всю душу — славний дар! Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі! Бо стогне світ од "геніїв" — нездар. І жить самі не будете ви двічі… Гнатові Михайличенку
Не уявляєм, як ти тлієш, як у землі сирій лежиш, — бо завше ти живеш, гориш, бо вічно духом пломенієш. Ще ти воскреснеш, зазорієш, в мільйонах встанеш, закипиш: чого, чого, народе, спиш, чом не дерзаєш ти, не смієш? — Тебе замучили кати… Омарсельєзені