Соняшнi кларнети - Павло Григорович Тичина

Не Зевс, не Пан…

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон.

Навколо — дзвонні згуки,

І пітьми творчої хітон,

І благовісні руки.

Прокинувсь я — і я вже Ти:

Над мною, підо мною

Горять світи, біжать світи

Музичною рікою.

І стежив я, і я веснів:

Акордились планети.

Навік я взнав, що Ти не Гнів, —

Лиш Сонячні Кларнети.

1918

Закучерявилися хмари…

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить…

О милий друже, — знов недуже —

О любий брате, — розіп'яте —

Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.

Закучерявилися хмари…

Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…

З душі моєї — мов лілеї —

Ростуть прекрасні — ясні, ясні —

З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.

Женуть вітри, мов буйні тури!

Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…

Я хочу бути — як забути? —

Я хочу знову — чорноброву? —

Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!

Одбивсь в озерах настрій сонця.

І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…

Сум серце тисне: — сонце! пісне! —

В душі я ставлю — вас я славлю! —

В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.

І сміх, і дзвони, й радість тепла.

1917

Гаї шумлять…

Гаї шумлять —

             Я слухаю.

Хмарки біжать —

             Милуюся.

Милуюся — дивуюся,

             Чого душі моїй

                         так весело.

Гей, дзвін гуде —

            І здалеку

Думки пряде —

            Над нивами.

Над нивами-приливами,

            Купаючи мене,

                          мов ластівку.

Я йду, іду —

            Зворушений.

Когось все жду —

             Співаючи.

Співаючи — кохаючи

              Під тихий шепіт трав

                            голублячий.

Щось мріє гай —

             Над річкою.

Ген неба край —

             Як золото.

Мов золото — поколото,

             Горить-тремтить ріка,

                                як музика.

1913

Арфами, арфами…

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

                                Самодзвонними:

            Йде весна

                             Запашна,

              Квітами-перлами

                         Закосичена.

Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить

                                    Ніжнотонними:

            Буде бій

                        Вогневий!

            Сміх буде, плач буде

                        Перламутровий…

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий

                                      З переливами:

            Йде весна

                             Запашна,

              Квітами-перлами

                         Закосичена.

Любая, милая —

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай

                                      Там за нивами:

              Ой одкрий

                        Колос вій!

               Сміх буде, плач буде

                           Перламутровий…

1914

Десь надходила весна

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

            Сизокрилими голубками

            У куточках на вустах

            Їй спурхнуло щось усмішками —

            Й потонуло у душі…

Наливалися жита. — Я сказав їй: золота!

             Гнівно брівоньки зламалися,

            Одвернулася. Пішла.

             Тільки довго оглядалася —

            Мовби кликала: іди!

Почали тумани йти. — Я сказав; не любиш ти!

            Стала. Глянула. Промовила.

            От І осінь вже прийшла.

            Так любить? — кажи. Та швидше ж бо! —

            Блиснув сміх Їй, мов кинджал…

Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай!

             Враз сердечним теплим сяєвом

             Щось їй бризнуло з очей…

             Сизокрилою голубкою

             На моїх вона вустах!

1917

Цвіт в моєму серці…

Цвіт в моєму серці.

Ясний цвіт-первоцвіт.

Ти той цвіт, мій друже,

Срібляний первоцвіт.

Ах, ізнов, кохана,

Де згучала рана —

Квітне цвіт-лервоцвіт!

Слухаю мелодій

Хмар, озер та вітру.

Я бриню, як струни

Степу, хмар та вітру.

Всі ми серцем дзвоним,

Сним вином червоним —

Сонця, хмар та вітру!

Десь краї казкові,

Золоті верхів'я…

Тільки шлях тернистий

Та на ті верхів'я.

Ходять-світять зорі,

Плинуть хвилі в морі —

В ритмах на верхів'я!

Світ в моєму серці,

Мрій танок, світанок.

Ти той світ, мій друже,

Зоряний світанок.

Я твої очиці,

Зорі, зорениці —

Славлю як світанок!

1917

Не дивися так привітно…

Не дивися так привітно,

Яблуневоцвітно.

Стигнуть зорі, як пшениця:

Буду я журиться.

Не милуй мене шовкове,

Ясно-соколово.

На схід сонця квітнуть рожі:

Будуть дні погожі.

На схід сонця грають грози —

Будуть знову сльози!

Встали мати, встали й татко:

Де ластовенятко?

А я тут, в саду, на лавці,

Де квітки-ласкавці…

Що скажу їм? — Все помітно:

Яблуневоцвітно.

1918

Подивилась ясно…

Подивилась ясно, — заспівали скрипки! —

Обняла востаннє, — у моїй душі. —

Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.

Заспівали скрипки у моїй душі!

Знав я, знав: навіки, — промені як вії! —

Більше не побачу, — сонячних очей. —

Буду вічно сам я, в чорному акорді.

Промені як вії сонячних очей!

1918

З кохання плакав я…

З кохання плакав я, ридав.

             (Над бором хмари муром!)

Той плач між нею, мною став —

             (Мармуровим муром…)

Пливуть молитви угорі.

             (Вернися з сміхом — дзвоном!)

Спадає лист на вівтарі —

             (Кучерявим дзвоном…)

Уже десь випали сніги.

             (Над бором хмари муром!)

Розбиті ніжні вороги —

            (Мармуровим муром…)

Самотна ти, самотний я.

            (Весна! — світанок! — вишня!)

Обсипалась душа твоя —

            (Вранішняя вишня…)

1917

О, Панно Інно…

О,панно Інно, панно Інно!

             Я — сам. Вікно. Сніги…

Сестру я Вашу так любив —

                         Дитинно, злотоцінно.

             Любив? — Давно. Цвіли луги…

О,панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

             Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам'ятаю,

            Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

                         Я Вам чужий — я знаю.

            А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом — небо… шепіт гаю…

О ні, то очі Ваші. — Я ридаю,

            Сестра чи Ви? — Любив…

1915

Я стою на кручі…

Я стою на кручі —

За рікою дзвони;

Жду твоїх вітрил я —

Тінь там тоне, тінь там десь.