Нічні пастухи буття - Костянтин Вільович Москалець

А може, так і треба? Може, ти загинеш як сніжинка на долоні, коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність? І, може, ця самотність — лише форма твоєї ідентичності п'янкої? І та любов, яка тебе знайде — тебе ж і знищить? Я люблю тебе.
*** 1 Смаглява і ніжна, у розповні літа лежиш. Пелюстка троянди на персах квітучих заснула. Ріка запашна і холодна,                               мов сон нездійсненний, минає. Довіку не зможе минути дівочого тіла реальність. 2 Червень летить блискавично;                               тихо й невидимо зріє Громоподібне мовчання у хмарі блакитних ірисів. Чорний муравлик завмер біля тіла                                              бджоли неживої, — Істин шляхетних четвірку зрить нині                                              крихітний принц.
Медитація Вимкнувши світло, розпростершись на підлозі, затамувавши подих, прислухаючись до вітру                                                             за вікном, відчуваючи пульс у скронях і на зап'ястях, розрізняючи пахощі цитрини і тютюну, пестячи пухнастого кота, занурюючись у підводні вибухи ласки, пролітаючи над засніженими містами безлюдної Європи, гріючись на сонці, яке праворуч, мерзнучи від повного місяця зліва, відпускаючи тіло своє на волю, душу свою рятуючи похапцем, невміло, абияк — з посмішкою зніченою на летючих вустах, з наростаючим гулом у блакитних тунелях пурпурової крові, знімаючи останнє вбрання, зрікаючись батьківської мови, повертаючись до небесної землі, яка весь цей час чекала тільки на тебе.
Мюнхен Ретельне запам'ятовування розташування вулиць, місцезнаходження кнайп, італійських і грецьких ресторанів, снігу плинучого, станцій підземки, сузір'їв і номерів будинків, жесту, яким Андруся тримає кермо, жесту, яким вона ставить порожній келішок, запам'ятовування тривожних мелодій тихого нічного року, голосів покійних джимів, фредів, дженіс, і спалахи запальнички, моментальні знимки твоїх персів, т-в-о-ї-х-з-а-п-л-ю-щ-е-н-и-х-в-і-д-н-а-с-о-л-о-д-и-о-ч-е-й, порухів твоїх з минулого у теперішнє майбутнє, твій стогін, твоя ти, твоє «я».
*** Четверта ранку тихий рок і теплий плед я випросив у тебе трохи рому лишилося півпачки сигарет а решта невідома гравці твоє волосся розплетуть і Дюрер у старій пінакотеці розкаже щó лишається на серці а що з собою на Вкраїну не беруть усе таке пречисте і пусте побачимось у снах або у віршах і може все складеться щасливіше тоді коли п'ять років перейде Вона Завтра прийде до кімнати Твоїх друзів небагато Вип'єте холодного вина Хтось принесе білі айстри Скаже хтось: «Життя прекрасне» Так життя прекрасне а вона А вона а вона сидітиме сумна Буде пити не п'яніти від дешевого вина Я співатиму для неї аж бринітиме кришталь Та хіба зуміє голос подолати цю печаль Так у світі повелося Я люблю її волосся Я люблю її тонкі вуста Та невдовзі прийде осінь