Нічні пастухи буття - Костянтин Вільович Москалець

примхи: невиспаність: усвідомлення без розуміння збайдужіння забування я  х о ч у  д о д о м у II Зелені вогнища горять удосвіта улітку над ними небеса сіріють і мовчать спокута стародавніх снів приводить нас сюди — до білосніжного каміння хоча далеко до наступної зорі але вона в тобі проміння має як та сосна — коріння у землі Сестра Сосна Сестра Зоря Сестра Марія своїм терпінням підіймаєш благеньке тіло зроблене з піску із голосу і тіні і тіло вчиться святості а ти шукаєш ночами прозору плащаницю яку давно колись приготували звірі з обличчями людей і звичками людей ***

Віхті Сад

якби заглянуть уночі     до кінутой хати скіки разних чудасій     можна б там узнати он покойний дід седить —     Царствіє Небесне сіть плете і не засне     на другую весну радом баба з рогачом     пораєцця дуже а шо лампа не горить     дак їй і байдуже: наче в доброго кота     сяють карі очі при-Чаїлись по кутках     разні поторочі а надворі сніг іде     і неде нима людей бо всі люде у силі     вже поснули трударі тіки я один тиняюсь     дурний да безумний босі ноги задубіли     да клацають зуби за пазухой кусок хліба     шо вкрав у собакі і Библія да ни вся —     скурив на цигаркі думаю простить за це     мине Ісус може бо вин ловкий наш Господь —     схоче ще й поможе полин звізда палає а я люблю тибе нищасний мий Израїль прогнівивший небес дід седить мине до себе не пуськає в хату каже шо такіх по сьвіту лазе нас багато я їх правда не сьтрічав     а тоб усі разом ми б построїли собі     хату з пирилазом! вітер виє цвіте вишня     а я пропадаю а маленьке кузенятко     на скрипочку грає Віхта жинка милосердна дай їй Бог здоровія вона бідним помагає     а ми її любим як та рибка золота     дивицця за нами народилася собі     сімнаццятого марта
***                Cur male scribis?[3] Доволі смарагдової завірюхи, доволі блиску; пливуть непереможні кораблі, із палуб янголи печальні і веселі драби в киплячу воду сиплють завтрашні троянди.                Cur male scribis? Коханки з берегів гаряче і червоне п'ють вино, бредуть по вулицях, засмучені і чисті, дрімають в італійських ресторанах, шукають, захлинаючись, веселощів — чи мови?                Cur male scribis? Де твої перли? Невже коти, які живуть у гіацинтах, не допоможуть нам знайти бодай одну вузеньку вуличку в цій ночі без любові?                Cur male scribis? Котре ж прокляття — чи закляття — чи вино — ключем до брами виявиться взимку? Коли підводні сотворіння грім почують? На дно засніжене поволі опускаються і там неквапно розпускаються троянди; їхній дим струмує із води в блискуче небо, витерте на згинах; печальні драби, янголи веселі пливуть поміж шумуючих сузір'їв, де бігають коти, де в'януть гіацинти, де змучені коханки повертаються в порожні номери; за вікнами у них палають смітники і єретики.                Вепе scribere debent.[4]
Amor fati Я часто думаю, чому ти так самотня, — одна з найкрасивіших доль у світі; ці сірі очі, пильні, сумовиті, — чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал, а в дзеркалах — себе і суть свою подвійну, ледь-ледь прикриту флером абсолюту, росою часу,                               інеєм чекання,                терпінням дзвону — як іще, о, як іще мені тебе назвати?