Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1 - Тарас Григорович Шевченко
Закінчивши Академію мистецтв, але не дочекавшись надання йому загальними зборами звання, Шевченко наприкінці березня 1845 р. виїжджає на Україну. Він знову багато подорожує, але ніде, крім Києва, не затримується. Шевченко виконує різні мистецькі замовлення, а з кінця 1845 р. був зарахований як художник до Археографічної комісії (повна назва — Тимчасова комісія для розгляду стародавніх актів). Поет збагачується новими враженнями. Зміцнюються його революційно-демократичні погляди. Натхненним зором поета і мислителя він охоплює сучасне й минуле і твердо переконується, що вихід із нестерпного становища народ може знайти тільки в непримиренній боротьбі з своїми гнобителями, з самодержавством у цілому. З-під його пера виходять такі твори, як «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», послання «І мертвим, і живим…», «Заповіт», «Три літа».
Шевченка хвилювало становище не тільки рідного закріпаченого народу, а й інших націй. Він оспівує визвольні зусилля чехів і кавказьких горців. Зацікавившись особою Яна Гуса, поет розпитує про гуситський рух людей, які знали його історію, вивчає літературу, присвячену цьому питанню.
Ні російська, ні чеська історіографія тих часів не могли належно оцінити прогресивної діяльності Яна Гуса. Широка підготовча робота Шевченка перед написанням поеми «Єретик» дозволила йому по-новому глянути на особу Яна Гуса і дати цілком оригінальну концепцію прогресивного й об’єктивно революційного значення його діяльності. До поеми була написана спеціальна віршована посвята «Шафарикові», в якій високо оцінено заслуги чехословацького будителя й висловлено заклик до єднання слов’янських народів:
Щоб усі слав’яне стали
Добрими братами
І синами сонця правди.
Автограф послання разом із початком поеми був переданий Шафарикові.
У створеній в той же період поемі «Сліпий» на тлі історичних подій — боротьба з турецькими загарбниками, руйнування Катериною II Запорозької Січі, закріпачення селян — розв'язується проблема людських, родинних взаємин. Після заслання написано нову редакцію цього твору під назвою «Невольник» (1858).
Складна проблематика містерії «Великий льох» (1845). Саме визначення жанру в даному разі — річ умовна. З релігійними драмами часів середньовіччя поема має дуже мало спільного. Визначаючи жанр твору як містерію, поет підкреслював цим драматичний характер подій. У творі виявлено протест проти ліквідації царатом української державності, національного й соціального гноблення українського народу. Подекуди в поемі виявились суб’єктивні оцінки (наприклад, діяльності Пегра І), але викликані вони були глибокими соціальними причинами — зненавистю до царату. Марно буржуазні націоналісти чіпляються за містерію — в образі української «ворони», нічим не кращої від російської і польської, Шевченко затаврував ідейних предків сучасних підпомагачів імперіалістів.
У поемі «Наймичка» Шевченко повернувся до теми «Катерини» і «Слепой»— долі покритки, створивши драматичний образ жінки, яка, підкинувши заможним людям свою дитину і найнявшись до них у наймички, змушена все життя приховувати від сина своє материнство. Французький критик Еміль Дюран майже сто років тому назвав поему «геніальним надбанням вселюдської культури».
Обстоюючи життєві права українського народу, в ліричному роздумі-медитації «Кавказ» (1845) поет піднісся до викриття антинародної національно-колоніальної політики царату, став на захист усіх поневолених народів Російської імперії. Тут, як і в поемі «Сон», викривальна, в’їдлива сатира на самодержавство поєднується з гнівним пафосом і теплим ліричним співчуттям до гноблених народів. «Якби Шевченко нічого більше не написав, крім своєї геніальної поеми «Кавказ», він і тоді зажив би довічної шани потомків», — цілком справедливо зазначає Олесь Гончар.
Текст «Кавказу» поширювався у списках. Яскраві рядки, в яких розкривалась спільність долі всіх пригноблених народів,—
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Борітеся — поборете!..—
стали крилатими словами, політичними гаслами. А коли ще нагадати заклики до єднання слов’янських народів у поемах «Гайдамаки» та «Єретик», стане ясною роль Шевченка у збратанні трудящих усіх
націй.
Поет розумів антагоністичність соціальних взаємин усередині української нації і в творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» закликав українських кріпосників схаменутися, розгортав картини народної революції:
Розкуються незабаром
Заковані люде…
Поезія Шевченка цього часу — 1843–1847 років — суб’єктивна в найкращому розумінні цього слова. Всі думки й почуття поета пройшли крізь його полум’яне серце, щиру душу. Разом із тим поезія ця в найширшому розумінні об’єктивна, бо вона відтворювала реальну дійсність, відбивала інтереси широких народних мас трудящих. Зразком такого органічного поєднання може бути «Заповіт» (назву цю ліричному творові дав народ). У ньому Шевченко висловив свої заповітні мрії, які сприймалися народом як гімн трудящих.
Величезна сила впливу поезії Шевченка на маси пояснюється не лише її високою, революційно-демократичною ідейністю, патріотизмом, громадянським пафосом, гуманізмом, але й геніальною художньою формою. У діалектичній єдності форми й змісту провідна роль завжди належить змістові, але в мистецтві роль художньої форми, підпорядкованої змістові, дуже велика. Самі революційні ідеї Шевченка не мали б такого величезного впливу на маси, коли б вони не були втілені у довершену форму. Художня форма його творів сприймається читачем і слухачем як щось належне, без чого самий зміст поезії був би неможливий. Колись Іван Франко, сам визначний поет-новатор, одну із своїх статей, побудованих переважно на матеріалі «Кобзаря», назвав — «Із секретів поетичної творчості». Спробу Франка продовжують радянські шевченкознавці. Але ще й тепер ми не можемо сказати, що вже розкрито всі «секрети» художньої форми Шевченка.
У 1843–1847 роках у порівнянні з ранньою творчістю передусім збагачується жанрова розмаїтість поезії Шевченка: віршована «комедія», містерія, послання («Гоголю», «І мертвим, і живим…») медитативна лірика («Розрита могила», «Чигрине, Чигрине…», «Кавказ»), псалми, соціальна балада («Лілея», «Русалка») та ін. Значно збільшується питома вага сатиричного елемента, причому нерідко в одному творі сатира поєднується з теплим, ніжно ліричним елементом. Якщо в ранній поезії виклад урівноважений, спокійний, то тепер дуже часто відчувається пристрасний пафос, інвектива.
П’єса Івана Кочерги про Шевченка має назву «Пророк». Справді, в поезії Шевченка є щось спільне з творами біблійних пророків у силі емоційного запалу, нестримного гніву. І поруч із цим — найніжніші порухи людської душі, задушевна інтонація. Все це дає один поетичний сплав, який зветься — поезія Шевченка!
Не можна не згадати у зв’язку з цим слів Олеся Гончара про «Кавказ»: «З першого
