Божественна комедія - Аліг'єрі Данте
120. Й ужинок має фініків – не фіг. – Наскільки привізний фінік більш вишуканий плід, ніж звичайна фіга, настільки вічна мука Альберіго страшніша тієї короткої смертної муки, яку він заподіяв своїм родичам.
121. То вже вмер ти?.. – Данте здивований, зустрівши в Пеклі ченця Альберіго, який навесні 1300 р. був ще живий.
126. Атропос – див. прим. Ч. XXI, 25 – 27.
142 – 144. До Лихолапових озер… – Душа Бранка д’Ор’я опинилася в крижаному озері ще раніше, ніж душу забитого ним Мікеле Дзанке (П. XXII, 88) направлено до п’ятого схову восьмого кола, де караються хабарники (П. XXI – XXII). В тілі Бранка д’Ор’я диявол зайняв місце душі, як тільки вона задумала віроломне вбивство.
154. Я з тим… – тобто з Альберіго деї Манфреді із Фаенци в Романьї.
155. Бачив одного… – тобто Бранка д’Ор’я (ряд. 137).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
Коло дев’яте. – Четвертий пояс (Джудекка). – Зрадники благодійників. – Люцифер. – Три пащі Люцифера. – Зрадники величності божеської і людської – Іуда, Брут і Кассій. – Центр всесвіту. – Підняття до південної півкулі
1. «Грядут хоругви к нам владики…» – До слів католицького церковного гімну Віргілій додає: «Ада», розуміючи під цими хоругвами шість крил Люцифера, що вже з’явились перед ним у млі.
У цих словах серйозного статечного поета, не схильного до будьякого жарту або пародіювання (а надто блюзнірського), особливо в подібних обставинах, – важко не почути відлуння тих «єретичних» «двобожних» учень, що здавна роздирали християнський світ, часто стаючи гаслом великих народних заворушень (найзначнішою з відомих Данте подібних «єресей» була альбігойська, яка наприкінці XII ст. охопила весь південь сучасної Франції). За цими вченнями, всемогутній силі добра протистоїть така ж всемогутня сила зла, що панує над світом.
Найближчі рядки дають підтвердження цьому припущенню.
Взагалі XXXIV пісня «Пекла» побудована на цілковитому контрасті з заключною XXXIII піснею «Раю». Там – осяйні, світлі, сповнені радісних мелодій простори пломеніючого неба, тут – темна, крижана вузька щілина у земному глибу, в самому центрі, як вважалося в ті часи, всесвіту. Замість абстрактної стереометрії християнської трійці – неймовірно почварно грандіозний людиноподібний велетень, такий конкретний, що, тримаючись за шерсть на його тілі, наші поети виходять по ньому з Пекла. Потрійне його обличчя має риси й колір шкіри мешканців усіх трьох знаних тоді частин світу – Європи, Азії та Африки, тобто в ньому об’єднується все людство. Хоч цей образ всесвітнього зла з проречистим і брехливим ім’ям Світлоносець (Люцифер) закутий у віковічну кригу, але його підступна всемогутня сила переможно впливає на весь світ, – це доводять бодай пекельні кола, переповнені душами, спокушеними та обдуреними отцем брехні. Ці ідеї про всевладдя зла на землі проймали буквально всю атмосферу середньовіччя.
Обставини громадського й особистого життя також штовхали Данте до цих думок. Після персональної катастрофи у галузі любовного почуття його спіткала катастрофа громадянсько-політична. І коли він від першої відбувся порівняно легко, у творчому плані, то друга позбавила нашого поета усього – батьківщини, родини, майна, сподівань на краще майбутнє. Неважко уявити, з яким співчуттям зустрів у Вероні великий флорентійський вигнанець утеклих з Франції недобитків тамплієрського ордену, що врятувалися від багаття за таку ж «єресь».
Ми не маємо певних архівних даних, які дозволили б твердити про приналежність і Данте до цієї «єресі», але симпатію до цього ордену та його ідей ми в «Комедії» подибуємо скрізь. Взяти хоч би той факт, що після Віргілія й Беатріче проводирем поета по найвищому небу «Раю» стає Бернар Клервоський, покровитель і патрон цього ордену.
10 – 15. Люд грішний… – Поети вступили в останній, четвертий пояс, або, точніше, центральний диск дев’ятого кола Пекла, Джудекку, названий так за ім’ям апостола Іуди, який зрадив Христа. Тут караються зрадники своїх благодійників. Вони вмерзли в кригу.
20. Діте – Люцифер, який по груди височить над кригою в самому центрі Джудекки. Поєднуючи дані біблійного міфа про повстання ангелів з побудовами власної фантазії, Данте по-своєму малює долю і образ Люцифера: колись найпрекрасніший з ангелів, він очолив їх бунт проти Бога і разом з ними був скинутий з неба в надра землі, в центр всесвіту. Перетворившись на потворного диявола, він став володарем Пекла. Так на світі виникло зло.
44. Коли ж пройти до водоспадів Ніл… – тобто до чорношкірих ефіопів.
55 – 56. А кожна з пащ… – У трьох пащах Люцифера караються ті, чий гріх, на думку Данте, жахливіший від усіх інших: зрадники величності Божої (Іуда) і величності людської (Брут і Кассій), тобто тих двох влад, які, згідно з доктриною поета, повинні спільно (в особі первосвященика і в особі імператора) вести людство до блаженства вічного і до блаженства земного.
65 – 68. Марк Юній Брут і Кай Кассій Лонгін – поборники республіки, що вбили (в 44 р. до н. е.) Юлія Цезаря, основоположника Римської імперії.
69. Вся хлань тобою бачена і чута. – За добу, проведену в Пеклі, поети, спускаючись з уступу на уступ і рухаючись усе ліворуч, описали повне коло, що закінчилось біля ніг Антея. Звідти вони йшли по кризі вже прямо, спиною до брами Пекла і обличчям до Люцифера.
76 – 81. Коли ж туди продерлись ми… – Спустившись до поперека Люцифера, що припадає на центр землі, Віргілій перевернувся головою вниз і почав, уже в межах південної півкулі, підйом головою вверх до земної поверхні. Данте ж здалося, що Віргілій повернув знов на пекельні дороги, в напрямі до Коціту.
85. В розколину камінну… – Гомілки Люцифера, затиснутого в кам’яне дно Джудекки, оточені печерою. Сюди, видираючись по його шерсті, Віргілій виніс Данте, допоміг йому сісти на край жерла, з якого стирчать ноги Люцифера, після чого сам знову став поруч нього, тобто ступив на дно печери.
95 – 96. Поперед нами й довга ще дорога… – Коли поети стояли перед грудьми Люцифера, то в північній півкулі настала ніч, тобто була шоста година вечора. Тепер, коли вони перейшли в південну півкулю, час посунувся на 12 годин назад. Сонце, що зайшло в північній півкулі, зійшло в південній і увійшло в третю вже годину, тобто в південній півкулі були вже сьома й восьма години ранку, а для поетів вдруге настав день 9 квітня. По тілу Люцифера вони просувалися понад годину.
112 – 115. Зміст: «Тепер відкрився твоєму зору південний небосхил, що огорнув безлюдне море, посередині якого височить острів Чистилища, і протилежний північному небосхилу, що огортає заселений суходіл, серед якого стоїть Єрусалим, де «загинув той святий», тобто Христос.
127 – 138. Є місце… – В глибині печери,
