Божественна комедія - Аліг'єрі Данте

52. А інший… – Це Камічон де Пацці.

61. Ні той, кому пробив… – як розповідає роман про Ланчелота (П. V, 128), король Артур, дізнавшись про зраду свого сина Мордрека, проколов його списом наскрізь так, що через рану проникало сонячне проміння, і сама тінь його стала проколотою. Помираючи, Мордрек встиг смертельно поранити Артура.

63. Фокачча деї Канчельєрі – пістойєць, зрадницьки вбив двох своїх родичів.

65 – 66. Сассоль Маскероні, флорентієць, забив свого племінника, щоб заволодіти спадщиною. Вбивцю катали в бочці, утиканій гвіздками, і стратили. Про це говорили по всій Тоскані.

68. Камічон де Пацці – зрадницьки забив свого родича, об’їжджаючи з ним верхи їх спільні володіння.

69. Карлін – Карліно де Пацці, родич Камічона. Коли в 1302 р. флорентійські «чорні» облягли замок П’янтравіньє, де ще тримались вигнані з Флоренції «білі», Карліно за гроші віддав замок до рук «чорних», і багато хто з «білих» був убитий, в тому числі два його родичі.

70. Я тисячі тих бачив… – Тут починається другий пояс дев’ятого кола – Антенора, – де караються зрадники батьківщини і однодумців. Вони, як і грішники Каїни, вмерзли в лід по шию, і обличчя їх також обернені вниз, але ще більше спотворені холодом. Цей пояс названо за ім’ям троянського вождя Антенора, якого післягомерівська легенда змальовувала зрадником.

73 – 74. Чим більше наближалися… – тобто до середини Пекла, центру всесвіту.

78 – 81. Торкнувся враз я одного виска. – Це Бокка дельї Абаті. В бою біля Монтаперті Бокка, зрадник-гвельф, відрубав руку прапороносцеві флорентійської кінноти, що привело до замішання в рядах гвельфів і до їх розгрому.

94. Я хочу навпаки. – Зрадники хочуть, щоб пам’ять про них зникла серед живих. Інші грішники просять Данте згадати про них на землі (П. VI, 88 – 90; XIII, 76 – 78; XV, 119 – 120; XVI, 85).

116. Двера злий – Бозо да Двера. В 1265 р. гібелінська ліга доручила йому заступити біля Парми дорогу французькому війську, що йшло в Рим до Карла І Анжуйського, який готувався воювати а Манфредом. Але Двера, підкуплений «французькою грошвою» і до того ж присвоївши собі гроші, одержані ним від Манфреда, пропустив французів на південь.

119. Джанні Сольданьєр – знатний флорентієць, гібелін. У 1266 р. зрадив своїх однодумців і очолив рух, що привів до торжества гвельфів. Беккерія – Тезавро деї Беккерія, родом з Павії, абат монастиря Валломбрози, папський легат у Флоренції. Після вигнання гібелінів у 1258р. флорентійські гвельфи звинуватили його в намірі віддати місто до рук гібелінів і відтяли йому голову.

121. Ганелон – рицар-зрадник, з вини якого Роланд загинув з усім своїм військом.

122. До того, хто болонцям ключ одніс… – До Тебальделло деї Дзамбразі, фаентинця. У 1280 р. хтось із болонських гібелінів, які знайшли притулок у гібелінській Фаенці, викрав у Тебальделло двох свиней. Щоб помститися своїм кривдникам, Тебальделло передав зліпок міських ключів болонським гвельфам, і ті вночі пройшли до міста і влаштували в ньому погром.

130 – 131. Тідей – один із семи царів, що облягали Фіви. Смертельно поранений Меналіппом (Меланіппом), він знайшов у себе сили забити його і зажадав, щоб принесли його голову. Тідей нестямно вчепився в неї зубами (Стацій, «Фіваїда», VIII, 717 – 767).

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

Коло дев’яте. – Другий пояс (закінчення). – Третій пояс (Толомея). – Зрадники друзів і співтрапезників

13 – 14. Уголіно делла Герардеска, граф Доноратіко, який стояв на чолі Пізанської республіки. У 1285 р. він розділив владу із своїм внуком Ніно Вісконті, але скоро між ними виникли чвари. З цього скористались його вороги, керовані архієпископом Руджієрі дельї Убальдіні, який, під виглядом дружби з Уголіно і обіцяючи йому допомогти боротися з Ніно, таємничо вів інтригу проти обох. У 1288 р. він примусив Ніно покинути Пізу, а проти Уголіно підняв народний заколот, звинувачуючи його в державній зраді. Уголіно разом з двома синами і двома внуками було ув’язнено в вежу, де їх потім заморили голодом (в травні 1289 p.). Руджієрі було проголошено правителем республіки, але незабаром скинуто. Помер він у 1295 p.

32 – 33. Гваланді, Сісмонді, Ланфранкі – діяльні прибічники архієпископа Руджієрі.

38. Мої малі… – Хоч у Данте всі четверо названі синами Уголіно, в дійсності він був ув’язнений разом з двома молодшими своїми синами (Гаддо і Угуччоне) і двома молодшими внуками (Ніно, на прізвисько Брігата, і Ансельмуччо), дітьми його старшого сина Гвельфо.

45. Але той сон усім серця бентежив… – тому що кожному приснився поганий сон.

80. Де наше «si»… бринить… – тобто, де розмовляють по-італійськи.

82 – 83. Капрайя і Горгона – острови в Тірренському морі, куди впадає Арно, в пониззі якого стоїть Піза.

86. Бо, зрадивши тебе, він замки здав. – Щоб запобігти розгромові Пізи гвельфською коаліцією, Уголіно здав три замки Флоренції і п’ять замків Луцці. За це прибічники Руджієрі проголосили його зрадником. Мабуть, Данте не бачить тут зради і вміщує Уголіно в Антенору за його боротьбу з Ніно Вісконті, розцінюючи це прагнення до єдиновладдя як зраду інтересів батьківщини. – Кара Руджієрі подвійно страшна, тому що цей зрадник батьківщини зрадив і свого спільника.

88. Мала фіванка – тобто Піза, що була заснована, за переказом, вихідцями з Фів і, подібно до Фів, терпіла від чвар своїх владик.

90. Та ще тих двох… – Ансельмуччо і Гаддо.

91. Ми вже в долину сходили… – Поети увійшли в третій пояс дев’ятого кола – Толомею. Тут караються зрадники друзів і співтрапезників. Вони вмерзли в лід, лежачи навзнак. Свою назву це коло дістало від імені Птолемея, намісника в Ієріхоні, який, запросивши до себе свого тестя, князя-первосвященика Іудеї, і двох синів його, віроломно убив їх на бенкеті (135 р. до н. е.).

105. Бо тут же пари… – В середні віки причиною вітру вважали нагрівання водяної пари сонячним промінням.

107 – 108. Вже скоро твої очі… – тобто побачиш, що вітер цей породжений помахами крил Люцифера.

112. Ви тягарі зніміть… – тобто зніміть крижану плівку замерзлих сліз, що наростала на очах.

118 – 119. Брат Альберіг. – Альберіго деї Манфреді, член ордену братіввеселунів, один з гвельфських провідників Фаенци. Одного разу його родич Манфредо дав йому ляпаса. Альберіго, ніби для примирення, запросив його до себе на бенкет. В кінці бенкету він вигукнув: «Подайте фрукти!» – і за цим гаслом його син і брат разом з найманими вбивцями накинулись на Манфредо і його малолітнього сина і закололи їх. Це сталося в 1285 р. «Фрукти брата Альберіго» увійшли в